Волков Владислав Олександрович

Владислав Волков Владислав Олександрович Волков
Солдат
Загальна інформація
Народження	19 квітня 1995(1995-04-19) с. Благовіщенка, Запорізька область, Україна
Смерть	29 липня 2022(2022-07-29) (27 років) Оленівка, Донецька область, Україна (Масове вбивство військовополонених російськими окупантами)
Поховання	м. Запоріжжя
Псевдо	«Пасха»
Військова служба
Роки служби	2015–2017, 2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна (з 2014) Війна на сході України Російське вторгнення в Україну (з 2022) Битва за Маріуполь (2022)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Владислав Олександрович Волков (нар. 19 квітня 1995(19950419), с. Благовіщенка, Запорізька область — пом. 29 липня 2022, селище Оленівка, Донецької області) — український військовослужбовець, солдат Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну і загинув у полоні внаслідок терористичного акту, вчиненого в ніч проти 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2023, посмертно).

Життепис

Владислав народився на Великдень 19 квітня 1995 року (саме від того згодом походитиме його позивний – «Пасха») у родині військовослужбовця. Його родина тоді жила в селі Благовіщенка Запорізької області. Змалечку допомагав батькам, ріс жвавим, веселим, артистичним, мав багато друзів, у дитинстві разом із братом підтримував фізичну форму постійними вправами, грав у футбол. Мав хист до малювання, навчався у художній школі, що у сусідньому селищі Кам’янці, писав пейзажі та портрети. З 9 класу почав вчитися грати на гітарі, із музичних стилів віддавав перевагу року (особливо – українському), тому побував на багатьох рок-фестивалях.

Із початком Революції Гідності Владислав брав участь у протестних акціях у центрі столиці. З 2015 року проходив військову службу за контрактом у ОЗСП «Азов» Національної гвардії України.

За два роки звільнився у запас, жив у Маріуполі, де створив сімʼю, згодом у подружжя народилася донька. Заробляв наданням послуг з ремонту житла (виготовляв підвісні стелі).

25 лютого 2022 року добровольцем повернувся на військову службу до ОЗСП «Азов». За словами старшого брата, у перший день повномасштабної російської агресії Владислав привіз до нього родину, разом вони купили у магазині різної їжи, а вранці наступного дня він зібрав рюкзак, сказав: «Братан, треба!», і поїхав разом із побратимами… Пізніше браття зустрічалися знов, востаннє – у Владислава була поранена нога, він був помітно втомлений, але говорив, що все буде добре, і брату запам’яталося, що він не виявляв страху.

Після повернення до лав «Азову» Владислава було призначено до взводу матеріально-технічного забезпечення 1-го батальйону оперативного призначення і його завданням під час вуличних боїв переважно була доставка однополчанам на передову боєприпасів та харчування, інколи доводилось й готувати щось власноруч.

Побратими згадують про нього як про позитивну людину, що ставилася до всього з гумором і підтримувала своїм оптімізмом і жартами тих, хто був навколо. Багатьом він запам’ятався вмінням із мінімуму продуктів приготувати їстівну страву – жартома йому радили відкрити власну пекарню. У ніч на 9 травня відзначився, коли російською авіабомбою було зруйновано один із бункерів металургійного комбінату «Азовсталь» – Владислав одним із перших кинувся на допомогу людям, які опинилися під завалами, і врятував багатьох із них. Олександр із позивним «Схід» згадує, що наступного дня (10 травня) на тому ж місті вони із «Пасхою» зуміли дістати живим ще одного «азовця» із позивним «БАМ». Також, за словами батьків, «Пасха» товаришував із Дмитром Круковським на псевдо «Електрик», із яким воював у Маріуполі у одній групі.

Востаннє «Пасха» спілкувався з батьком 17 травня, повідомівши, що того ж дня має знищити свої смартфон, документи, одяг та амуніцію.

За наказом вищого військового керівництва заради збереження життя людей Владислав вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю». Утримувався на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованому селищі Молодіжному, що неподалік колишнього адміністративного центру селищної ради Оленівки колишнього Волноваського (нині – Кальміуського) району Донецької області, де окупанти утворили фільтраційну в’язницю.

У ніч на 29 липня 2022 року прийняв мученицьку смерть у полоні внаслідок масового вбивства військовополонених, влаштованого окупантами у колонії в Оленівці.

Після репатріації тіл загиблих і ДНК-експертиз 19 грудня 2023 року солдат Волков був похований із військовими почестями на військовому кладовищі у Запоріжжі.

Родина

У Владислава залишилися батьки, брат, сестра, донька.

Нагороди

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (3 листопада 2023 р., посмертно)  – за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові;

Джерела

• Курцановська Ганна “Пасха” витягав побратимів з-під завалів на “Азовсталі” після авіаудару. Він загинув в Оленівці // Свої — 2024. — 3 липня.
• Волков Владислав // Платформа пам'яті Меморіал

Див. також

• Круковський Дмитро Олександрович
• Масове вбивство полонених в Оленівці
• Катування та вбивства військовополонених під час війни на сході України
• Бої за Азовсталь
• Втрати «Азова»