Економічна лібералізація в Індії
Економічна лібералізація в Індії стосується серії політичних змін, що спрямовувалтсь на відкриття економіки країни для світу з метою зробити її більш ринково- та споживчо -орієнтованою. Метою було розширення ролі приватних та іноземних інвестицій. Це розглядалося як засіб досягнення економічного зростання та розвитку. [1] Деякі спроби лібералізації були зроблені ще в 1966 році та на початку 1980-х років, більш широка лібералізація була розпочата в 1991 році.
Процес лібералізації був викликаний кризою платіжного балансу, яка призвела до серйозної рецесії, внаслідок розпаду Радянського Союзу, в результаті чого Сполучені Штати стали єдиною наддержавою, та різкого зростання цін на нафту, спричиненого війною в Перській затоці 1990–91 років. Валютні резерви Індії впали до небезпечно низького рівня, покриваючи менше ніж три тижні імпорту. Країні довелося перевозити золото повітряним шляхом, щоб отримати екстрені позики. Перебої в торгівлі з СРСР та скорочення грошових переказів з країн Перської затоки ще більше посилили кризу. Політична нестабільність та зростання дефіциту бюджету посилили економічну напругу. У відповідь Індія звернулася за допомогою до Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку. Ці установи обумовили фінансову підтримку впровадженням програм структурної перебудови. Лібералізація не була суто добровільною, а значною мірою здійснювалася під тиском МВФ та Світового банку, що вимагало масштабних економічних реформ в обмін на позики. Криза 1991 року змусила уряд розпочати комплексну програму реформ, включаючи лібералізацію, приватизацію та глобалізацію, що називаються реформами ЗНГ. У своїй нині відомій промові щодо вступу до бюджету, яка започаткувала реформи, Манмохан Сінгх 24 липня 1991 року сказав: «Нехай увесь світ почує це голосно та чітко. Індія тепер повністю прокинулася».[2]
Процес реформ мав значний вплив на економіку Індії, що призвело до збільшення іноземних інвестицій та переходу до економіки, більш орієнтованої на послуги. Вплив політики економічної лібералізації Індії на різні сектори та соціальні групи був предметом постійних дискусій. Хоча цій політиці приписують залучення іноземних інвестицій, деякі висловлювали занепокоєння щодо її потенційних негативних наслідків. Однією з проблемних областей був вплив політики лібералізації на навколишнє середовище, оскільки промисловість розширилася, а регулювання було послаблено для залучення інвестицій. Крім того, деякі критики стверджують, що ця політика сприяла зростанню нерівності доходів та соціальної диспропорції, оскільки переваги економічного зростання не були рівномірно розподілені між населенням.
.jpg?lang=uk)
Національне вибіркове опитування щодо споживчих витрат в Індії за 2017-18 роки, яке стало оприлюдненим, виявило тривожне зниження споживчих витрат, що стало першим подібним падінням за 40 років. Опитування показало, що середньомісячні витрати індійця впали на 3,7% до 1446 рупій з 1501 рупії у 2011-12 роках. У сільській місцевості зниження було ще різкішим – 8,8%, хоча міські витрати за той самий період зросли на 2%. [3] [4]
- ↑ Structural adjustments in India – a reportof the Independent Evaluation Group (IEG. World Bank. Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 30 жовтня 2018.
- ↑ Pathak, Sushmita (26 December 2024). "Manmohan Singh, India's prime minister from 2004 to 2014, has died". NPR.
- ↑ CEA Has Asked NSC to Release 2017-18 Consumer Spending Data: Report. The Wire. Процитовано 6 листопада 2023.
- ↑ Consumer Survey 2017-18 junked due to discrepancies; new survey ordered: Govt. Business Today (англ.). 15 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2023.
- ↑ Agricultural policy - Agricultural support - OECD Data. theOECD (англ.). Процитовано 9 листопада 2023.