Іпет-хемет (міфологія)
Іпет-Хемет («іпет її Величності») — у давньоєгипетській міфології одна з 12 помісячних богинь-гіпопотамів. Її також шанували під ім'ям Іпет Амона-Ра. Іпет-Хемет вважали тілесним втіленням богині Хатхор і богині Мут. Головними центрами її культу були храми в Фівах і в Дендері. У місячному давньоєгипетському календарі (календарі Сотіс) ім'я цієї богині носив останній, 12-й місяць — Іпет-Хемет.
У період з XXI до XXIV династії єгиптяни уявляли і славили Іпет-Хемет як «далеку богиню, яка споглядає під час свого свята всепереможні Фіви». Цей священний титул ототожнює її з богинями Хатхор і Мут, яких також вважали «далекими богинями» і носіями «ока Ра».
Іпет-Хемет зазвичай зображували з тілом вагітної самки гіпопотама, головою гіпопотама, людськими руками, спиною крокодила і лев'ячими кігтями. Якщо її зображали в людській подобі, то разом з давньоєгипетською подвійною короною і короною Хатор. Серед 50 божеств, яким поклонялися в храмах маммісі Іпет-Хемет мала додатковий титул Богиня Богів, серед доброзичливих і гостинних пані. Присвячені їй храми існували в таких культових центрах, як Філи та Едфу. Подальші функції Іпет-Хемет полягали в її ролі як Небету і Хатхор в ролі «пані полів» та у зв'язку зі святкуванням Іпіп.
За часів XXVI (Саїської) династії і в греко-римський час Іпет-Хемет шанували як богиню першого та третього місяців сезону шему. На початку епохи Нового царства вона була богинею другого місяця сезону шему. Від часів правління Аменхотепа III і до Рамзеса I її ще вважали богинею, яка «управляє» другим місяцем сезону шему.
- Rolf Krauss: Sothis- und Monddaten: Studien zur astronomischen und technischen Chronologie Altägyptens, Gerstenberg, Hildesheim 1985
- Christian Leitz u.a.: Lexikon der ägyptischen Götter und Götterbezeichnungen — Orientalia Lovaniensia analecta 110, Bd. 1 3 bis y -, Peeters, Leuven 2002, ISBN 90-429-1146-8
- Richard-Anthony Parker: The calendars of ancient Egypt, Chicago Press, Chicago 1950
- Siegfried Schott: Altägyptische Festdaten, Verlag der Akademie der Wissenschaften und der Literatur, Mainz/Wiesbaden 1950
