Клейгельс Миколай Васильович

Миколай Васильович Клейгельс
Миколай Васильович Клейгельс
Николай Васильевич Клейгельс
Народився	25 листопада (7 грудня) 1850; Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	20 липня (2 серпня) 1916 (65 років); Joutsenod, Виборзька губернія[d], Велике князівство Фінляндське, Російська імперія
Поховання	Новодівочий цвинтар (Санкт-Петербург)
Підданство	Російська імперія
Діяльність	військовослужбовець
Alma mater	Миколаївське кавалерійське училище
Учасник	Російсько-турецька війна 1877–78
Військове звання	Генерал від кавалерії
Рід	Клейгельси
Батько	Василь Клейгельс
У шлюбі з	К.К.Телешова
Діти	Олексій, Георгій
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського	Орден Білого Орла (Російська Імперія)
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Кле́йгельс Микола́й Васи́льович (рос. Клейгельс Николай Васильевич, 25 листопада (7 грудня) 1850(18501207) — 20 липня (2 серпня) 1916, санаторій Рауха, поблизу Іматри, Велике князівство Фінляндське) — російський військовий та державний діяч, генерал-ад'ютант (1903), генерал від кавалерії (18 квітня 1910).

Біографія

Походив з родини остзейських дворян та фінських шведів. Належав до шотландського роду Клейгельс (Clayhills), предки яких перебралися до Естляндії, а після Північної війни перебралася до Фінляндії. Син підполковника Василя (Базиля) Клейгельса та Анни Іванівни.

Спочатку навчався у Другому кадетському корпусі, звідки перейшов до Павлівського кадетського корпусу, якій успішно закінчив. 1866 року продовжив навчання у Миколаївському кавалерійському училищі в Санкт-Петербурзі, де закінчив 1868 року зі званням прапорщика та призначенням до 9-го лейб-гвардії Драгунському полку, де служив наступні 13 років.

Учасник російсько-турецької війни 1877–1878. На той час був штабс-капітаном. Призначається ад'ютантом Йосипа Гурка. Відзначившись у низці бойових справ, зокрема Плевною та Горному Дубняку, він був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня з мечами, золотою зброєю та орденом св. Анни 2-го ступеня з мечами. Крім того, за бойові відзнаки Клейгельса призначили флігель-ад'ютантом до імператора.

1881–1888 — приписано до Навчального кавалерійського ескадрону. 28 березня 1882 року було підвищено до полковника. 17 квітня 1882 року зарахований до постійного складу Офіцерської кавалерійської школи, де завідував інструкторським відділом, а також був головою ескадронного суду, начальником відділу верхової їзди та виїздки коней.

13 лютого 1888 — 6 грудня 1895 — Варшавський обер-поліцмейстер. Спочатку був виконувачем обов'язків. Влітку 1891 року затверджено на посаді з наданням звання генерал-майора. Не виявляв якоїсь ініціативи, лише виконував розпорядження генерал-губернатора Йосипа Гурка.

6 грудня 1895 — 24 грудня 1903 — петербурзький градоначальник. 6 грудня 1899 стає генерал-лейтенантом. 1900 року за його ініціативи було засновано музей зовнішньої поліції в будівлі Олександро-Невської частини (Невський проспект, будинок 91/Гончарна, будинок 6, будинок зберігся у перебудованому вигляді)^[1]. За його діяльної участі було завершено будівництво Політехнічного інституту (1901), Троїцького мосту, Повитухового клінічного інституту, Вітебського вокзалу (1904), створено систему водопостачання міста з Ладозького озера, розроблено проєкт заходів проти повеней, засновано кінно-поліцейську варту, збільшено кількість міських садів та скверів. 1903 року надано звання генерал-ад'ютанта. 15—16 травня 1903 року брав участь в організації урочистостей з нагоди 200-річчя заснування Санкт-Петербургу. Але більш Клейгельс був відомим своїм хабарництвом і, зокрема, нажив кілька мільйонів на будівництві Троїцького мосту в Санкт-Петербурзі, в ході ревізії в 1904 на його дачі був виявлений раніше зниклий поліцейський катер-парохід, який він використовував для прогулянок. Був засновником, головою, дійсним та почесним членом низки благодійних товариств.

24 грудня 1904 — 19 жовтня 1905 — Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор та командуючий військами Київського військового округу. З самого початку переніс до Києва петербурзькі традиції циркулярного діловодства^[2]. Клейгельс здобув репутацію «друга поляків» за спроби припинити селянські виступи. Як командувач округу він отримав надзвичайні повноваження для припинення соціальних заворушень у Харкові та Харківському повіті. Також він відійшов від попередньої імперської регіональної політики наступу на польських землевласників і вдався до економічної їх консолідації, залучивши, як і російських, до обговорення становища, що склалося в сільському господарстві. Генерал-губернатор зобов’язав земські органи підвищувати як загальну, так і землеробську культуру селян шляхом заснування шкіл, зразкових ферм і полів, підтримки кооперативного руху, який сприяв би розвитку торгівлі й селянських промислів. Ці ідеї нової економічної політики знайшли продовження в укладеній для мирових посередників інструкції.

З початком революції 1905 року в ніч на 14 жовтня наказав стріляти в повсталих та оточити Київській імператорський університет ім.Св.Володимира та Київський політехнічний інституту, де 15 жовтня було проведено обшуки. 18 жовтня прийшла звістка про підписання Маніфеста. Втім революційні сили почали сутички з жандармами і військовими, які не припинив генерал-губернатор, а навпаки. В результаті ситуація в Києві вийшла з-під контролю влади: билися революціонери і військові, чорносотенці й жидівська самооборона, почався погром магазинів, що належали юдеям, та ліберальних газет.

З 19 жовтня 1905 у відставці. 1906 року викупив Сулимівські дачі в Київського благодійного товариства для своєї дружини Катерини, які було названо на її честь. 18 квітня 1910 року підвищений до генерала від кавалерії, 6 грудня 1913 року нагороджений орденом Св. Олександра Невського.

Помер 20 липня 1916 року. Похований на Новодівочому цвинтарі, Санкт-Петербург.

Родина

Дружина — Катерина Костянтинівна Телєшова, голова Київського благодійного товариства

Діти:

Олексій (?—1964), офіцер лейб-гвардії 2-го стрілкового полку. Помер у Парижі
Георгій (?—після 1943), репресовано радянською владою у 1943 році

Примітки

↑ Реент Ю А. Общая и политическая полиция России (1900–1917 гг.). Рязань: Узорочье, 2001 — С. 142
↑ Сборник циркуляров по Юго-Западному краю киевского, подольского и волынского генерал-губернатора генерал-адъютанта Н. В. Клейгельса. - К., 1905.

Посилання

Клейгельс Н. В. градоначальник 1895–1904^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос.)
Савинков Б. В. Воспоминания террориста (рос.)

[1] Реент Ю А. Общая и политическая полиция России (1900–1917 гг.). Рязань: Узорочье, 2001 — С. 142

[2] Сборник циркуляров по Юго-Западному краю киевского, подольского и волынского генерал-губернатора генерал-адъютанта Н. В. Клейгельса. - К., 1905.

[1]

[2]