Перейти до вмісту

Алексапольський Святослав Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алексапольський.
Алексапольський Святослав Миколайович
 Молодший лейтенант
Загальна інформація
Народження30 жовтня 1989(1989-10-30)
Саки, Кримська область, Українська РСР, СРСР
Смерть29 серпня 2022(2022-08-29) (32 роки)
між селищами Новогригорівка та Любомирівка, Миколаївська область, Україна
(осколкові поранення)
Національністьукраїнець
Alma MaterКримський факультет Київського національного університету культури і мистецтв
Псевдо«Свят»
Військова служба
Роки служби2015—2020, 2022
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Військово-морські сили
Рід військ Сили територіальної оборони
Формування
 126 ОБрТрО
Війни / битви
Російсько-українська війна
Командування
розвідувальний взвод 220-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони
Нагороди та відзнаки
Герой України

Святосла́в Микола́йович Алексапольський (30 жовтня 1989, Саки, Кримська область, Українська РСР, СРСР — 29 серпня 2022, між селищами Новогригорівка та Любомирівка, Миколаївська область, Україна) — український спортсмен і військовик. Молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2023, посмертно).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився 30 жовтня 1989 року в місті Саки Кримської області Української РСР. Навчався в загальноосвітній школі міста Саки та Кримській республіканській школі-інтернаті для обдарованих дітей в селі Танкове Бахчисарайського району. Протягом 1999—2001 років навчався гри в шахи в Сімферопольському шаховому клубі. Крім того, займався паркуром, боксом, греко-римською боротьбою, карате, кікбоксингом, тайським боксом, панкратіоном та бразильським джіу-джитсу[1].

З 2005 року брав участь у фанатському русі сімферопольського футбольного клубу «Таврія»[2]. З 2008 по 2012 рік був учасником колективу DSS (Сімферополь). Згодом — постійний учасник тренувань молодого колективу «Young boys». Під час навчання в закладі вищої освіти влітку 2008 року навчався та працював за програмою Work & Travel USA у штаті Монтана[3][4].

У жовтні 2009 року вирішив піти на строкову службу, тому перейшов на заочне навчання. Військову службу ніс у складі військової частини 3027 «Барс» у селищі Нові Петрівці[5][6]. У 2010 році проходив військову службу за контрактом як розвідник роти розвідки спеціального призначення батальйону спеціального призначення військової частини 3009 внутрішніх військ МВС України міста Сімферополь[1][4]. У 2011 році під час служби пройшов курс «Техніка професійного втручання» від французької жандармерії міста Сент-Астьє (фр. le Centre National d'Entralnement des Force de Gendarmerie (CNEFG) de Saint-Astier)[4].

У 2012 році завершив навчання на Кримському факультеті Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю «Туризмознавство», мав посвідчення «гід-екскурсовод зі знанням англійської мови»[7]. У 2013 році отримав паспорт моряка: побував у багатьох містах України, а також Америки, Угорщини, Австрії, Італії, Чорногорії та Хорватії. З 2012 року був одним із лідерів сімферопольського фанатського руху та представників «Tavrida Boys»[2].

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

Активний учасник кримського Євромайдану, брав участь в усіх проукраїнських акціях на півострові[8][3]. Після анексії Криму і початку переслідування з боку окупаційної влади переїхав до Львова[5] і у 2014 році[1][9] (за іншими даними — у 2015[10][11]) приєднався до батальйону «Азов», перебував у складі 2-ї роти 4-го батальйону. У 2015 році, після відведення «Азову» з передової, звільнився зі служби[2].

Після повернення до Львова з цивільним корпусом «Азов» долучався до громадського руху на захист тварин, брав участь у рейдах по пересувних звіринцях та цирках[6]. Рятував тварин і в зонах бойових дій на сході та півдні України[7].

Восени 2016 року приєднався до команди «Ze Radiola Team Lviv», виступав у чемпіонатах України з бразильського джіу-джитсу. Навчався ковальської та зварювальної справи, працюючи у львівській кузні[12].

Влітку 2017 року Святослав Алексапольський підписав контракт з 25-ю окремою повітрянодесантною бригадою. Пізніше перевівся до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади та переїхав у Київ до нареченої[13]. Мав півтора десятка стрибків із парашутом. У 2019 році пройшов курс від канадських інструкторів «Фахова підготовка бойового медика взводу»[12].

У 2020 році із закінченням контракту[1] звільнився в запас та вступив до кафедри військової підготовки Національного університету оборони України. Закінчив курс ведення підприємницької діяльності — в майбутньому планував відкрити центри для навчання цивільних тактичної медицини.

З червня 2021 року працював у компанії Solvd Inc., обіймав посаду QA engineer на проєкті Under Armour[7][8].

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну

[ред. | ред. код]

З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну, маючи великий бойовий досвід, повернувся до військової служби. Не першому етапі активно проводив професійну підготовку членів добровольчих формувань, спільно з якими брав безпосередню участь у обороні Києва та визволенні Київської області, зокрема Ірпеня, Бучі і Ворзеля[14][6]. Після завершення боїв на Київщині, з групою кримчан вирушив до Миколаєва, увійшовши до складу добровольчого підрозділу «Бузький Гард». Командир розвідувального взводу 220-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони[1].

Святослав Алексапольський обіймав посаду командира розвідувального взводу. Влітку 2022 року закінчив військову кафедру за військово-обліковою спеціальністю «Організація морально-психологічного забезпечення» зі званням молодший лейтенант запасу (офіцер-психолог)[12].

У складі добровольців працював на ділянках південного фронту в населених пунктах Первомайське, Партизанське, займався розвідкою на ділянках в районах населених пунктів Нова Зоря та Таврійське. Під час однієї з розвідувальних операцій надав допомогу командирові батальйонної тактичної групи, пораненому внаслідок влучання ворожого танка під автівку групи Алексапольського в районі населеного пункту Біла Криниця[4][2].

У червні в районі населеного пункту Андріївка Миколаївської області, під час бою, під шквальним вогнем, зумів витягти з-під обстрілу тяжко пораненого командира розвідувально-тактичної групи «Хантер». Здійснивши його евакуацію та надавши медичну допомогу, взяв командування на себе[5].

Загибель

[ред. | ред. код]

Загинув у бою 29 серпня 2022 року між селищами Новогригорівка та Любомирівка Миколаївської області. Під час контрнаступу на півдні України, здійснюючи вогневу підтримку штурмової групи в складі снайперської пари, знищив п'ять осіб живої сили противника. Побачивши, що частина особового складу бойової групи підрозділу перебуває під масовим обстрілом і вагається, не досягнувши 50 метрів до ворожих окопів, внаслідок важкого поранення свого командира, Святослав вирішив вийти на допомогу побратимам. Власним прикладом підняв підрозділ для прориву на заключному етапі штурму противника. У цьому бою зазнав несумісних з життям осколкових поранень від касетного снаряда під час порятунку побратима[12][3].

Святослава Алексапольського кремовано в Одесі. Частину праху поховано на Байковому кладовищі, іншу рідні планують розвіяти у Греції та у визволеному українському Криму[3].

19 січня 2024 року під час церемонії у Маріїнському палаці президент України Володимир Зеленський вручив 30 сертифікатів на отримання квартир військовослужбовцям Сил оборони, яким присвоєно звання Героя України, та родинам полеглих Героїв; один із сертифікатів було вручено родині Святослава Алексапольського[15][значущість факту?].

22 січня 2024 року наказом Міністра оборони України № 94 Святославу Алексапольському посмертно присвоєно звання молодшого лейтенанта[16][17].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[18].

Увічнення пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Бутусов, Юрій (2 травня 2023). Пам'яті загиблого воїна Святослава Алексапольського. Цензор.НЕТ. Процитовано 9 червня 2024.
  2. ↑ а б в г Козюпа, Ірина (30 квітня 2023). «Хотів, щоб війна припинилася в цьому поколінні». Фанат «Таврії» Святослав Алексапольський мріяв вигнати ворога з Криму і загинув, рятуючи пораненого бійця. Цензор.НЕТ. Процитовано 9 червня 2024.
  3. ↑ а б в г Присяжнюк, Владислава; Діденко, Анастасія (29 листопада 2023). «Поїхав з хлопцями, щоб звільняти південь і свій Крим»: історія Героя України з Криму Святослава Алексапольського. Суспільне. Процитовано 9 червня 2024.
  4. ↑ а б в г Святослав «Свят» Алексапольський. Трибуна героїв. Процитовано 9 липня 2023.
  5. ↑ а б в Фещенко, Анастасія (14 вересня 2023). Мріяв вигнати ворога з рідного Криму і загинув, рятуючи побратима. Згадаймо Святослава Алексапольського. Главком. Процитовано 9 червня 2024.
  6. ↑ а б в Хто ви, кримські Герої України?. Крым.Реалии. 25 серпня 2023. Процитовано 9 червня 2024.
  7. ↑ а б в Святослав Алексапольський. Платформа пам'яті «Меморіал». Процитовано 9 червня 2024.
  8. ↑ а б Айтішник і фанат ФК «Таврія» Святослав Алексапольський загинув на Миколаївщині, рятуючи побратима. Николаевские новости. 24 вересня 2023. Процитовано 9 червня 2024.
  9. ↑ Побратими загиблого на Херсонщині кримського активіста Святослава Алексапольського подали на надання йому звання Героя України. ZMINA. 3 травня 2023. Процитовано 9 червня 2024.
  10. ↑ Кушнір, Михайло (31 серпня 2022). На війні з Росією загинули ультрас з Криму та військовий з Одещини. Суспільне. Процитовано 9 червня 2024.
  11. ↑ Хмельницька, Віра (1 вересня 2022). Захищаючи Україну від російських загарбників, загинув відомий кримський ультрас. ТСН. Процитовано 9 червня 2024.
  12. ↑ а б в г Шушківський, А. І. Алексапольський Святослав Миколайович. Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 9 червня 2024.
  13. ↑ Касумова, Роксана (18 вересня 2023). Святослав Алексапольський. Янголи спорту. Процитовано 9 червня 2024.
  14. ↑ Кондратюк, Д. (8 липня 2023). Учасникам Революції гідності присвоїли звання «Герой України». Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні — Музей Революції гідності. Процитовано 9 червня 2024.
  15. ↑ Володимир Зеленський вручив чергові житлові сертифікати Героям України та родинам полеглих Героїв: Завдяки нашим людям Україну завжди знатимуть як країну сміливих. Офіційне інтернет-представництво президента України. 19 січня 2024. Процитовано 25 червня 2025.
  16. ↑ Ілля, Зелінський (4 лютого 2024). Герою України Святославу Алексапольському присвоєно звання молодшого лейтенанта. Telegram. ЗЕ_БГ. Архів оригіналу за 4 лютого 2024. Процитовано 4 лютого 2024.
  17. ↑ Чернявський, Ігор (8 липня 2023). Фанат «Таврії» Святослав Алексапольський отримав звання Героя України посмертно. Tribuna.com Україна. Процитовано 9 червня 2024.
  18. ↑ Президент присвоїв звання Герой України 49 захисникам, 46 з них — посмертно. АрміяInform. 8 липня 2023. Процитовано 8 липня 2023.
  19. ↑ Меморіал воїнів-шахістів. Львівська національна філармонія. 6 березня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  20. ↑ Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор взяв участь у І-му Міжнародному благодійному шаховому турнірі пам’яті Героїв російсько-української війни — «Меморіал воїнів-шахістів». Львівська Архиєпархія Української греко-католицької Церкви. 15 березня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  21. ↑ Орлик, Катерина (26 липня 2024). Без вулиць Адмірала Макарова, Декабристів та Лермонтова. У Миколаєві затверджено перейменування вулиць. 0512.com.ua — Сайт міста Миколаєва. Процитовано 26 липня 2024.
  22. ↑ Кім, Віталій (26 липня 2024). Розпорядження вiд 26 липня 2024 № 273-р «Про перейменування об’єктів топонімії». Миколаївська обласна державна адміністрація. Архів оригіналу за 26 липня 2024. Процитовано 29 липня 2024.
  23. ↑ Зелінський, Ілля (26 лютого 2025). На вулицях столиці з'явилось графіті на честь Святослава Алексапольського та Олександра Клепікова («Свят» та «Борян»). Telegram. ЗЕ_БГ. Архів оригіналу за 26 лютого 2025. Процитовано 26 лютого 2025.
  24. ↑ Графіті в пам'ять про наших братів «Свята» і «Боряна», представників ультрас «Таврії» Сімферополя та колективу «Бузький Гард». Instagram. Ultras Tavriya 1958. 26 лютого 2025. Архів оригіналу за 26 лютого 2025. Процитовано 26 лютого 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алексапольський_Святослав_Миколайович&oldid=45795258