Георгіївський Балаклавський чоловічий монастир
| Свято-Георгіївський монастир | |
|---|---|
 Загальний вид монастиря | |
| 44°29′59″ пн. ш. 33°29′20″ сх. д. / 44.49972° пн. ш. 33.48889° сх. д. | |
| Тип споруди | Православний монастирd  |
| Розташування |  Україна, Автономна Республіка Крим, Фіолент |
| Початок будівництва | 891 р. |
| Зруйновано | 29 листопада 1929 |
| Відбудовано | поч. 90-х рр. ХХ ст. |
| Належність | УПЦ (МП) |
| Єпархія | Сімферопольська і Кримська єпархія Української православної церкви |
| Стан | Державний реєстр нерухомих пам'яток України і об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd |
| Адреса | Бахчисарайський район, мис Фіолент |
| Вебсайт | georgievsky-mon.church.ua |
.svg?lang=uk)  Георгіївський Балаклавський чоловічий монастир (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Георгіївський Балаклавський чоловічий монастир у Вікісховищі | |
Свя́то-Гео́ргіївський монасти́р (крим. Ay Yori keşişhanesi), зараз Георгіївський Балаклавський чоловічий монастир УПЦ (МП) — монастир в південно-західній частині Кримського півострова на мисі Фіолент, в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим, біля західного початку Зовнішнього пасма Кримських гір.
Народження монастиря пов'язують з часами виникнення усіх печерних монастирів Криму, а саме з періодом періодом іконоборства у Візантійській імперії. У Крим тоді бігли від переслідувань перші християни, що й засновували тут монастирі. Якщо плисти з Константинополя (столиці стародавньої Візантії) строго на північ, тобто на Полярну зірку, то, за твердженням бувалих мореплавців, корабель прийде саме на мис Фіолент.[1] Це був перевірений зворотній маршрут «із варягів у греки».
За іншою версією, Георгіївський монастир був заснований у 891 р. грецькими моряками. Під час бурі на морі, буцімто, їх корабель терпів аварію. Відчуваючи свою неминучу загибель, моряки стали молитися та кликати по допомогу святого великомученика Юрія (Георгія).
Почувши їхнє милостиве прохання, за переказом, Святий з'явився на великій скелі поблизу берега і втихомирив бурю. Коли врятовані моряки піднялися на скелю, то на її вершині знайшли ікону святого великомученика Георгія. Вони винесли її на берег і в скельному обриві влаштували печерну церкву. Церква, втім, носить назву Різдва Христового. Як стверджує TripAdviser, у світі існує тільки дві печерні церкви Р. Х. — у Вифлеємі і в Криму, на мисі Фіолент.[2]
1891 року на скелі Святого Явлення, де морякам, чи то монахам, з'явився Святий Юрій, було встановлено хрест із білого мармуру, який був зруйнований совєтами у 1920-ті роки. 14 вересня 1991 року в Свято-Микільській церкві (на Братському кладовищі в Севастополі) був освячений новий семиметровий металевий хрест, який при підтримці Чорноморського флоту РФ був встановлений на скелі Святого Явлення — його дуже добре видно і з моря, і з берега.
Перші документальні свідчення про Георгіївський монастир на мисі Фіолент залишив в 1578 р. польський письменник,[3] картограф та дипломат (посол Стефана Баторія) Мартін Бронєвський.[4]
Уздовж узбережжя Чорного моря існували десятки християнських монастирів, що належали кількома єпархіям: Боспорській (IV—XIII ст.), Херсонеській (VI—XVII ст.), Готській (VIII—XVIII ст.), Сугдейській (VIII—XVI ст.), Фулльській (IX—XII ст.), Кафійській (XIII—XVIII ст.), які підпорядковувалися константинопольському патріарху.[1] Георгіївський монастир спочатку був підпорядкований херсонеським єпископам, а з 1304 р. — готським.
В середньовіччі монастир процвітав і залишався чинним як при генуезцях, так і за часів Кримського ханства, коли він входив до османського санджака Кефе.
З 1475 р. і аж до 1794 р. обитель перебувала у віданні Константинопольського Патріарха. У 1771 р. прибув на Кримську кафедру митрополит Ігнатій, який свою першу службу провів в Георгіївському монастирі.
У 1783 році, коли Російської імперії анексувала Крим, урумські ченці покинули Георгіївський монастир, не бажаючи перейти в підпорядкування Російської православної церкви замість Константинопольського патріархату. В монастирі лишився один монах Каллінік.
Після захопленя обителі РПЦ, життя в монастирі відновилося. 23 березня 1806 року був затверджений його штат. Георгіївському монастирю була доручена важлива місія — готувати капеланів (військових священників) для створюваного Чорноморського флоту.[5] Монастир став називався «флотським».
У 1810—1816 роки автентичний Георгіївський храм було розібрано і замінено на новий, що був зведений в стилі класицизму (архітектор І. Дамошніков). Тоді ж були побудовані нові келії, Георгіївський фонтан і трапезна.
В часи Кримської війни англо-французькі війська зайняли Балаклаву, а в монастирі був розміщений командний пункт. З Варни по морському дну був протягнутий телефонний кабель, то ж з'єднуватися можна було з Лондоном та Парижем. Монахам було заборонено лишати обитель, все необхідне для служби та проживання доставляли в монастир військові.
Краєвиди Георгіївського монастиря стали сюжетами для картин Івана Айвазовського, В. Верещагіна, Карла Босолі.
Французька белетристка Адель Омер де Гелль, яка здійснювала подорож по Криму наприкінці 30-х рр.. ХІХ ст. писала: «В кінці проходу в нас вирвався крик захвату. Монастир зі своїми хатинками, які спиралися на скалу, терасами, церквою з зеленим куполом, садами, багатою на рослинність з'явився перед нашими очима, він висів в декількох футах від моря. Ми довго дивилися на чарівний краєвид».
У 1846 р. на кошти купця з Карасу-Базару І. Гущина облаштували монастирське джерело Святого Георгія, що збереглося в тому вигляді донині. Ще на початку XX століття джерело позначалося усім путівниках, зокрема як цілюще. В даний час доступу безпосередньо до джерела немає. Причина – вода визнавалася міською санепідемстанцією непридатною для пиття на момент перевірки.
У 1850 р. побудували ще один храм — в ім'я Воздвиження Чесного Хреста Господнього за проектом архітектора В. А. Рульова. Будівля збереглася.
У 1891 р. при настоятелю ігумену Никандру монастир без особливої пишноти відзначив свій тисячолітній ювілей.
А. П. Чехов побував тут у середині вересня 1898 року і занотував: «В Севастополі в місячну ніч я їздив до Георгіївського монастиря і дивився вниз з гори на море; а на горі цвинтар з білими хрестами. Було фантастично»
Настоятель монастиря ієромонах Іполит був заарештований і засуджений в 1923 році за звинуваченням у приховуванні церковних цінностей.
Після того, як унікальний храм Святого Георгія сильно постраждав під час землетрусу 1927 р., його залишки розібрали, разом із надгробками монастирського некрополя.
Радянська адміністрація ліквідувала Георгіївський монастир 29 листопада 1929 році, його будівлі були передані курортному тресту під санаторій ОСОАВИАХИМа. Ще в травні того ж року було закрито всі церкви обителі, окрім храма Воздвиження, де служби тривали до 1930 року. Монастирські Печерну церкву Різдва Христового, на щастя, віддали Севастопольському музейному об'єднанню, решта — санаторію.
У 1939—1941 роках в монастирі перебували військово-політичні курси Чорноморського флоту, у роки Другої Світової війни — курси для офіцерів і медсанбати. Після війни санаторій належав військовій частині Чорноморського флоту, що наразі його і врятувало.[6]
У 90-ті рр. ХХ ст. почалося відродження Георгіївського монастиря на Фіоленті. 22 липня 1993 року Рада у справах релігій при кабінеті Міністрів України зареєструвала статут нового чоловічого монастиря — Свято-Георгіївського. Поки йому повернена не вся його територія — тільки та, що спускається по урвищах до моря. Тут знаходиться древній і овіяний легендами печерний храм св. Георгія.
Нині відновлюються келії і служби Георгіївського монастиря, ведеться підготовка до великого будівництва. У п'ятницю, суботу та неділю відкривається доступ мирян в монастир, і всі охочі можуть бути присутніми на богослужінні.
З лютого 2014 року перебуває під російською окупацією.
Готуючись до приїзду гостей, ченці провели до моря нову дорогу і сходи, що стали визначною пам'яткою монастиря. Вони найдовші у Криму — понад 800 сходинок.
На самому початку підйому можна побачити руїни колишньої дачі Михайла Лазарєва. Адміралу подобалося відпочивати на її території і для нього збудували невеликий двоповерховий будинок з флігелем, із дикого каменю на вапняному розчині, покритий черепицею, довжиною у шість, а шириною у п'ять сажнів.
До 1985 року в ньому ще жили сім'ї мічманів, поступово їх відселили в міські квартири. Будинок не ремонтувався і зараз, на жаль, від нього залишилися сумні руїни.
Романтичні сходи збереглися до наших днів, втім, після реконструкції їх число дещо зменшилося (вважають, що спочатку їх було саме 891). Сходинки пронумеровані через кожні 50 штук і ведуть до Яшмового пляжу. Пляж отримав назву не випадково, на березі серед гальки знаходять вулканічну яшму.
Спуск проходить серпантином серед тінистих заростей ялівцю, фісташки та ліан. Повітря тут є лікувальним коктейлем морського бризу і фітонцидів, які фісташка випаровує в два рази більше, ніж кримська сосна. За старих часів ченці брали на лікування в Георгіївський монастир безнадійних хворих неврозом, астмою та анемією.[7]
Окрім грецьких монастирів, на узбережжі Чорного моря було чимало католицьких і вірменських церков, мусульманських мечетей, караїмських кенас, синагог тощо. Все це величезне число храмових будівель потребувало озеленення та квіткового оздоблення. Не був винятком і монастир на мисі Фіолент.
І хоча у своїх «Описах…» Мартін Броневський не згадує про сади чи огороди,[8] зрозуміло, що монахи, як і в будь-якому іншому монастирі Європи, вирощували овочі і фрукти для прожитку братії. Територія перед храмом Різдва Христового, за словами ченців, дійсно, колись була монастирським садом, що був розбитий на двох вузьких терасових ділянках, обмежених підпірними стінами. В середині XIX століття з Нікітського ботанічного саду в монастир відправлялося безліч рослин.
Сади мали террасний пристрій — на крутому схилі іншого способу розробити землю і не було. Однак у ченців Свято-Георгіївського монастиря були зразки для наслідування: терасові сади Італії і, як їх реконструкція, середньовічні сади Кафи, Судака та інших генуезьких колоній в Криму. Особливо красивими віллами, палацами консулів і величними храмами славилася Кафа. Тут в достатку можна було зустріти плантації винограду, мигдалеві гаї, персикові сади.[1] Парк і виноградники за радянських часів було втрачено.
- ↑ а б в Константин Вихляев, Юта Арбатская. Монастырские сады Фиолента. «Каюта». Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 29 березня 2020.
- ↑ Уникальный пещерный храм Рождества Христова - отзыв о Мыс Фиолент, Севастополь. Tripadvisor (рос.). Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
- ↑ Жарких М.І. «Опис Татарії» М.Броневського: джерелознавчі спостереження. Marcin Broniewski Tartariae descriptio. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 29 березня 2020.
- ↑ Микола Жарких. Броневський Мартин. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 29 березня 2020.
- ↑ «Тигровий мис» «Божої країни». Персонал Плюс - №24 (276). 24-30 червня 2008 р. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 29 березня 2020.
- ↑ В. Шавшин. (1997). Балаклавский Георгиевский монастырь. Таврия. с. 24.
- ↑ Прогулка по мысу Фиолент. aquatek-filips.livejournal.com. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 29 березня 2020.
- ↑ Броневский М. Описание Крыма. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1867 г., т. 6. с. 333—367.
- Георгіївський Балаклавський чоловічий монастир, офіційний сайт [Архівовано 15 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Байцар Андрій Любомирович. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
- Бертье-Делагард А.Л. (1909, Одесса). К истории христианства в Крыму : Мнимое тысячелетие. "Славянская" тип. Е. Хрисогелос. с. 113. Архів оригіналу за 18 квітня 2017. Процитовано 29 березня 2020.