Перейти до вмісту

Капелла (зоря)

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Капелла

Капелла — найяскравіша зоря в сузір'ї Візничого (вгорі ліворуч).
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Візничий
A
Пряме піднесення 05г 16х 41,35871с[1]
Схилення +45° 59′ 52,7693″[1]
Видима зоряна величина (V) +0,08[2]
H
Пряме піднесення 05г 17х 23,728с[3]
Схилення +45° 50′ 22,97″[3]
Видима зоряна величина (V) 10,16[4]
L
Пряме піднесення 05г 17х 23,943с[5]
Схилення +45° 50′ 19,84″[5]
Видима зоряна величина (V) 13,7[6]


Характеристики
Спектральний клас G3III:[7]
Показник кольору (B−V) +0,80[2]
Показник кольору (U−B) +0,44[2]
Тип змінності RS CVn[8] (не доведено[9])
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +30,2[10] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 75,52[10] мас/р
Схил.: −427,13[10] мас/р
Паралакс (π) 77,29[10] ± 0,89 мас
Відстань 42,2 ± 0,5 св. р.
(12,9 ± 0,1[10] пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV) 		−0,5
+0,14/+0,29[10]
Фізичні характеристики
Маса 2,69/2,56[10] M☉
Радіус 12,2/9,2[11] R☉
Світність 78,5/77,6[11] L☉
Ефективна температура 4940/5700[11] K
Металічність 40% Сонячної[11]
Вік 0,525 [11] млрд. років
Компоненти орбіти
Другий компонент Капелла Ab
Період (P) 0,284802 ± 0,000005 років
Велика піввісь (a) 0,05647 ± 0,00005"
Ексцентриситет (e) 0,0000 ± 0,0002
нахил (i) 137,18 ± 0,05°
Вузол (Ω) 40,8 ± 0,1°
Епоха периастру (T) 1989,00329 ± 0,00005
Інші позначення
Альхая, α Візничого, 13 Візничого, HR 1708, HD 34029, Gl 194, BD+45°1077, FK5 193, HIP 24608, SAO 40186, GC 6427, ADS 3841, CCDM 05168+4559
Посилання
SIMBADдані для Capella
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Капелла.

Капе́лла[12] (α Aurigae, α Aur), також Альхая[13] (араб. العيوق) — найяскравіша зоря у сузір'ї Візничого, шоста за яскравістю на нічному небі та третя за яскравістю у північній півкулі. Капелла є помітною для неозброєного ока та не заходить для спостерігачів вище 44° північної широти. Вона є однією зі 100 найближчих зір, адже розташована на відстані 43,5 світлового року від Сонця. Назва зорі значить «кізочка» латиною, оскільки Капелла зображувала козу Амальтею, яка вигодовувала Зевса в класичній міфології.

Попри те, що Капелла неозброєним оком виглядає як одна зоря, вона є кратною та складається з двох подвійних систем. Капелла Aa і Капелла Ab — це дві жовті зорі-гіганти з масою приблизно 2,5 маси Сонця (Mʘ). Капелла H і Капелла L — це пара невеликих, відносно холодних червоних карликів, розташована на відстані близько 10 000 астрономічних одиниць (а. о.) від інших компонентів. Решта літер від B до R присвоєна візуальним супутникам, які не є гравітаційно пов'язаними з Капелла Aa і Капелла Ab.

Капелла Aa і Капелла Ab вичерпали запаси водню в ядрах, охололи та розширилися, зійшовши з головної послідовності на діаграмі Герцшпрунга — Рассела. Вони перебувають на тісній круговій орбіті, на відстані приблизно 0,74 а. о., обертаючись з періодом 104 дні. Капелла Aa є холоднішою та яскравішою за Ab, її спектральний клас — G8III. Світність становить 78,7 ± 4,2 Lʘ, а радіус — 11,98 ± 0,57 Rʘ. Вона є зорею червоного згущення, яка здійснює термоядерний синтез гелію у вуглець та кисень у ядрі. Капелла Ab — трохи менша та гарячіша зоря, зі спектральним класом G0III, яка перебуває у розриві Герцшпрунга. Її світність — 72,7 ± 3,6 Lʘ, а радіус — 8,83 ± 0,33 Rʘ.

Назви та позначення

[ред. | ред. код]
Мапа сузір'я Візничого на якій розташована зоря Капелла

α Візничого (Альфа Візничого) — це позначення зорі за системою Баєра. За системою Флемстида вона має позначення 13 Візничого. Цю систему також можна знайти у каталогах подвійних та кратних зір під назвами ADS 3841, CCDM J05168+4559 та WDS J05167+4600. Оскільки ця зоряна система розташована в межах 25 парсеків від Сонця, вона описана у каталозі Глізе, де їй присвоєно позначення GJ 194 для пари яскравих гігантів і GJ 195 для пари слабких червоних карликів. Традиційна назва цієї зорі — «Капелла», що латиною означає «невелика коза». У давнину часто використовували назву «Capra»[14], яка походить від грецького слова Αἴξ (aix), що також означає «коза»[15].

У 2016 році Міжнародний астрономічний союз (МАС) створив спеціальну Робочу групу з назв зір (англ. Working Group on Star Names, WGSN)[16], щоб систематизувати та стандартизувати власні назви зір. У першому бюлетені цієї групи, опублікованому у липні 2016 року[17], було затверджено перші офіційні імена, серед яких була й назва «Капелла» для зорі α Візничого[18]. Відтоді ця назва офіційно внесена до каталогу МАС і застосовується конкретно до зорі α Aurigae Aa — одного з компонентів зоряної системи Капелли[18].

Історія вивчення

[ред. | ред. код]

В Стародавньому світі

[ред. | ред. код]

Капелла була найяскравішою зорею на нічному небі приблизно від 210 тисяч до 160 тисяч років тому. У цей період її видима зоряна величина становила близько −1,8m, що робило її надзвичайно яскравою. До цього найяскравішою зорею був Альдебаран із видимою зоряною величиною близько −1,1. Ці дві зорі розташовувалися близько одна до одної на небі й виконували роль полярних зір — вказували напрямок на північ[19].

Будівля J (на передньому плані) в Монте-Албані

Існує припущення, що Капелла згадується у давньому аккадському написі, датованому XX століттям до нашої ери[19]. Символіка зорі, пов’язана з козою, походить із часів Месопотамії[20], де вона входила до складу сузір’я, відомого під назвами «GAM», «Gamlum» або «MUL.GAM», що описані VII століття до н. е. в астрономічному документі MUL.APIN. Назва «GAM» означала шаблю або посох і могла стосуватися як окремої зорі, так і всього сузір’я Візничого (Auriga). Пізніше бедуїни створили власні сузір’я у вигляді груп тварин, де кожна зоря символізувала певну тварину. Зорі Візничого утворювали образ отари кіз, що також зустрічається в грецькій міфології[20].

У мексиканському археологічному комплексі Монте-Албан, що належить до доколумбової культури, розташована будівля J, збудована близько 275 року до н. е. Її будова відрізняється від інших споруд комплексу — сходинки спрямовані на місце, де тоді сходила Капелла, тож зорю було видно безпосередньо з дверей будівлі. Для місцевих мешканців ця зоря була важливою, оскільки її час геліактичного сходу — появи зорі на ранковому небі перед сходом Сонця — збігався з днем проходження Сонця зенітною точкою над Монт-Альбаном. Це робило Капеллу орієнтиром для календарних та релігійних подій у культурі доколумбової Мексики[21].

XIX століття

[ред. | ред. код]

1899 року професор Вільям Воллес Кемпбелл з Лікської обсерваторії на основі спектроскопічних спостережень оголосив, що Капелла була бінарною. Він помітив на фотографіях, зроблених у період з серпня 1896 року по лютий 1897 року, появу другого спектру, що наклався на перший. У вересні та жовтні Кемпбелл спостерігав доплерівський зсув у фіолетову сторону, а в листопаді та лютому – у червону, що свідчило про рух компонент в напрямку до та від Землі (а отже, це свідчило про рух по орбітах)[22][23]. Майже одночасно британський астроном Г'ю Ньюол спостерігав складний спектр Капелли за допомогою чотирипризмового спектроскопа, приєднаного до 25-дюймового (64 см) телескопа в Кембриджі у липні 1899 року, і дійшов висновку, що це подвійна зоряна система[24].

XX століття

[ред. | ред. код]

Багато спостерігачів без успіху намагалися розрізнити компоненти зорі[25]. Вперше компоненти були інтерферометрично визначені у 1919 році Джоном Андерсоном та Френсісом Пізом з Обсерваторії Маунт-Вілсон, які опублікували роботу у 1920 році на основі своїх спостережень[26][27]. Це було перше інтерферометричне вимірювання будь-якого об'єкту за межами Сонячної системи[28].

Два польоти ракет Aerobee-Ні[en] 20 вересня 1962 року і 15 березня 1963 року виявили у сузірʼї Візничого рентгенівське випромінювання, джерелом якого було ідентифіковано Капеллу[29] (джерело ROSAT 1RXS J051642.2+460001). Іншою важливою подією в рентгенівській астрономії стало виявлення 5 квітня 1974 року найсильнішого на той час[30] випромінювання від Капелли, яке перевищувало світність Сонця у рентгенівському діапазоні більш ніж у 10 000 разів[31]. Під час польоту ракети в цей день відбулося коротке калібрування системи позиціювання – зоряний датчик направив вісь корисного навантаження на Капеллу. Тоді, за допомогою системи рентгенівських рефлекторів, суміщених із зоряним датчиком, було виявлено випромінювання в діапазоні 0,2—1,6 кеВ[31].

Високоточна орбіта була опублікована в 1994 році на основі спостережень зоряного інтерферометра Марк III, знову ж таки в Обсерваторії Маунт Вільсон[32]. Капелла також стала першим астрономічним об'єктом, який був зображений оптичним інтерферометром з окремими елементами, коли вона була сфотографована Кембридзьким телескопом з синтезованою оптичною апертурою у вересні 1995 року[33].

Вважається, що рентгенівське випромінювання Капелли походить переважно з корони наймасивнішої зорі[34]. Висока температура корони Капелли, якщо це не вільний корональний вітер, отримана з першого коронального рентгенівського спектра за допомогою телескопа HEAO 1, вимагала б магнітного утримання[35].

Спостереження

[ред. | ред. код]

Із середньою видимою зоряною величиною +0,08m, Капелла є найяскравішою зорею у сузір'ї Візничого, шостою за яскравістю на нічному небі та третьою за яскравістю у північній півкулі (після Арктура та Веги)[36][37]. Вона має насичений жовто-білий колір, що краще помітно при спостереженні вдень через телескоп, завдяки контрасту з блакитним небом[38]. Через відносно велике схилення Капелли, вона не сходить для спостерігачів нижче 44° південної широти — це включає найпівденнішу частину Нової Зеландії, Аргентину та Чилі, а також Фолклендські острови. Для північної півкулі вона не заходить при широті більш як 44°: на всій території Великої Британії, Канади (за винятком частини південного Онтаріо), більшої частини Європи та найпівнічніших околиць континентальних штатів.

При спостереженні опівночі Капелла знаходиться найвище на нічному небі на початку грудня та вважається помітною зорею північного зимового неба[39][40]. Вона розташована приблизно посередині між Рігелем (β Ori) та Полярною зорею. За кілька градусів на південний захід від Капелли розташовані три зорі: ε Візничого, Саклатені (ζ Візничого) та Хедус (η Візничого). Дві останні з яких відомі як «Діти» або Хаеді. Ця четвірка утворює на небі астеризм[41].

Відстань

[ред. | ред. код]

З річного паралакса на 76,20 ± 0,46 кутових мілісекунд, виміряного супутником Гіппаркос, відстань оцінюється в 42,8 ± 0,3 світлового року (13,12 ± 0,09 парсек) від Землі[42]. Під час інших вимірювань було знайдено відстань 42,92 світлового року (13,159 парсека) з похибкою лише 0,1%[43]. За оцінками, Капелла була на мінімальній відстані від Сонячної системи (28 світлових років) близько 240 000 років тому[44].

Проаналізувавши власний рух та паралакс зорі, 1960 року американський астроном Олін Дж. Егген дійшов висновку, що Капелла належить до рухомої групи Гіад – групи зірок, що рухаються в тому ж напрямку, що й Гіади. Члени групи схожі за віком, а деякі з них, що приблизно у 2,5 раза масивніші за Сонце, зійшли із головної послідовності після вичерпання запасів водню в ядрі та розширюються й охолоджуються, перетворюючись на червоних гігантів[45][46].

Зоряна система

[ред. | ред. код]
two large pale yellow circles and three small circles on black background. They denote the two giants, and Sun and two dwarfs of the Capella system.
Компоненти Капелли в порівнянні із Сонцем (Sol)

Деякі зорі у межах кількох кутових хвилин від Капелли були зазначені як супутники у каталогах кратних зір. У Вашингтонському каталозі оптично-подвійних зір перелічені компоненти A, B, C, D, E, F, G, H, I, L, M, N, O, P, Q та R, де A є зорею, видимою неозброєним оком. Більшість із них є лише оптично подвійними через малу кутову відстань[36], але червоні карлики H та L перебувають на тій самій відстані, що й компонент A, та є з ним гравітаційно повʼязаними[47]. Капелла A сама по собі є спектроскопічною подвійною зорею з компонентами Aa та Ab, обидві зорі-гіганти. Пара гігантів віддалена від пари червоних карликів на 723 кутові хвилини[43].

Американський астроном Роберт Бернем-молодший описав масштабну модель системи, де Капелла А була представлена ​​сферами діаметром 13 та 7 дюймів, розділеними десятьма футами. Червоні карлики тоді мали діаметр 0,7 дюйма кожен, а відстань між ними становила 420 футів. У такому масштабі дві пари перебувають на відстані 21 милі одна від одної[37].

Капелла А

[ред. | ред. код]
Hertzsprung Russell diagram showing Capella Aa and Ab
Діаграма Герцшпрунга-Рассела, що показує еволюційний шлях зорі приблизно такої ж маси, як два гіганти Капелли. Позначені поточні стани Капелли Aa та Ab.

Капелла А складається з двох жовтих зір, які, за розрахунками, обертаються одна навколо одної кожні 104,02128 ± 0,00016 днів, з великою піввіссю 111,11 ± 0,10 млн км (0,74272 ± 0,00069 а.о.), що приблизно дорівнює відстані між Венерою та Сонцем. Орбіта відома надзвичайно точно і може бути використана для визначення паралакса з набагато більшою точністю, ніж виміряно безпосередньо. Зорі недостатньо близько одна до одної, аби порожнина Роша будь-якої зорі була заповнена і щоб відбувався більш-менш значний обмін мас, навіть під час стадії червоного гіганта первинної зорі[43].

Сучасна конвенція позначає більш яскраву та холоднішу зорю як компонент Aa, а її спектральний клас зазвичай визначали між G2 та K0. Гарячішій вторинній зорі Ab надавали різні спектральні типи: пізній (холодніший) F або ранній (тепліший) G. Класи світності двох зір вимірювалися кілька разів, й обом послідовно присвоювали клас світності III — гіганти[48]. У спектрі домінує первинна зоря через її чіткіші лінії поглинання; лінії вторинної зорі розширені та розмиті через її швидке обертання[49]. Складений спектральний клас позначають як G3III, але з особливостями, зумовленими холоднішим компонентом[49], для окремих зір – K0III та G1III відповідно[50], хоча старіші значення все ще широко згадуються, такі як G5IIIe + G0III з каталогу яскравих зір[45] або G8III + G0III Еггена[46]. Там, де контекст зрозумілий, ці два компоненти позначалися як A та B[51].

Окремі видимі зоряні величини двох зір-компонентів безпосередньо виміряти неможливо, але їхня відносна яскравість вимірювалася на різних довжинах хвиль. Вони мають майже однакову яскравість у видимому світлі, причому гарячіший вторинний компонент зазвичай виявляється на кілька десятих зоряної величини яскравішим[43]. 2016 року на довжині хвилі 700 нм різниця зоряних величин вимірювалася як 0,00 ± 0,1 m[52].

Фізичні характеристики двох зір можна визначити з високою точністю. Маси виводяться безпосередньо з орбітальних характеристик, де маса компонента Aa становить 2,5687 ± 0,0074 M☉, а Ab – 2,4828 ± 0,0067 M☉. Кутові радіуси були виміряні безпосередньо, а у поєднанні з точною відстанню це дає 11,98 ± 0,57 R☉ та 8,83 ± 0,33 R☉ для Aa та Ab відповідно. Їхні поверхневі температури можна розрахувати шляхом порівняння спостережуваних та теоретичних спектрів, безпосереднього вимірювання їх кутових діаметрів та яскравостей, калібрування за спостережуваними індексами кольору та аналізу спектрів високої роздільної здатності. Зважені середні значення цих методів дають 4970 ± 50 K для Aa та 5730 ± 60 K для Ab. Їхні болометричні світності найточніше виводяться з видимих зоряних величин та болометричних поправок, але підтверджуються розрахунком за температурами та радіусами зір. Aa у 78,7 ± 4,2 раза яскравіша за Сонце, а Ab — у 72,7 ± 3,6 раза, тому зоря, визначена як основний компонент, є яскравішою, якщо враховувати всі довжини хвиль, але все ще є трохи тьмянішою у видимому світлі[43].

Вік зір оцінюється в 590—650 млн років[43]. Імовірно, протягом перебування на головній послідовності вони були на гарячішому кінці спектрального класу А, подібно до Веги. Зараз вони вичерпали свій водень у ядрі та зійшли з головної послідовності, їхні зовнішні шари розширюються та охолоджуються[36]. Попри клас світності гігантів, вторинний компонент дуже чітко потрапляє в розрив Герцшпрунга, все ще розширюється та охолоджується й на діаграмі рухається до гілки червоних гігантів, що робить зорю субгігантом з еволюційного погляду. Масивніша первинна зоря вже пройшла цю стадію, досягла максимального радіуса в 36—38 разів більшого за сонячний. Зараз вона перебуває у червоному згущенні, у її ядрі з гелію синтезується вуглець та кисень — процес, який у менш масивної зорі ще не розпочався. Детальний аналіз показує, що вона наближається до кінця цієї стадії та знову почне розширюватися, що приведе її до асимптотичної гілки гігантів. Ізотопна поширеність та швидкість обертання підтверджують еволюційну різницю між двома зорями. Вміст важких елементів порівнянний із їхнім вмістом на Сонці, а загальна металічність є трохи меншою[49].

Період обертання кожної зорі можна виміряти, спостерігаючи періодичні зміни зсувів їхніх спектральних ліній. Абсолютні швидкості обертання двох зірок відомі з їхніх нахилів, періодів обертання та розмірів, але проєктовані екваторіальні швидкості обертання, виміряні за допомогою доплерівського розширення спектральних ліній, є стандартним показником, і вони зазвичай цитуються[49]. Капелла Аа має проєкцію швидкості обертання 4,1 ± 0,4 км/с, оберт триває 104 ± 3 дні, тоді як Капелла Ab обертається набагато швидше — 35,0 ± 0,5 км/с, повний оберт робить за 8,5 ± 0,2 дня. Обертальне гальмування відбувається у всіх зір, коли вони розширюються до гігантів, а подвійні зорі також гальмуються припливами. Капелла Aa сповільнилася, поки її обертання не зрівнялося з орбітальним періодом, хоча теорія передбачає, що вона все ще має обертатися швидше від початкової точки зорі головної послідовності A, яка швидко обертається[43].

Довгий час вважалося, що Капелла має малі зміни зоряної величини. Амплітуда близько 0,1 зоряної величини означає, що вона часом може бути яскравішою або тьмянішою, ніж Рігель, Бетельгейзе та Вега, які також є змінними. Система була класифікована як змінна зоря типу RS Гончих Псів[53], клас подвійних зір з активними хромосферами, що спричиняють величезні плями, але в Загальному каталозі змінних зір її змінність позначена як «підозрювана» (остаточно не підтверджена)[54]. Нетипово для систем RS CVn, гарячіша зоря, Капелла Ab, має активнішу атмосферу, оскільки вона розташована в розриві Герцпрунга – на тій стадії, коли змінюється кутовий момент і поглиблюється конвективна зона[51].

Активні атмосфери та близькість цих зір означають, що вони є одними з найяскравіших джерел рентгенівського випромінювання на небі. Однак це зумовлено стабільними корональними структурами, а не еруптивною спалаховою активністю. Корональні петлі більші за сонячні, з температурою в кілька мільйонів Кельвінів, імовірно, вони випромінюють основну частину енергії в рентгенівському діапазоні[55].

Капелла HL

[ред. | ред. код]

Сьомий компонент, опублікований для Капелли, компонент H, пов'язаний з яскравою первинною зорею. Це червоний карлик, відокремлений від пари гігантів G-типу на відстань близько 10 000 а. о.[47] Він має близького супутника, ще слабшого червоного карлика, який знаходився на відстані 1,8'', коли його було відкрито в 1935 році. Він є компонентом L у каталогах подвійних зірок. У 2015 році відстань збільшилася до 3,5'', чого було достатньо, щоб отримати орієнтовні орбітальні параметри через 80 років після його відкриття[43][56]. Каталог Глізе близьких зірок позначає подвійну систему як GJ 195. Два компоненти тоді окремо називаються GJ 195 A та B[57].

Повідомляється, що ці дві зорі мають різницю у візуальній зоряній величині 3,5m (2,3m зоряної величини у смузі пропускання космічного апарата Gaia), хоча різниця набагато менша на інфрачервоних довжинах хвиль. Це не було передбачено та може вказувати на невидимі ​​супутники[43].

У 1975 році ексцентрична 388-річна орбіта дала маси 0,65 Mʘ та 0,13 Mʘ[56]. Менша, майже кругова орбіта, опублікована у 2015 році, мала 300-річну орбіту, маючи переваги від обмежень маси 0,57 Mʘ та 0,53 Mʘ відповідно для GJ 195 A та B, виходячи з їх інфрачервоних зоряних величин[43].

Візуальні супутники

[ред. | ред. код]

Шість візуальних супутників Капелли були виявлені раніше за Капеллу H і загалом відомі лише як Капелла від B до G. Вважається, що жоден з них не пов'язаний з Капеллою A, хоча всі вони здаються на небі ближчими до неї, ніж пара HL[37].

Позначення кількох/подвійних зір: WDS 05167+4600[58]
Компонент Основна Пряме піднесення (α) Схилення (δ) Епоха

спостережуваного розділення

Кутова відстань від основної Позиційний кут

(відносно основної зорі)

Видима зоряна величина

(V)

B A 05год 16хв 42,7с +46° 00′ 55″ 1898 46,6″ 23° 17,1
C A 05год 16хв 35,9с +46° 01′ 12″ 1878 78,2″ 318° 15,1
D A 05год 16хв 40,1с +45° 58′ 07″ 1878 126,2″ 183° 13,6
E A 05год 16,5хв +46° 02′ 1908 154,1″ 319° 12,1
F A 05год 16хв 48,748с +45° 58′ 30,84″ 1999 112,0″ 137° 10,21
G A 05год 16хв

31,852sс

+46° 08′ 27,42″ 2003 522,4″ 349° 8,10

Компонент F також відомий як TYC 3358-3142-1. Він має спектральний клас K[59], хоча в каталозі зір типу OB він включений як далека світна зоря[60].

Компонент G — BD+45 1076, спектрального типу F0[59], знаходиться на відстані у 401 світловий рік (або 123 парсеків)[61]. Він ідентифікований як змінний член каталогу опорних зір за спостереженнями телескопа Чандра, хоча тип змінності є невідомим. Відомо, що він є джерелом рентгенівського випромінювання з активною короною[61].

Кілька інших зір також були занесені в каталог як супутники Капелли[58]. Компоненти I, Q та R – це зорі 13-ї зоряної величини на відстанях 92″, 133″ та 134″ відповідно[62]. V538 Aurigae(інші мови) та її близький супутник HD 233153 є червоними карликами, розташованими на відстані десяти градусів від Капелли. Вони мають дуже схожі просторові рухи, але через невелику різницю можливо, що це просто збіг[63]. Дві слабкі зорі були виявлені за допомогою спекл-інтерферометрії в полі Капелли HL, приблизно на відстані 10 хвилин від цієї пари. Вони були занесені в каталог як Капелла O та P. Поки невідомо, чи дійсно пов'язані вони з подвійною системою[64].

Етимологія та культура

[ред. | ред. код]

Капелла традиційно позначає ліве плече сузір'я Візничого або козу, яку він везе. Астроном II століття Птолемей у своїй праці «Альмагест» об'єднав сузір'я Візничого і Кіз[65]. У праці Байєра «Уранометрія» 1603 року Капелла позначає спину Візничого [66]. Три зорі Гаеді були визначені як окреме сузір'я Плінієм Старшим і Марком Манілієм і отримали назви Капра, Капер або Гіркус, маючи відношення до статусу «зорі-кози»[67].

У грецькій міфології ця зоря символізувала козу Амалтею, яка вигодовувала Зевса. Ріг цієї кози, випадково зламаний Зевсом, перетворився на ріг достатку, який наповнювався всім, чого забажає його власник[68]. Хоча найчастіше Капелла асоціюється з Амалтеєю, іноді її пов'язують із власницею Амалтеї, німфою. Міф про німфу говорить, що потворний вигляд кози, схожої на Горгону, був частково відповідальний за поразку Титанів, після того, як Зевс зняв шкіру з кози та носив її як свою егіду[69].

У середньовічних джерелах зоря мала незвичайну назву — Alhajoth (також записувалося як Alhaior, Althaiot, Alhaiset, Alhatod, Alhojet, Alanac, Alanat, Alioc), яка (особливо остання) може бути видозміною її арабської назви العيوق, al-cayyūq[67]. cAyyūq не має чіткого визначення в арабській мові[70], але може бути арабізованою формою грецького αίξ aiks («коза»); порівняйте з сучасним грецьким словом Аίγα Aiga, жіночим родом слова «коза»[67]. Для бедуїнів Негеву та Синаю, Капелла аль-Айюк ат-Турая означає «Капелла Плеяд», оскільки вона вказує на положення цього сузір'я[71]. Інша назва арабською мовою — Al-Rākib («водій»), що є перекладом з грецької[67].

Стародавнім балтам Капелла була відома як Perkūno Ožka («Коза грому») або Tikutis[72]. У слов'янському македонському фольклорі Капелла була «Яструбом», що летів високо вгорі та був готовий накинутися на Матір-Квочку (Плеяди) та Півня (Нат)[73].

За астрологією, Капелла віщує громадянські та військові почесті й багатство[67]. У Середньовіччі її вважали нерухомою зорею Бегена[en], а її атрибутами були камінь сапфіру та рослини — м'ята, полинь і мандрагора. Корнелій Агріппа надав їй кабалістичний знак з ім'ям Гіркус (латинська назва для кози)[74][75].

У індуїстській міфології Капелла вважалася серцем Брахми, Брахма Хрідайї[67]. У традиційній китайській астрономії Капелла була частиною астеризму 五車 (Wŭ chē; П'ять колісниць), який складався з Капелли разом з Бета Візничого, Тети Візничого та Йоти Візничого, а також Бета Тельця[76][77]. Оскільки це друга зоря в цьому астеризмі, то вона має китайську назву(інші мови) 五車二 (Wŭ chē èr; Друга з п'яти колісниць)[78]. Назва Капелли в перській астрономії — «Соруш»[79].

Мовою кечуа Капелла була відома як Colça[67], інки дуже шанували цю зорю[80]. Гавайці розглядали її як частину астеризму Ke Kā o Makaliʻi(інші мови) («Зачерпувач води для каное Макалі»), який допомагав їм орієнтуватися в морі. Зорю називали Хоку-лей («зоряний вінок» або «зоря, що сходить, як хмара»[81]), вона утворювала цей астеризм разом з Проціоном, Сіріусом, Кастором та Поллуксом[82]. У таїтянському фольклорі Капелла представляла Тахі-ар'і, дружину Фа'а-нуї (Ауріги) та матір принца Та'уруа (Венери), яка пливе на своєму каное по небу[83]. На Маршаллових островах ця зоря — Локтанур, мати десяти синів, представлених іншими зорями[84].

В інуїтській астрономії(інші мови) Капелла разом із Менкалінаном (Бета Візничого), Поллуксом (Бета Близнюків) і Кастором (Альфа Близнюків) утворили сузір’я Кутурджук, «ключиці» — дві пари зірок, кожна з яких позначає по кістці. Це сузір'я використовувалося для навігації та відліку часу вночі, його визнавали від Аляски до Західної Гренландії[85]. Гвічини бачили, що Капелла та Менкалінан разом утворюють шрец джі відзі — праву частину великого циркумполярного сузір'я Яхдії, яке покривало значну частину нічного неба, і орієнтація за яким полегшувала навігацію та відлік часу[86].

У міфології австралійських аборигенів народу Буронг(інші мови) штату Вікторія Капелла була Пуррою, кенгуру, якого переслідують та вбивають Близнюки Юррі (Кастор) і Ванджел (Поллукс)[87]. Народ Вардаман(інші мови) у Північній Австралії знав цю зорю як Ягалал, церемоніальну луску риби баррамунді Гувамба (Альдебаран)[88].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б van Leeuwen, F. (11/2007). Validation of the new Hipparcos reduction - ADS (англ.). Т. 474. Astronomy and Astrophysics. с. 653—664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  2. ↑ а б в Hoffleit, Dorrit; Jaschek, Carlos (1991). The Bright star catalogue - ADS (англ.). New Haven. Bibcode:1991bsc..book.....H.
  3. ↑ а б Roeser, S.; Bastian, U. (09/1988). A New Star Catalogue of SAO Type - ADS (англ.). Т. 74. Astronomy and Astrophysics Supplement Series. с. 449. Bibcode:1988A&AS...74..449R.
  4. ↑ Eggen, O. J. (09/1963). Three-color photometry of the components in 228 wide double and multiple systems. - ADS (англ.). Т. 68. The Astronomical Journal. с. 483—514. Bibcode:1963AJ.....68..483E. doi:10.1086/109000.
  5. ↑ а б Cutri, R. M.; Skrutskie, M. F.; van Dyk, S.; Beichman, C. A.; Carpenter, J. M.; Chester, T.; Cambresy, L.; Evans, T.; Fowler, J.; Gizis, J.; Howard, E.; Huchra, J.; Jarrett, T.; Kopan, E. L.; Kirkpatrick, J. D.; Light, R. M.; Marsh, K. A.; McCallon, H.; Schneider, S.; Stiening, R.; Sykes, M.; Weinberg, M.; Wheaton, W. A.; Wheelock, S.; Zacarias, N. (06/2003). VizieR Online Data Catalog: 2MASS All-Sky Catalog of Point Sources (Cutri+ 2003) - ADS (англ.). Т. 2246. VizieR Online Data Catalog. с. II/246. Bibcode:2003yCat.2246....0C.
  6. ↑ Agrawal, P. C.; Rao, A. R.; Sreekantan, B. V. (03/1986). Study of quiescent state X-ray emission from flare stars. - ADS (англ.). Т. 219. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. с. 225—239. Bibcode:1986MNRAS.219..225A. doi:10.1093/mnras/219.2.225.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. ↑ Keenan, Philip C.; McNeil, Raymond C. (10/1989). The Perkins Catalog of Revised MK Types for the Cooler Stars - ADS (англ.). Т. 71. The Astrophysical Journal Supplement Series. с. 245. Bibcode:1989ApJS...71..245K. doi:10.1086/191373.
  8. ↑ Audard, M. (2002). Investigations of stellar coronae with XMM-Newton - ADS (англ.). Т. 34. 34th COSPAR Scientific Assembly. с. 1599. Bibcode:2002cosp...34E1599A.
  9. ↑ Samus, N. N.; Kazarovets, E. V.; Durlevich, O. V.; Kireeva, N. N.; Pastukhova, E. N. (01/2009). VizieR Online Data Catalog: General Catalogue of Variable Stars (Samus+, 2007-2017) - ADS (англ.). Т. 1. VizieR Online Data Catalog. с. B/gcvs. Bibcode:2009yCat....102025S.
  10. ↑ а б в г д е ж Torres, Guillermo; Claret, Antonio; Pavlovski, Krešimir; Dotter, Aaron (07/2015). Capella (α Aurigae) Revisited: New Binary Orbit, Physical Properties, and Evolutionary State - ADS (англ.). Т. 807. The Astrophysical Journal. с. 26. arXiv:1505.07461. Bibcode:2015ApJ...807...26T. doi:10.1088/0004-637X/807/1/26.
  11. ↑ а б в г д Leggett, S. K.; Allard, F.; Berriman, Graham; Dahn, Conard C.; Hauschildt, Peter H. (05/1996). Infrared Spectra of Low-Mass Stars: Toward a Temperature Scale for Red Dwarfs - ADS (англ.). Т. 104. The Astrophysical Journal Supplement Series. с. 117. Bibcode:1996ApJS..104..117L. doi:10.1086/192295.
  12. ↑ Капелла // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 205. — ISBN 966-613-263-X.
  13. ↑ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС 2019 §126[недоступне посилання]
  14. ↑ Kunitzsch, Paul; Smart, Tim (2006). A Dictionary of Modern star Names: A Short Guide to 254 Star Names and Their Derivations (вид. 2nd rev.). Sky Pub. с. 19. ISBN 978-1-931559-44-7.
  15. ↑ Hoffmann, Susanne M. (2021). Wie der Löwe an den Himmel kam Auf den Spuren der Sternbilder (вид. 1. Auflage). Stuttgart: Kosmos Verlag. ISBN 978-3-440-17251-3. OCLC 1243068585.
  16. ↑ Mamajek, Eric; García, Beatriz; Hamacher, Duane; Montmerle, Thierry; Pasachoff, Jay; Ridpath, Ian; Sun, Xiaochun; van Gent, Robert (2016). IAU Working Group on Star Names (WGSN). Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  17. ↑ Mamajek, Eric; García, Beatriz; Hamacher, Duane; Montmerle, Thierry; Pasachoff, Jay; Ridpath, Ian; Sun, Xiaochun; van Gent, Robert. Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 28 липня 2016.
  18. ↑ а б Mamajek, Eric; García, Beatriz; Hamacher, Duane; Montmerle, Thierry; Pasachoff, Jay; Ridpath, Ian; Sun, Xiaochun; van Gent, Robert (July 2016). IAU Catalog of Star Names. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 28 липня 2016.
  19. ↑ а б Schaaf, Fred (31 березня 2008). The Brightest Stars: Discovering the Universe through the Sky's Most Brilliant Stars (англ.). Wiley. ISBN 978-0-470-24917-8.
  20. ↑ а б Rogers, J. H. (1998-02). Origins of the ancient constellations: I. The Mesopotamian traditions. Journal of the British Astronomical Association (англ.). 108: 9—28. ISSN 0007-0297.
  21. ↑ Aveni, Anthony F.; Linsley, Robert M. (1972-10). Mound J, Monte Albán: Possible Astronomical Orientation. American Antiquity (англ.). 37 (4): 528—531. doi:10.2307/278959. ISSN 0002-7316.
  22. ↑ Campbell, W. W. (1899-10). The spectroscopic binary Capella. The Astrophysical Journal (англ.). 10: 177. doi:10.1086/140625. ISSN 0004-637X.
  23. ↑ Newall, H. F. (12/1899). Variable velocities of stars in the line of sight - ADS (англ.). Т. 22. The Observatory. с. 436—437. Bibcode:1899Obs....22..436N.
  24. ↑ Newall, H. F. (03/1900). The binary system of Capella - ADS (англ.). Т. 60. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. с. 418. Bibcode:1900MNRAS..60..418N. doi:10.1093/mnras/60.6.418.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  25. ↑ Torres, Guillermo; Claret, Antonio; Young, Patrick A. (08/2009). Binary Orbit, Physical Properties, and Evolutionary State of Capella (α Aurigae) - ADS (англ.). Т. 700. The Astrophysical Journal. с. 1349—1381. arXiv:0906.0977. Bibcode:2009ApJ...700.1349T. doi:10.1088/0004-637X/700/2/1349.
  26. ↑ Mason, Brian D. (2006-08). Classical Observations of Visual Binary and Multiple Stars. Proceedings of the International Astronomical Union (англ.). 2 (S240): 88—96. doi:10.1017/S1743921307003857. ISSN 1743-9221.
  27. ↑ Anderson, J. A. (06/1920). Application of Michelson's interferometer method to the measurement of close double stars. - ADS (англ.). Т. 51. The Astrophysical Journal. с. 263—275. Bibcode:1920ApJ....51..263A. doi:10.1086/142551.
  28. ↑ Tubbs, Bob (1997). Modern Optical Interferometry.
  29. ↑ Fisher, Philip C.; Meyerott, Arthur J. (01/1964). Stellar X-Ray Emission. - ADS (англ.). Т. 139. The Astrophysical Journal. с. 123. Bibcode:1964ApJ...139..123F. doi:10.1086/147742.
  30. ↑ Seward, Frederick D.; Charles, Philip A. (11/1995). Exploring the X-Ray Universe - ADS (англ.). Exploring the X-Ray Universe. с. 414. Bibcode:1995exru.book.....S.
  31. ↑ а б Catura, R. C.; Acton, L. W.; Johnson, H. M. (03/1975). Evidence for X-ray emission from Capella. - ADS (англ.). Т. 196. The Astrophysical Journal. с. L47—L49. Bibcode:1975ApJ...196L..47C. doi:10.1086/181741.
  32. ↑ Hummel, C. A.; Armstrong, J. T.; Quirrenbach, A.; Buscher, D. F.; Mozurkewich, D.; Elias, N. M.; Wilson, R. E. (05/1994). Very High Precision Orbit of Capella by Long Baseline Interferometry - ADS (англ.). Т. 107. The Astronomical Journal. с. 1859. Bibcode:1994AJ....107.1859H. doi:10.1086/116995.
  33. ↑ Baldwin, J. E.; Beckett, M. G.; Boysen, R. C.; Burns, D.; Buscher, D. F.; Cox, G. C.; Haniff, C. A.; Mackay, C. D.; Nightingale, N. S.; Rogers, J.; Scheuer, P. A. G.; Scott, T. R.; Tuthill, P. G.; Warner, P. J.; Wilson, D. M. A.; Wilson, R. W. (02/1996). The first images from an optical aperture synthesis array: mapping of Capella with COAST at two epochs. - ADS (англ.). Т. 306. Astronomy and Astrophysics. с. L13. Bibcode:1996A&A...306L..13B.
  34. ↑ Ishibashi, Kazunori; Dewey, Daniel; Huenemoerder, David P.; Testa, Paola (06/2006). Chandra/HETGS Observations of the Capella System: The Primary as a Dominating X-Ray Source - ADS (англ.). Т. 644. The Astrophysical Journal. с. L117—L120. arXiv:astro-ph/0605383. Bibcode:2006ApJ...644L.117I. doi:10.1086/505702.
  35. ↑ Güdel, Manuel (09/2004). X-ray astronomy of stellar coronae - ADS (англ.). Т. 12. Astronomy and Astrophysics Review. с. 71—237. arXiv:astro-ph/0406661. Bibcode:2004A&ARv..12...71G. doi:10.1007/s00159-004-0023-2.
  36. ↑ а б в Schaaf, Fred (2008). The Brightest Stars: Discovering the Universe through the Sky's Most Brilliant Stars. ISBN 978-0-470-24917-8.
  37. ↑ а б в Burnham, Robert Jr. (1978). Burnham's Celestial Handbook: An Observer's Guide to the Universe Beyond the Solar System, Volume One: Andromeda-Cetus (Перевірена та збільшено вер.). Dover Publications. ISBN 978-0-486-23567-7.
  38. ↑ Schaaf, Fred (2008). The Brightest Stars: Discovering the Universe through the Sky's Most Brilliant Stars. ISBN 978-0-470-24917-8.
  39. ↑ Ball, Robert (2014 [1900]). A Primer of Astronomy. Cambridge University Press. с. 194—195. ISBN 978-1-107-42743-3. Архів оригіналу за 25 липня 2020.
  40. ↑ Arnold, H. P. The Photographic Atlas of the Stars. ISBN 978-0-7503-0654-6. Архів оригіналу за 28 березня 2017.
  41. ↑ Ridpath, Ian; Tirion, Wil (2001). Stars and Planets Guide. Princeton University Press. ISBN 978-0-691-08913-3.
  42. ↑ van Leeuwen, F (2007). "Validation of the new Hipparcos reduction". Astronomy and Astrophysics. с. 653—64. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  43. ↑ а б в г д е ж и к л Torres, Guillermo; Claret, Antonio; Pavlovski, Krešimir; Dotter, Aaron (2015). Capella (α Aurigae) Revisited: New Binary Orbit, Physical Properties, and Evolutionary State. arXiv:1505.07461. Bibcode:2015ApJ...807...26T. doi:10.1088/0004-637X/807/1/26.
  44. ↑ Internet Archive, Fred (2008). The brightest stars : discovering the universe through the sky's most brilliant stars. Hoboken, N.J. : John Wiley. ISBN 978-0-471-70410-2.
  45. ↑ а б Hoffleit, Dorrit; Jaschek, Carlos (1991). "The Bright star catalogue". New Haven, Conn.: Yale University Observatory. Bibcode:1991bsc..book.....H.
  46. ↑ а б Eggen, Olin J (1960). "Stellar Groups, VII. The Structure of the Hyades Group". Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. с. 540—62. Bibcode:1960MNRAS.120..540E. doi:10.1093/mnras/120.6.540.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  47. ↑ а б Ayres, Thomas R. (1984). "Capella HL". Cool Stars, Stellar Systems, and the Sun. Примітки лекцій з фізики. с. 202. Bibcode:1984LNP...193..202A. doi:10.1007/3-540-12907-3_204. ISBN 978-3-540-12907-3.
  48. ↑ Skiff, Brian A. (2014). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Spectral Classifications (Skiff, 2009–2016). VizieR On-line Data Catalog: B/Mk. Originally Published in: Lowell Observatory (October 2014). 1: B/mk. Bibcode:2014yCat....1.2023S.
  49. ↑ а б в г Torres, Guillermo; Claret, Antonio; Young, Patrick A. (2009). Binary Orbit, Physical Properties, and Evolutionary State of Capella (α Aurigae) (PDF). The Astrophysical Journal. 700 (2): 1349—81. arXiv:0906.0977. Bibcode:2009ApJ...700.1349T. doi:10.1088/0004-637X/700/2/1349. S2CID 16052567. Архів (PDF) оригіналу за 13 серпня 2017. Процитовано 4 листопада 2018.
  50. ↑ Strassmeier, K. G.; Fekel, F. C. (1990). "The spectral classification of chromospherically active binary stars with composite spectra". Astronomy and Astrophysics. 230: 389. Bibcode: 1990A&A...230..389S
  51. ↑ а б Weber, M.; Strassmeier, K. G. (2011). "The Spectroscopic Orbit of Capella Revisited". Astronomy & Astrophysics. arXiv:1104.0342. Bibcode:2011A&A...531A..89W. doi:10.1051/0004-6361/201116885.
  52. ↑ Hutter, D. J.; Zavala, R. T.; Tycner, C.; Benson, J. A.; Hummel, C. A.; Sanborn, J.; Franz, O. G.; Johnston, K. J. (2016). "Surveying the Bright Stars by Optical Interferometry. I. A Search for Multiplicity among Stars of Spectral Types F–K". Т. 227. The Astrophysical Journal Supplement Series. arXiv:1609.05254. Bibcode:2016ApJS..227....4H. doi:10.3847/0067-0049/227/1/4.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  53. ↑ Investigations of stellar coronae with XMM-Newton. Т. 34. 34th COSPAR Scientific Assembly. 2002. Bibcode:2002cosp...34E1599A.
  54. ↑ Samus, N. N.; Durlevich, O. V (2009). "VizieR Online Data Catalog: General Catalogue of Variable Stars (Samus+ 2007–2013)". VizieR On-line Data Catalog. Bibcode:2009yCat....102025S.
  55. ↑ Argiroffi, C.; Maggio, A.; Peres, G. (2003). "On coronal structures and their variability in active stars: The case of Capella observed with Chandra/LETGS". Т. 404. Astronomy and Astrophysics. с. 1033. Bibcode:2003A&A...404.1033A. doi:10.1051/0004-6361:20030497.
  56. ↑ а б Heintz, W.D. (1975). "Parallax and motions of the Capella system". Т. 195. The Astrophysical Journal. Bibcode:1975ApJ...195..411H. doi:10.1086/153340.
  57. ↑ Gliese, Wilhelm; Jahreiss, H. (1991). Preliminary Version of the Third Catalogue of Nearby Stars,.
  58. ↑ а б "Entry 05167+4600". United States Naval Observatory: The Washington Double Star Catalog. Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 27 червня 2025.
  59. ↑ а б Heckmann, O. (1975). AGK 3. Star catalogue of positions and proper motions north of −2.5 deg. declination. Hamburg-Bergedorf: Hamburger Sternwarte. Bibcode:1975ascp.book.....H.
  60. ↑ Gontcharov, G.A. (2012). "Spatial distribution and kinematics of OB stars". Т. 38. Astronomy Letters. arXiv:1606.09028. Bibcode:2012AstL...38..694G. doi:10.1134/S1063773712110035.
  61. ↑ а б Hoffman, John; Günther, Hans M.; Wright, Nicholas J. (2012). "Constraints on the Ubiquity of Coronal X-Ray Cycles". Т. 759. The Astrophysical Journal. arXiv:1209.5101. Bibcode:2012ApJ...759..145H. doi:10.1088/0004-637X/759/2/145.
  62. ↑ Schlimmer, J. (2010). "Double star measurements using a webcam". Т. 9. Journal of Double Star Observations. Annual Report of 2009. Bibcode:2010JDSO....6..197S.
  63. ↑ Shaya, Ed J.; Olling, Rob P. (2011). "Very wide binaries and other co-moving stellar companions: A Bayesian analysis of the Hipparcos catalogue". Т. 192. The Astrophysical Journal Supplement. arXiv:1007.0425.
  64. ↑ Hełminiak, K. G.; Konacki, M.; Kulkarni, S. R.; Eisner, J. (11/2009). Precision astrometry of a sample of speckle binaries and multiples with the adaptive optics facilities at the Hale and Keck II telescopes - ADS (англ.). Т. 400. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. с. 406—421. arXiv:0908.3468. Bibcode:2009MNRAS.400..406H.
  65. ↑ Winterburn, Emily (2009). The Stargazer's Guide: How to Read Our Night Sky. Harper Perennial. ISBN 978-0-06-178969-4.
  66. ↑ Wagman, Morton (2003). Lost Stars: Lost, Missing and Troublesome Stars from the Catalogues of Johannes Bayer, Nicholas Louis de Lacaille, John Flamsteed, and Sundry Others. The McDonald & Woodward Publishing Company. с. 503. ISBN 978-0-939923-78-6.
  67. ↑ а б в г д е ж Allen, Richard Hinckley (2013) [1899]. Star Names: Their Lore and Meaning (Reprint ed.). Courier Corporation. ISBN 978-0-486-13766-7.
  68. ↑ Schaaf, Fred (2008). The Brightest Stars: Discovering the Universe through the Sky's Most Brilliant Stars. Wiley. ISBN 978-0-470-24917-8.
  69. ↑ Ridpath, Ian. "Auriga". Star Tales. self-published. Retrieved 30 March 2022.
  70. ↑ Edward William Lane's Arabic-English Lexicon: cwq
  71. ↑ Bailey, Clinton (1974). Bedouin Star-Lore in Sinai and the Negev. Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London. 37 (3): 580—96. doi:10.1017/s0041977x00127491. JSTOR 613801.
  72. ↑ Straižys, V.; Klimka, L. (1997). The Cosmology of the Ancient Balts. Journal for the History of Astronomy, Archaeoastronomy Supplement. 28 (22): S57. Bibcode:1997JHAS...28...57S. doi:10.1177/002182869702802207.
  73. ↑ Cenev, Gjore (2008). Macedonian Folk Constellations. Publications of the Astronomical Observatory of Belgrade. 85: 97—109. Bibcode:2008POBeo..85...97C.
  74. ↑ Henry Cornelius Agrippa (2020). The Philosophy of Natural Magic. Library of Alexandria. с. 29. ISBN 978-1-4655-7650-7. Архів оригіналу за 13 березня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  75. ↑ Heinrich Cornelius Agrippa von Nettesheim (1967). De Occulta Philosophia (лат.). Reichl Verlag. с. 17. ISBN 978-3-87667-021-8. Архів оригіналу за 13 березня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  76. ↑ AEEA 天文教育資訊網, Activities of Exhibition and Education in Astronomy (кит.). National Museum of Natural Science, Taiwan. Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 31 грудня 2008.
  77. ↑ Kelley, David H.; Milone, E. F.; Aveni, Anthony F. (2005). Exploring Ancient Skies: An Encyclopedic Survey of Archaeoastronomy. Birkhäuser. с. 322. ISBN 978-0-387-95310-6.
  78. ↑ 香港太空 館 – 研究資源 – 亮星中英對照表 (Chinese/English Star names) (кит.). Hong Kong Space Museum. Архів оригіналу за 29 вересня 2009. Процитовано 31 грудня 2008.
  79. ↑ معنی سروش چیست [What does Soroush mean] (перс.). Процитовано 26 березня 2025.
  80. ↑ Antoniadi, E.M. (1942). L'Astronomie des Incas et des Anciens Peruviens. L'Astronomie (фр.). 56: 137—39. Bibcode:1942LAstr..56..137A.
  81. ↑ Vievard, S.; Huby, E.; et al. (September 2023). "Single-aperture spectro-interferometry in the visible at the Subaru telescope with FIRST: First on-sky demonstration on Keho'oea (α Lyrae) and Hokulei (α Aurigae)". Astronomy & Astrophysics. 677: A84. arXiv:2307.09746. Bibcode:2023A&A...677A..84V. doi:10.1051/0004-6361/202245115
  82. ↑ Brosch, Noah (2008). Sirius Matters. Springer Science & Business Media. ISBN 978-1-4020-8319-8.
  83. ↑ Henry, Teuira (1907). Tahitian Astronomy: Birth of Heavenly Bodies. The Journal of the Polynesian Society. 16 (2): 101—04. JSTOR 20700813.
  84. ↑ Leepwal. All Skies Encyclopaedia. IAU Working Group on Star Names. Процитовано 12 травня 2025.
  85. ↑ MacDonald, John (1998). The Arctic Sky: Inuit Astronomy, Star Lore, and Legend. Royal Ontario Museum/Nunavut Research Institute. с. 65–67. ISBN 978-0-88854-427-8.
  86. ↑ Cannon, Chris; Holton, Gary (2014). A newly documented whole-sky circumpolar constellation in Alaskan Gwich'in. Arctic Anthropology. 51 (2): 1—8. doi:10.3368/aa.51.2.1. Архів оригіналу за 20 липня 2018.
  87. ↑ Stanbridge, William Edward (1857). On the astronomy and mythology of the Aborigines of Victoria. Proceedings of the Philosophical Institute of Victoria. 2: 140. Bibcode:1857PPIVT...2..137S.
  88. ↑ Harney, Bill Yidumduma; Cairns, Hugh C. (2004). Dark Sparklers (вид. Revised). Hugh C. Cairns. с. 204—05. ISBN 978-0-9750908-0-0.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Капелла_(зоря)&oldid=46280537