Перейти до вмісту

Іщенко Ростислав Володимирович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іщенко.
Ростислав Іщенко
Народився29 грудня 1965(1965-12-29) (59 років)
Київ, УРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
Україна Україна
Росія Росія
Національністьукраїнці Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьросійська пропаганда
Відомий завдякиполітолог, дипломат, публіцист, редактор
Alma materКиївський університет,
Університет Лідса
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладМЗС України,
Адміністрація ПУ
Сайтfacebook

Ростислав Володимирович Іщенко (29 грудня 1965(1965-12-29) Редагувати інформацію у Вікіданих, Київ Редагувати інформацію у Вікіданих) — російський політолог, пропагандист, журналіст українського походження. Оглядач російського пропагандистського телеканалу Russia Today та Украина.ру[1]. Колишній радник підсанкційного міністра освіти й науки України часів Януковича Дмитра Табачника.

Вважає за потрібне винищення українців та України[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Після школи відслужив строкову службу рядовим Радянської армії в ракетних військах в БРСР.

З відзнакою закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Від вересня 1992 р. до жовтня 1994 р. працював у Міністерстві закордонних справ України. Аташе, третій секретар (березень 1993 р.) відділу (з 1993 р. — управління) політичного аналізу та планування; другий секретар (травень 1994) управління ОБСЄ і Ради Європи.

Дипломатичні стажування: травень-серпень 1993 р. — університет Лідса (Велика Британія); лютий-квітень 1994 р. — посольства України в Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі (Брюссель, Бельгія).

Від жовтня 1994 р. до квітня 1998 р. працював в Адміністрації Президента України. Старший, головний (грудень 1994 р.) консультант Управління зовнішньої політики. Член державних делегацій України на переговорах з ОБСЄ (Відень, Австрія), а також під час візитів Президента України до Грузії, Італії, Греції та Фінляндії. Від квітня 1998 р. до грудня 2003 р. — консультант з питань зовнішньої політики та зв'язків з пресою благодійного фонду «Співдружність».

Від червня 2000 р. до березня 2002 р. (час видання) — редактор відділу політики газети «Новий вік» (за сумісництвом). З серпня 2003 р. р. до червня 2009 р. р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин»[3]. Від серпня 2003 р. до жовтня 2006 р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин».[3]

Від жовтня 2006 р. до грудня 2007 р. — радник віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника.

Від січня 2008 р. до березня 2010 р. — помічник-консультант народного депутата України Дмитра Табачника. Від січня 2009 р. — президент «Центру системного аналізу та прогнозування». Від травня 2010 р. — радник міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Отримав дипломатичний ранг — перший секретар першого класу, п'ятий ранг державного службовця.

Після втечі Януковича, 1 березня 2014 р. виїхав до Росії, прийняв громадянство Росії[4]. Від 2014 р. — колумніст «РИА Новости»[5]. Виступає в Росії проти української державності, заперечує існування української мови, існування історії України (тільки в складі Російської імперії, СРСР тощо); обговорював плани зазіхання на територіальну цілісність України; отруєння причетних до надання Томосу Українському Православію на користь рішення глобальних проблем Росії і т. ін.[6][7][8].

Був віце-президентом «Центру досліджень корпоративних відносин», склав повноваження віце-президента організації 02.10.2006 р. (Наказ № 4-К від 02.10.2006 р., Протокол № 1/16 Загальних зборів членів ГО «Центр досліджень корпоративних відносин»). Президент «Центру системного аналізу і прогнозування»[9].

Регулярно бере участь у різних форумах й конференціях[10][11], пише статті та аналізи для різних інтернет-видань.

Від 2015 р. — регулярний гість ефірів ВДТРК (радіо «Вести ФМ»), постійний гість передачі Дмитра Куликова «Формула Сенсу» (рос. Формула Смысла), а також почав вести авторську передачу «Київський тупик» разом з українським журналістом Володимиром Синельниковим. У цих ефірах в основному висвітлює проблематику сучасної України, її зовнішніх і внутрішніх політичних проблем. Також постійно з'являється в ефірах в інших політологів і ведучих, таких як Євген Сатановський, Армен Гаспарян, Володимир Соловйов тощо.

Автор численних аналітичних матеріалів, учасник телевізійних дебатів.

Санкції

[ред. | ред. код]

Ростислав Іщенко активно підтримує війну проти України та розширення території Росії на каналі Telegram Colonelcassad та LiveJournal, він є підсанкційною особою.[12]

15 січня 2023 року доданий до санкційного списку України.[13]

Розслідування

[ред. | ред. код]

10 січня 2025 року ДБР скерувало до суду справу щодо Іщенка у державній зраді[14].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Має дружину та сина, живе в Москві.

Публікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ищенко, Ростислав (15 березня 2021). Зеленский расчищает место РПЦ. Украина.ру (рос.). Архів оригіналу за 15 березня 2021. Процитовано 15 березня 2021.
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 березня 2022. Процитовано 1 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ а б Центр дослідження корпоративних відносин. corporativ.info. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 21 березня 2016.
  4. ↑ Ростислав Ищенко. Как я уехал из Украины. [Архівовано 13 жовтня 2018 у Wayback Machine.] «Русь Православная», 14.08.2015
  5. ↑ Разговор глухих_ Киев не желает слышать Донбасс — РИА Новости, 15.05.2014. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 13 жовтня 2018.
  6. ↑ САМОЕ! ПОПУЛЯРНОЕ ВИДЕО С ИЩЕНКО ЗА ГОД! Политкафе-10 на YouTube // 16.04.2017, ПОЛИТКАФЕ.РФ
  7. ↑ "Необычная неделя с Инной Новиковой" и Ростиславом Ищенко на YouTube // 28.04.2017.
  8. ↑ Ростислав Ищенко про Украину 12.10.2018 на YouTube // 12.10.2018. Студія «Вести», г. Москва.
  9. ↑ Правильный эксперт Р.Ищенко. Архів оригіналу за 12 червня 2017. Процитовано 25 серпня 2018.
  10. ↑ Ростислав Ищенко, Алексей Чеснаков, Денис Денисов. Пресс-конференция ТАСС по Донбассу — YouTube. Архів оригіналу за 20 лютого 2019. Процитовано 13 жовтня 2018.
  11. ↑ Р. Ищенко, А. Гаспарян, Б. Безпалько, В. Жарихин — Услышат ли на Украине предупреждение Путина_ — YouTube
  12. ↑ ІЩЕНКО Ростислав Володимирович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 березня 2023. Процитовано 15 березня 2023.
  13. ↑ Указ Президента України №23/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 січня 2023 року " про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"». Президент України. 15 січня 2023. Архів оригіналу за 15 січня 2023. Процитовано 27 січня 2025. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка)
  14. ↑ Ексрадника Табачника судитимуть за держзраду: справу передали до суду. РБК-Украина (укр.). Процитовано 5 лютого 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іщенко_Ростислав_Володимирович&oldid=45920394