Гао Сінцзянь

Гао Сінцзянь
Гао Сінцзянь
高行健
	Гао Сінцзянь, 2008
Народився	4 січня 1940 (85 років); Ганьчжоу, Цзянсі, Республіка Китай
Громадянство	КНР → Франція (з 1997)
Діяльність	письменник, драматург, художник
Alma mater	Пекінський університет іноземних мовd і Nanjing Jinling High Schoold
Знання мов	французька і китайська
Мова творів	китайська
Жанр	проза, драма
Magnum opus	«Гора духів»
Партія	КПК (1989)
Премії	Нобелівська премія з літератури (2000)
	Гао Сінцзянь у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

Гао Сінцзянь ^[3]^[4]^[5] (кит. 高行健, піньїнь: Gāo Xíngjiàn) (нар. 4 січня 1940, Ганьчжоу) — китайський і французький^[6] прозаїк, романіст, драматург та критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2000 року за «Твори всесвітнього значення, відмічені гіркотою за стан людини в сучасному світі».

Біографія

Гао Сінцзянь народився в Ганьчжоу, Цзянсі, Китай. Гао став громадянином Франції у 1997 року. Проживає в Парижі. У 1992 році він був нагороджений орденом мистецтв і літератури від французького уряду.

Ранні роки в провінціях Цзянсі і Цзянсу

Батько Гао був клерком в банку «Bank of China», а його мати була членом YMCA. Його мати була актрисою у анти-японському театрі під час Другої японо-китайської війни.^[7] Під впливом своєї матері, Гао полюбив малювання, писання та театр з малолітства.^[8] Під час навчання у середній школі Гао читав багато західної літератури в перекладі, і вивчав малювання ескізів, малювання тушшю, живопис маслом та глиняну скульптуру під керівництвом художника Юня Цзунїна (кит. трад. 鄆宗嬴, спр. 郓宗嬴, піньїнь: Yun Zōngyíng).

У 1950 році його сім'я переїхала в Нанкін, столицю провінції Цзянсу. У 1952 році Гао пішов до середньої школи № 10 у Нанкіні, яка була середньою школою при Нанкінському університеті.

Роки в Пекіні та провінції Аньхой

У 1957 році Гао закінчив школу, і за порадою своєї матері, вибрав Пекінський університет іноземних мов (BFSU, 北京外国语大学) замість Центральної академії мистецтв (中央美术学院), хоча він вважався талановитим у мистецтві.

У 1962 році Гао закінчив факультет французької мови, BFSU, та став працювати перекладачем у Китайському міжнародному книжковому магазині (中国国际书店). У 1970-х, через офіційну політику «вниз до села», він пішов і залишився в селі і працював на фермах у провінції Аньхой. Короткий час він працював вчителем китайської мови у середній школі у провінції Аньхой. У 1975 році йому було дозволено повернутися в Пекін і стати керівником групи французького перекладу для журналу «Будівництво в Китаї» ("中国建设").

У 1977 році Гао працював у Комітеті зі зовнішніх відносин Китайської асоціації письменників (中国作家协会对外联络委员会). У травні 1979 року він відвідав Париж, разом з іншими китайськими письменниками, у тому числі з Ба Цзінь, і був франко-китайським перекладачем в групі. У 1980 році Гао став сценаристом і драматургом Пекінського народного художнього театру (北京人民艺术剧院).

Гао відомий як піонер абсурдистської драми в Китаї, де п'єси «Сигнал тривоги» ("绝对信号", 1982) та «Автобусна зупинка» ("车站", 1983)^[9] були поставлені в період його роботи драматургом в Пекінському народному художньому театру з 1981 по 1987. Бувши під впливом європейської театральної моделі, Гао заробив репутацію авангардистського письменника. Інші його п'єси, «Дика людина» (1985) та «Протилежний беріг» ("彼岸", 1986), відкрито критикували державне правління.

У 1986 році Гао було помилково діагностовано на рак легенів, і він почав 10-місячний похід уздовж Янцзи, результатом якого став роман «Гора духів» («灵山»). Цей твір — частково мемуари, частково роман — був вперше опублікований в Тайвані 1989 року, змішує жанри і розповіді від різних персонажів. Він був наведений шведським Нобелівським комітетом, як «один з цих сингулярних літературних творів, що, здається, неможливо порівняти ні з чим, окрім самих себе». Книга докладно викладає його подорож з провінції Сичуань до узбережжя, і життя серед китайських меншин, таких, як цян, мяо, і ї на околицях цивілізації хань.

Роки в Європі і в Парижі

У 1987 році Гао переїхав у Баньоле під Парижем. Політичний твір «Втікачі» (1989), який посилається на протести на площі Тяньаньмень у 1989 році, привів до заборони всіх його творів у Китаї.

Бібліографія

寒夜的星辰 («“Зимові зорі», 1979)
现代小说技巧初探 («Перші розвідки в мистецтво сучасної художньої літератури», 1981)
绝对信号 («Сигнал тривоги», 1982)
车站 («Автобусна зупинка», 1983)
野人 («Дика людина», 1985)
有只鸽子叫红唇儿 («“Голуб, якого називають червоногубий», 1984) — збірка повістей
彼岸 («Протилежний беріг», 1986)
给我老爷买鱼竿 («Вудка для мого дідуся», 1986) — збірка розповідей
灵山 («Гора духів», або Дивотворні гори, 1990)
没有主义 (Without -isms, «No Ideology», 1995)
一个人的圣经 (One Man’s Bible, 1998)

Примітки

↑ ^а ^б ^в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ CONOR.Sl
d:Track:Q16744133
↑ Гао Сінцзянь. ВУЕ (укр.). Процитовано 20 серпня 2025.
↑ КИТАЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОЛІТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ГАО СІНЦЗЯНЯ
↑ Факти з життя Нобелівських лауреатів. Гао Сінцзянь. Видавництво Старого Лева. Видавництво Старого Лева (укр.). Процитовано 20 серпня 2025.
↑ Французький письменник не лише за місцем проживання, але й за мовою деяких драматичних творів
↑ Biographie de Gao Xingjian sur le site des prix Nobel.
↑ Biographie de Gao Xingjian sur le site des prix Nobel.
↑ Article Universalis sur Gao Xingjian.

Посилання

Нобелівська біографія [Архівовано 17 вересня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
Станіслава Семенюк, Володимир Урусов. Подорож Гао Сінцзяня. Уривки творів
Гао Сіндзянь. Право літератури на існування – Нобелівська лекція. Перекл. Василь Білоцерківський(укр.)
Гао Сіндзянь. Осінні квіти [Архівовано 31 січня 2020 у Wayback Machine.](укр.)

Портал «Біографії» Портал «Література» Фантастика Фентезі Китай Франція

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_BNF:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-1] а ^б ^в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q16744133">CONOR.Sl<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q16744133]]</div>-2] CONOR.Sl
d:Track:Q16744133

[3] Гао Сінцзянь. ВУЕ (укр.). Процитовано 20 серпня 2025.

[4] КИТАЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОЛІТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ГАО СІНЦЗЯНЯ

[5] Факти з життя Нобелівських лауреатів. Гао Сінцзянь. Видавництво Старого Лева. Видавництво Старого Лева (укр.). Процитовано 20 серпня 2025.

[6] Французький письменник не лише за місцем проживання, але й за мовою деяких драматичних творів

[BioAS-7] Biographie de Gao Xingjian sur le site des prix Nobel.

[BioAS2-8] Biographie de Gao Xingjian sur le site des prix Nobel.

[9] Article Universalis sur Gao Xingjian.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво	Вікісховище · C-SPAN
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво	ČSFD · Invaluable.com · Artists of the World Online · Artnet · Artsy · Europeana · Le Delarge · MutualArt.com · Tabakalera · Gyldendals Teaterleksikon · Les Archives du spectacle · Швейцарський архів виконавських мистецтв
Література та бібліографія	Babelio · CoBiS · Goodreads · Index Theologicus · LibraryThing · Open Library · Perlentaucher · Віртуальна бібліотека імені Мігеля де Сервантеса · Проєкт Рунеберг
Наука	NobelPrize.org
Тематичні сайти	Німецький літературний архів Марбах · Quora · Zhihu
Словники та енциклопедії	Велика данська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Энциклопедия Кругосвет · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN · Lur Hiztegi Entziklopedikoan · Prabook
Довідкові видання	ідентифікатор артиста IDU · Deutsche Biographie · Evene · KulturNav · Munzinger IBA · NNDB
Нормативний контроль	Autoritats UB: a1099486 · BanQ: 0001047382 · BIBSYS: 90340794 · BLBNB: 000242853 · BNC: a10872115 · BNE: XX1532481 · BNF: 12215094c · CANTIC: 981058513235406706 · CiNii: DA12977943 · CONOR.SI: 5463139 · DBC: 87097968339200 · EGAXA: vtls001990463 · FAST: 110478 · Freebase: /m/01b1ff · GND: 118845497 · ICCU: RAVV235430 · ISNI: 0000000121458481 · J9U: 987007298527005171 · KANTO: 000109998 · KRNLK: KAC200106822 · LCCN: n83040297 · LIBRIS: nl024q4643nk72n · LIH: LNB:BKRZ;=BV · LNB: 000222427 · MAK: 9810698532205606 · NCF: ncf12074922 · NDL: 00860762 · NKC: jo20000075484 · NLA: 1334324 · NLC: 000142554 · NLG: 75444 · NLP: a0000002949207 · NTA: 149799594 · NUKAT: n2004032364 · PTBNP: 989385 · RERO: A003278493 · SELIBR: 271980 · SHARE: 673998 · SUDOC: 030810736 · ULAN: 500342652 · VIAF: 102266649 · РНБ: 770134628

п о р Лауреати Нобелівської премії з літератури
1901—1925	Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечегарай-і-Ейсагірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)
1926—1950	Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950)
1951–1975	Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Гемінґвей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферис (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)
1976–2000	Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамагу (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000)
2001–2025	Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014) • Алексієвич (2015) • Ділан (2016) • Ішіґуро (2017) • Токарчук (2018) • Гандке (2019) • Ґлік (2020) • Гурна (2021) • Ерно (2022) • Фоссе (2023) • Хан (2024)• Краснагоркаї (2025)