Перейти до вмісту

Брацлавсько-Київська дивізія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Брацлавсько-Київська дивізія
Дата створення / заснування 1776 Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті 1793 Редагувати інформацію у Вікіданих
Участь у військовому конфлікті Російсько-польська війна 1792, Битва під Борушківцями і Битва під Зеленцями Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Річ Посполита і  Корона Королівства Польського Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце розташування Київське воєводство
Брацлавське воєводство Редагувати інформацію у Вікіданих

Брацлавсько-Київська дивізія (пол. Dywizja Bracławsko-Kijowska) — територіальна організаційна одиниця Коронного війська з підпорядкованими частинами, розміщеними в її районі. Інші її назви — Українсько-Брацлавська дивізія або Українська дивізія[1].

Організаційне формування та зміни

[ред. | ред. код]

Дивізія була організована у 1776 році постановою Делегаційного сейму. Сейм визначив її розгортання у Брацлавському та Київському воєводствах. Він наказав їй захищати цю частину Речі Посполитої від набігів козаків (гайдамаків) та кримських татар. Він дозволив розгортання військ на «приватних маєтках»[2].

Повна організація Подільської (Волинсько-Подільської) та Української (Брацлавсько-Київської) дивізій не вдалася. Ці дві дивізії були об'єднані в єдиний підрозділ, утворюючи відносно вільну, територіальну, але водночас найбільшу структуру в армії Речі Посполитої, відому як Українсько-Подільська дивізія[1].

Постановою Великого сейму 1789 року було відновлено дивізію, заплановану на 1775 рік. Навесні 1790 року «українські дивізії» були реорганізовані у Волинсько-Подільську дивізії та Брацлавсько-Київську дивізії[1]. Такий стан справ тривав до квітня 1793 року, коли Брацлавсько-Київська дивізія була захоплена російською армією. Зміни, запроваджені Гродненським сеймом, які обмежували кількість дивізій двома, не були впроваджені через спалах повстання Костюшка[1].

Командування дивізії

[ред. | ред. код]

Командиром дивізії був генерал-лейтенант, якому мали звітувати два генерал-майори. Один командував кавалерією, інший — піхотою. Цей принцип було запроваджено лише у 1789 році. До того часу в генеральному штабі був один генерал-майор на дивізію.[1]

Командири дивізій:

Помічники:

  • Генерал-майор Кароль Мальчевський (1776)
  • Генерал-майор Юзеф Понятовський (з 1789 р.)
  • Генерал-майор Фабіан Себастьян Ойжинський (з 1789)

Організаційна структура

[ред. | ред. код]

Дивізія складалася з кавалерії, піхоти та артилерії. Вона не мала власного штабу для керівництва операціями. Вона була радше територіальним, ніж тактико-оперативним підрозділом[1].

Піхота у 1789 році:

У 1790 році до складу дивізії приєдналася 4-та артилерійська бригада[3].

Структура Української дивізії князя Понятовського у 1792 році[4]:

  • Бригада Тадеуша Костюшка:
    • 8 піхотних батальйонів (два з 10-го полку, по одному з 1-го, 5-го, 7-го, 9-го, 10-го та 12-го — загалом 5016 солдатів)

20 кавалерійських ескадронів (2589) та 58 гармат із 728 артилеристами,

  • Бригада А. Чапського:
    • 3 батальйони (по одному з 3-го, 4-го та 6-го полків — всього 1817 піхотинців)
    • 7 кавалерійських ескадронів (1027)
  • Бригада Ж. Ф. Пуппарта:
    • 2 піхотні батальйони (по одному з 12-го та 13-го полків — загалом 1304 солдати)
    • 12 кавалерійських ескадронів (1502)

Загалом дивізія Понятовського мала 13 піхотних батальйонів з 8137 солдатами, 59 кавалерійських ескадронів (8216 солдатів, включаючи кавалерію Суфчинського) та 728 артилеристів з 58 гарматами. Дивізія була розгорнута навколо Тульчина, Бершаді та Тетіїва.

кавалерія у березні 1792 року[3]:

Стан поїздки станом на 9 червня 1792 року[5]:

  • Любовідська бригада
  • Бригада Мокроновського
  • сім ескадронів бригади Єрлича
  • чотири ескадрони бригади Дзержака
  • Полк авангардної гвардії Карвицького
  • Полк авангардної гвардії Великої коронної булави
  • Полк передової гвардії Любомирського

Операції дивізії

[ред. | ред. код]

Розділена на три слабкі групи[nota 1] Українська дивізія зуміла уникнути пастки та 29-30 травня 1792 року зосередилася поблизу Пикова, звідки, зіткнувшись із перевагою противника, відійшла до Любара. Тут частини були реорганізовані та чекали на прибуття Волинської дивізії. Коли ворог розпочав новий наступ, польські частини були змушені далі відступати, все ще перебуваючи під загрозою обходу з флангів. Ар'єргард під командуванням Вельгорського, що прикривав відступ, 15 червня був оточений поблизу Борушківців[4].

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Понятовського, Вельгорського та Костюшка → Wimmer, 1978

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Machynia та Srzednicki, 2002.
  2. ↑ Juszczyński та Krwawicz, 1957.
  3. ↑ а б в Górski, 1902.
  4. ↑ а б Wimmer, 1978.
  5. ↑ Górski, 1894.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Górski, Konstanty (1893). Historya piechoty polskiej. Kraków: Spółka Wydawnicza Polska.
  • Górski, Konstanty (1894). Historya jazdy polskiej. Kraków: Spółka Wydawnicza Polska.
  • Górski, Konstanty (1902). Historya artyleryi polskiej. Warszawa.
  • Wimmer, Jan (1978). Historia piechoty polskiej do roku 1864. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej.
  • Machynia, Mariusz (2002). Oficerowie Rzeczypospolitej Obojga Narodów 1717-1794. T.1: Oficerowie wojska koronnego, cz.1: Sztaby i kawaleria. Kraków: Księgarnia Akademicka. Wydawnictwo Naukowe. ISBN 83-71-88-500-8.
  • Juszczyński, Antoni (1957). Wypisy źródłowe do historii polskiej sztuki wojennej. Polska sztuka wojenna w latach 1764-1793. Zeszyt dziewiąty. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Брацлавсько-Київська_дивізія&oldid=46204130