В'єннська архиєпархія (Франція)
| В'єннська архиєпархія | |
 | |
| Посада керівника організації |
Roman Catholic Archbishop of Vienned  |
|---|---|
| Країна |
 Франція |
| Собор |
Vienne Cathedrald |
| Час/дата припинення існування |
29 листопада 1801 |
 | |
 В'єннська архиєпархія у Вікісховищі | |
45°31′27″ пн. ш. 4°52′22″ сх. д. / 45.52423° пн. ш. 4.87291° сх. д.
В'єннська архієпархія (лат. Dioecesis Viennensis, Archidioecesis Viennensis) — колишня архієпархія Католицької церкви у Франції. Її кафедра розташовувалася у місті В’єнна (сучасний департамент Ізер).
У V столітті до церковної провінції В'єнна належали єпископства Гренобля, Женеви, Валансії та Тарантеза. 463 року до них приєдналося єпископство Ді, а у VI столітті — ще два: Вів’є та Мор’єн. 794 року Тарантез отримав статус митрополичої архієпархії, а єпископства Ді та Вів’є були тимчасово скасовані, хоча невдовзі відновлені [1].
1077 року папа Григорій VII підтвердив належність до В'єнна єпископств Гренобля, Валанса, Ді, Вів’є, Тарантеза, Женеви та Мор’єн[2]. Це рішення було помилковим, адже Тарантез мав автономію ще з кінця VIII століття. 1119 року кількість суфраганських єпископств остаточно закріпилася на рівні шести[1]. Архієпископ В'єнна носив титул примаса і формально вважався старшим над архієпископами Екса, Оша, Бордо, Буржа, Амбрена та Нарбонни.
Християнська церква у В’єнні, ймовірно, була організована вже у II столітті. Переказ приписує її заснування святому Кресцентію, учневі апостола Павла, хоча його існування сумнівне[3]. Ця традиція походить від «Каталогу єпископів В’єнни», укладеного єпископом Адоном (799–875), який називає Кресцентія серед перших єпископів[4].
Офіційний сайт єпархії Гренобль–В’єнна вважає першим єпископом святого Мартіна наприкінці III століття, хоча й щодо нього існують сумніви[5][3].
У IV столітті територія зазнала адміністративних змін[6][7]. Між 381 і 424 роками ситуація стабілізувалася. Тоді південна єпархія В'єнна отримала назву «єпархія Семи Провінцій» (Diocesis Septem provinciarum)[6].
Місто В’єнна, яке було потужним на початку IV століття, втратило свій вплив: близько 380 року — над Греноблем[8], а між 375 — 381 роками — над Женевою[7] [9]. 407 року префектуру Галлії було передано місту Арль. Історик Жерар Люка пов’язує цю втрату з убивством імператора Валентиніана II у В’єнні 392 року[7].
За даними catholic-hierarchy.org, єпархія була заснована близько 445 року[10]. Важливим доказом є лист папи Лева I від 6 січня (ймовірно 450 року), де митрополит В'єнни відновлювався у своїх правах над кількома єпископствами . У відповіді від 5 травня того ж року зазначалося, що митрополит В'єнна має суфраганами Валенсію, Тарантез, Женеву та Гренобль[11].
463 року єпископ В’єнни Мамерт висвятив єпископа Ді, хоча той не підлягав його юрисдикції[11]. За єпископа Авіта (†518) кафедра здобула вплив у Бургундському королівстві: 513 року папа підтвердив владу В'єнна над Валенсією, Тарантезом, Женевою та Греноблем[12].
552 року частину території архієпархії було виділено для створення єпархії Белле, яка увійшла до митрополії Безансона[9] Титул архієпископа з’явився у VIII столітті: першим його носієм був Вілікарій, що отримав паллій від папи Григорія III (731–741)[13].
На Франкфуртському синоді 794 року архієпископ Урсус захищав прерогативи своєї митрополії від зазіхань Арля[13]. Того ж року він заперечив проти дій архієпископа Тарантеза, який почав висвячувати єпископів сусідніх кафедр[14]. Папа Лев III вирішив підняти Тарантез до статусу архієпархії[9]. У заповіті Карла Великого (811) В'єнн уже згадується серед 21 метрополії імперії[15]. Тарантез остаточно став незалежним 1171 року[9].
1023 року архієпископ Бурхард отримав від короля Бургундії Рудольфа III «графство В’єнське з усіма залежними землями, всередині та поза містом, включаючи замок Піпе та королівські збори»[16].
1119 року колишній архієпископ Бургундії Гі став папою під іменем Калікст II[1]. Саме тоді остаточно закріпився перелік суфраганських єпархій: Гренобль, Валанс, Ді, Вів’є, Женева та Мор’єн[1].
30 березня 1349 року, за Римським договором, Дофіне увійшло до складу Французького королівства: дофін Гумберт II, обтяжений боргами та не маючи спадкоємця, визнав своїм спадкоємцем короля Франції Філіпа VI Валуа[17]. Однією з умов було прийняття титулу дофіна сином короля Франції, а також визнання Францією автономії провінції.
Втім, вплив Капетингів поступово й непомітно поширювався на В’єннську митрополію вже з останніх десятиліть XIII століття. Ця королівська політика докладно проаналізована у дисертації історика Бруно Галлана «Два архієпископства Імперії у Франції. Архієпископи Ліона та архієпископи В’єнна від середини XII до середини XIV століття» (захист 1992 року)[17].
Ще 1335 року Французьке королівство анексувало фортецю Сент-Коломб, розташовану на правому березі Рони, та збудувало вежу Валуа[18].
Архієпархію було скасовано Цивільною конституцією духовенства у лютому 1790 року[19]. Вона не була відновлена після Конкордату 1801 року. 1822 року титул архієпископа В’єннського було передано архієпископу Ліонському. З 2006 року титул єпископа В’єннського пов’язаний з титулом єпископа Гренобля, нині відомого як Гренобль-В’єнн.
Деякі реліквії Святого Маврикія, зокрема його голова, були перевезені до В’єнна на початку VIII століття і зберігалися у соборі Святого Моріса. Їхній культ підтримували благочестям і щедрістю каролінгські правителі, зокрема Бозон у IX столітті та королі Бургундії в X столітті.
Внутрішня гармонія собору розкриває нашарування будівельних етапів, що тривали з XII до початку XVI століття.
Будівельники наступних поколінь прагнули інтегрувати та повторно використовувати старі скульптурні елементи, зокрема галло-римські фрагменти, такі як перемичка з грифонами на північних дверях і кручені колони, замінюючи романські арки над готичними каплицями.
Водночас собор неодноразово зазнавав руйнувань, особливо під час Релігійних воєн (1561, 1562, 1567). З другої половини XIX століття проводяться масштабні реставраційні роботи для усунення пошкоджень, спричинених як війнами, так і природною деградацією матеріалів (зокрема, кам’яної патоки). Відновлення триває й нині за планом охорони спадщини, що фінансується містом В’єнн, департаментом Ізер, регіоном Рона-Альпи та державою Франція.
- Від II століття до 1790 року — єпископи, митрополити, а згодом архієпископи В’єнна.
- У 1822–2006 роках титул був пов’язаний з архієпископом Ліона.
- З 2006 року титул асоційовано з єпископом Гренобля, який офіційно носить титул єпископ Гренобля-В’єнна.
- ↑ а б в г Louis Boisset (1973). Un concile provincial au treizième siècle : Vienne 1289 : église locale et société (фр.). Т. 21 de Théologie historique. Éditions Beauchesne. с. 69-70. ISBN 978-2-7010-0055-8. Процитовано 11 mars 2017.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка). - ↑ « Discours de Réception de M. l'Abbé Ducis, lu dans la séance publique du 18 mai 1865 », Mémoires de l'Académie des sciences, belles-lettres et arts de Savoie, volume 9, P. (lire en ligne).
- ↑ а б Gérard Lucas (2018). Vienne dans les textes grecs et latins : Chroniques littéraires sur l'histoire de la cité, des Allobroges à la fin du [[:Шаблон:S-]] de notre ère. Travaux de la Maison de l’Orient et de la Méditerranée (фр.). MOM Éditions. с. pages 247-270 : « Adon de Vienne, Chronique », notamment le « Tableau récapitulatif de la liste des évêques de Vienne jusqu'à Avit ». ISBN 978-2-35668-185-0. Процитовано avril 2020.
{{cite book}}:|page=має зайвий текст (довідка); Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка); Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка). - ↑ Duchesne, 1894 (présentation en ligne).
- ↑ Histoire — Section « Les grandes figures du diocèse de Grenoble et Vienne ». le site du Diocèse de Grenoble-Vienne - www.diocese-grenoble-vienne.fr (фр.). Процитовано avril 2020..
- ↑ а б André Chastagnol (1972). Le diocèse civil d'Aquitaine au Bas-Empire. Bulletin de la Société nationale des Antiquaires de France: 272-292. Процитовано avril 2020..
- ↑ а б в Gérard Lucas (2018). Vienne dans les textes grecs et latins : Chroniques littéraires sur l'histoire de la cité, des Allobroges à la fin du [[:Шаблон:S-]] de notre ère. Travaux de la Maison de l’Orient et de la Méditerranée (фр.). MOM Éditions. с. 222. ISBN 978-2-35668-185-0. Процитовано avril 2020.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка); Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка). - ↑ Bligny, 1979.
- ↑ а б в г Laurent Perrillat (2014). Géographie historique des diocèses de Savoie (conférence) (pdf). Les Rendez-vous de l’Académie salésienne (20): 30.
- ↑ Archdiocese of Vienne. catholic-hierarchy.org (англ.). Процитовано avril 2020..
- ↑ а б André Pelletier (2001). Vienna, Vienne. Galliæ civitates (фр.). Presses universitaires de Lyon. с. 166. ISBN 978-2-7297-0677-7. Процитовано avril 2020.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка). - ↑ Шаблон:Chapitre
- ↑ а б Duchesne, 1894 (présentation en ligne).
- ↑ Jacqueline Roubert (1961). La seigneurie des Archevêques Comtes de Tarentaise du X× 10{{{1}}} au XVI× 10{{{1}}} siècle. Mémoires de l'Académie des sciences, belles-lettres et arts de Savoie. Chambéry: impr. Chatelain (6, tome 5): 423..
- ↑ Charlemagne. Que sais-je ? (фр.). Paris: Presses universitaires de France. 1984. с. 125. ISBN 2-13-038326-2.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка). - ↑ Шаблон:Chapitre.
- ↑ а б Bruno Galland, Deux archevêchés entre la France et l'Empire. Les archevêques de Lyon et de Vienne du milieu du Шаблон:S- au milieu du Шаблон:S-, Écoles française d'Athènes et de Rome, Rome, École française de Rome, 1994, 831 pages.
- ↑ André Châtelain (2003). Châteaux forts : Images de pierre des guerres médiévales. Patrimoine vivant (фр.). Paris: Rempart. с. 44. ISBN 2-904365-00-1..
- ↑ Bligny, 1979.
- LGE, том XIX, p. 953
- Словник церковної історії та географії (DHGE), стаття «Гренобль», с. 166-167
- Історичний довідник за 1850 рік (1851 рік), с. 119-124
- Луї де Мас-Латрі, Скарбниця хронології, історії та географії для вивчення та використання документів Середньовіччя (TC), В. Пальме, 1889, Париж, с. 1513 (читати онлайн)
- Louis Binz; Jean Emery; Catherine Santschi (1980). Le diocèse de Genève, l'archidiocèse de Vienne en Dauphiné. Helvetia sacra. Section 1, Archidiocèses et diocèses. Berne: Francke. с. 391. ISBN 3-7720-1454-2.
- Bernard Bligny (1979). Histoire des diocèses de France. Т. 12. Paris: Éditions Beauchesne. с. 350. ISSN 0336-0539. Bligny, 1979.. (présentation partielle en ligne, sur books.google.fr)
- Louis Boisset (1973). Un concile provincial au treizième siècle : Vienne 1289 : église locale et sociéte. Т. 21 de Théologie historique. Éditions Beauchesne. с. 359. ISBN 978-2-7010-0055-8. Boisset, 1973..
- Claude Charvet. Histoire de la sainte église de Vienne. 1761: Chez C. Cizeron. с. 798. Процитовано mai 2020..
- Ulysse Chevalier (1841-1923) (1922). Étude historique sur la constitution de l'église métropolitaine et primatiale de Vienne en Dauphiné (origines 1500). Т. 2. Vienne: H. Martin, impr. — édition de la "Société des Amis de Vienne". с. 331 p. et 303 p.
- Ulysse Chevalier (1912-1926). Regeste dauphinois, ou Répertoire chronologique et analytique des documents imprimés et manuscrits relatifs à l'histoire du Dauphiné, des origines chrétiennes à l'année 1349. Impr. valentinoise. Regeste dauphinois. (volumes présents sur gallica.bnf.fr, présentation en ligne).
- Louis Duchesne (1894). Fastes épiscopaux de l'ancienne Gaule. Provinces du Sud-Est (tome premier). Т. 3. Paris: Thorin et fils. с. P.. Duchesne, 1894.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка). - Jean-Rémy Palanque (1951). Les évêchés provençaux à l'époque romaine (pdf). Provence historique. 1: P...
- Jean-Marie Roux (1971). Les évêchés provençaux de la fin de l'époque romaine à l'avènement des Carolingiens (476 - 751) (pdf). Provence historique. XXI: P...
- Nathanaël Nimmegeers (2014). Évêques entre Bourgogne et Provence. La province ecclésiastique de Vienne au haut Moyen Âge (Шаблон:Sp-). Histoire. Rennes: Presses universitaires de Rennes. с. 404. (PDF présentation en ligne de l'Introduction).
- Laurent Ripart, « Du comitatus à l’episcopatus : le partage du pagus de Sermorens entre les diocèses de Vienne et de Grenoble (1107) », dans Florian Mazel (sous la dir.), L'espace du diocèse. Genèse d'un territoire dans l'Occident médiéval (Ve – XIIIe siècle), Presses universitaires de Rennes, 2008, 434 p. (ISBN 978-2-75350-625-1, lire en ligne). .
- В'єннська єпархія (Римська імперія)
- Історія В'єнн (Ізер)
- Собор Святого Маврикія у В'єнні
- Віденська рада
- В'єннська провінція
- Дофін
- Северус з Відня
- Diocèse de Grenoble-Vienne. diocese-grenoble-vienne.fr (фр.).
- Archdiocese of Vienne. catholic-hierarchy.org (англ.). catholic-hierarchy.org..
- Metropolitan Archdiocese of Vienne. gcatholic.org (англ.). gcatholic.org..
- Charles Cawley. Vienne, Archbishopric — Chapter 1. Archibishops of Vienne. fmg.ac/MedLands (Foundation for Medieval Genealogy) (англ.). Процитовано avril 2020..Шаблон:Palette
