Вигнанець (оповідання)
| Вигнанець | |
|---|---|
англ. Castaway[1]  | |
| Жанр | наукова фантастика |
| Форма | оповідання |
| Автор | Артур Кларк[1] |
| Мова | англійська |
| Опубліковано | квітень 1947[1] |
«Вигна́нець» (англ. Castaway) — це коротке науково-фантастичне оповідання британського письменника Артура Кларка, написане 1947 року і яке вперше було опубліковане в журналі «Фентезі» під авторством Чарльза Вілліса.
На початку оповідання цитується твердження з будь-якої книги з астрономії початку XX століття: «Лише на рідкісних тілах, відомих як планети, можуть існувати сполуки, які здатні породити життя».
З фотосфери Сонця з неймовірною швидкістю турбулентним вихором викинуто в чорноту космосу якусь істоту, обдаровану розумом. Істота, яка протягом життя відчувала жорстке бомбардування сонячним випромінюванням, занурюється в темряву. У відчайдушній спробі зберегти енергію вона стискається у щільну сферичну хмару з іонів. Коли її сили вичерпаються, іони розсіються в просторі, і вона зникне безслідно. Але за деякий час істота відчуває наближення магнітного поля, незбагненого для її первісного розуму. Вона починає повільно падати на поверхню планети. Її сили були на межі, коли падіння припинилося. Свідомість істоти поступово згасає, коли вона відчуває нове абсолютно їй незнайоме випромінювання. Сяйво то збільшується, то зменшується і лише протягом малої частки циклу світить на повну силу. Сяйво наближається, і коли пульсуюче світло почало посилюватися, істота відчуває шалений резонанс, який розриває її єство і врешті відбирає останні крихти життя.
Над Атлантичним океаном, залитим сонячним світлом, на висоті 20 кілометрів летить лайнер, обмацуючи своїм радаром поверхню океану. Для Едварда Лінсдея, який п'ятнадцять років тому під час визвольної війни був спостерігачем берегової охорони, демонстраційний екран радара на прогулянковій палубі викликає особливий інтерес. На екрані він помічає ледь помітну світлу цятку овальної форми і довжиною кілометрів з двадцять, яка могла бути лише набряклою дощем хмарою. Але на небі немає жодної хмари. Коли лайнер наблизився до цятки, Лінсдей збільшує масштаб зображення, щоб роздивитися деталі, і бачить, що з центру цятки розходиться мережа якихось ниток, а посередині світиться яскравіша зона діаметром приблизно з три з половиною кілометри. Лінсдей міг заприсягнутися, що зона повільно пульсує.
Лінсдей викликає спеціаліста з радіолокації і, коли з'являється молодший лейтенант Армстронг, звертає його увагу на цятку. Армстронг змінює настройки, і радар дає менш переривчасту картину. Ядро справді пульсує, а вздовж його ниток повільно рухаються вогники. Обоє вражені, бо те, що вони бачать на екрані, схоже, живе. Об'єкт потрапляє у сліпу зону радара. Коли він знову з'являється на екрані, просто на очах спостерігачів двадцятикілометровий овал розпадається, залишаючи свідків його існування наодинці зі своїми думками.
