Комуністична альтернатива
Партія комуністичної альтернативи Partito di Alternativa Comunista | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Італія |
| Дата заснування | 2007 |
| Штаб-квартира | Рим, Італія  |
| Ідеологія | комунізм троцькізм |
| Позиція | ультраліві |
| Молодіжна організація | Giovani Comunisti Rivoluzionari |
| Членство в міжнародних організаціях | Міжнародна ліга трудящих ― Четвертий Інтернаціонал |
| Друкований орган | Проджетто комуніста Троцкізмо оджі |
| Офіційний сайт | partitodialternativacomunista.org |
«Комуністична альтернатива» (італ. Partito di Alternativa Comunista, PdAC) — комуністична політична партія в Італії троцькістського спрямування. Заснована у 2007 році групою внутрішньопартійної опозиції, що вийшла з лав партії «Комуністичне відродження» на чолі з Франческо Річчі[1][2]. «Комуністична альтернатива» є італійською секцією Міжнародної ліги трудящих — Четвертого Інтернаціоналу (МЛТ–ЧІ), троцькістського об'єднання, створеного послідовниками Науеля Морено. Партія дотримується позицій революційного марксизму, вважаючи за мету повалення капіталізму та встановлення влади робітничого класу (диктатури пролетаріату) в ході соціалістичної революції[1].
«Комуністична альтернатива» відома своїми чіткими позиціями на підтримку прав ЛГБТ, українського опору у війні з Росією та боротьби палестинського народу та ін., а також своєю антиімперіалістичною, антинатовською програмою. Партія видає щомісячну газету «Проджетто комуніста» (італ. Progetto Comunista) та теоретичний журнал «Троцкізмо оджі» (італ. Trotskismo Oggi), а також підтримує власний вебсайт[1].
«Комуністична альтернатива» виникла як результат розколу в італійській партії «Комуністичне відродження». 26 квітня 2006 року, після рішення «Комуністичного відродження» підтримати коаліційний уряд Романо Проді, більшість троцькістської фракції «Марксистсько-революційна асоціація ― Комуністичний проєкт[en]» (італ. Associazione marxista rivoluzionaria — Progetto comunista) вийшла з партії на знак протесту. На чолі цієї групи були Франческо Річчі (член національного керівництва «Комуністичного відродження») та Фабіана Стефаноні. Вони утворили окрему організацію «Проєкт Комунізм ― Відновити робітничу опозицію», що поклала початок новій партії[1]. Менша частина троцькістської фракції на чолі з Марко Феррандо залишилася у «Комуністичному відродженні» ще на кілька місяців і пізніше заснувала власну «Робітничу комуністичну партію»[en][2]. Формальний установчий з'їзд «Комуністичної альтернативи» відбувся 7 січня 2007 року в Ріміні. Відразу після свого заснування «Комуністична альтернатива» приєдналася до Міжнародної ліги трудящих ― Четвертого Інтернаціоналу (МЛТ–ЧІ), що об'єднує понад 30 троцькістських партій світу[1].
З часу заснування партія залишається невеликою і кадровою за складом. Франческо Річчі, один із ініціаторів розколу 2006 року, став провідним політичним лідером «Альтернативи»[2]. Партія видає щомісячну газету «Проджетто комуніста» (італ. Progetto Comunista) та теоретичний журнал «Троцкізмо оджі» (італ. Trotskismo Oggi), а також підтримує власний вебсайт[1].
«Комуністична альтернатива» розглядає вибори як арену для пропаганди свого революційного порядку денного та висуває кандидатів на деяких виборах різного рівня[1]. На парламентських виборах 2008 року партія висунула кандидатом на посаду прем'єр-міністра 31-річну вчительку Фабіану Стефаноні[3]. Її список був зареєстрований лише в одному виборчому окрузі (Лаціо-2) і отримав приблизно 0,01 % голосів, не здобувши представництва в парламенті. На парламентських виборах 2013 року партія висувалася в регіоні Апулія, де її список очолював Адріано Лотіто, й отримала близько 5,2 тис. голосів: 0,02 % виборців[4]. Партія також висувала кандидатів на регіональних виборах. Зокрема, на виборах до регіональної ради Апулії 2015 року лідер «Альтернативи» в цьому регіоні Мікеле Ріцці набрав 0,3 % голосів як кандидат у президенти, а список партії отримав 3,4 тисячі голосів (0,20 %)[5].
Як невелика ультраліва організація, «Комуністична альтернатива» зосереджується на позапарламентській активності та участі в соціальних рухах. Партія бере активну участь у страйках, протестах та кампаніях на захист трудових і громадянських прав. Її активісти долучалися до робітничих пікетів, кампаній проти приватизацій, а також до антивоєнних та антифашистських демонстрацій. «Альтернатива» неодноразово закликала до загальнонаціональних страйків проти політики італійського уряду. Зокрема, у вересні 2025 року керівництво партії виступило із заявою «22 вересня ― це лише початок. Побудуймо затяжний загальний страйк!», підтримавши ідею масштабного страйку проти правого уряду Джорджі Мелоні[6]. Партія також ініціювала акції солідарності з міжнародними рухами опору[7][8].
Помітне місце в діяльності «Комуністичної альтернативи» займає боротьба за права жінок і ЛГБТ-спільноти, яку партія розглядає як невіддільну частину класової боротьби (для цього в структурі PdAC діє комісія «Подвійні утиски», що опікується питаннями ґендерної і сексуальної дискримінації). Активісти партії беруть участь у маршах рівності та феміністичних маніфестаціях. У червні 2022 року партія підготувала брошуру «ЛГБТ+: для нашої свободи потрібна революція!», в якій простежувала історію ЛГБТ-руху від Стоунволлських бунтів 1969 року до сьогодні та критично аналізувала сучасний стан прайд-руху. Партія різко засуджує «пінквошинг[en]» ― використання ЛГБТ-риторики буржуазними партіями й корпораціями задля піару без реальних дій[9]. Натомість вона закликає ЛГБТ-спільноту відстоювати свої права революційними методами спільно з робітничим класом, зазначаючи, що сексуальна та ґендерна дискримінація вигідна капіталу, бо роз'єднує трудящих[10].
Партія позиціонує себе як революційну, комуністичну й троцькістську. У програмних документах наголошується, що капіталізм веде людство до «нових воєн, злиднів, расизму, експлуатації та нищення природи», тож «комуністи мають завдання завойовувати більшість пролетаріату до розуміння неможливості реформувати капіталізм і необхідності завоювання політичної влади шляхом повалення буржуазного ладу». Партія вважає, що тільки встановлення диктатури пролетаріату (тобто переходу влади до робітничого класу) відкриє шлях до безкласового суспільства без будь-яких форм пригноблення. «Альтернатива» стоїть на позиціях боротьби з буржуазними урядами й реформізмом та будується на принципах демократичного централізму й класової незалежності робітничого руху[1].
Як секція «Міжнародної ліги трудящих», «Комуністична альтернатива» дотримується пролетарського інтернаціоналізму й троцькізму. Партія вважає себе продовжувачем традицій Четвертого Інтернаціоналу, заснованого Левом Троцьким у 1938 році, та з особливою повагою ставиться до теоретичної спадщини аргентинського марксиста Науеля Морено[1]. «Альтернатива» бере участь у глобальних кампаніях солідарності, узгоджених в рамках МЛТ–ЧІ. Зокрема, на початку повномасштабної війни в Україні у березні 2022 року партія організувала міжнародну конференцію під гаслом «Разом з українським опором проти путінського вторгнення! США, НАТО та ЄС — геть з України!», в якому взяли участь представники лівих організацій кількох країн[11].
«Комуністична альтернатива» однозначно засуджує військову агресію Росії проти України та підтримує боротьбу українського народу за незалежність. У своїх заявах партія наголошує на «повній підтримці українського опору проти імперіалістичного вторгнення Росії». Партія визнає право українців на збройний опір і на отримання озброєнь для захисту територіальної цілісності країни, виступаючи проти будь-яких територіальних поступок агресору. При цьому партія займає незалежну позицію як від російського, так і від західного імперіалізму. «Альтернатива» підкреслює, що її підтримка Україні «йде поруч із викриттям цинічних інтересів США та ЄС» і що вона «не має жодної довіри до уряду Зеленського, який щодня наступає на права профспілок і робітників». «Комуністична альтернатива» розглядає конфлікт як війну національно-визвольного характеру з боку України, але водночас закликає український пролетаріат будувати незалежний від буржуазії політичний рух на основі соціалістичної програми. PdAC виступає проти втручання НАТО і загалом західних держав у цю війну під власним керівництвом; гаслом партії є «Геть російські війська і геть руки США та європейських імперіалістів від України!»[12].
Партія поєднує підтримку права України на самооборону з антимілітаристичними вимогами. «Комуністична альтернатива» заявляє про необхідність розпуску постійних професійних армій, поліційних репресивних апаратів та приватних військових компаній. Замість них вона пропонує принцип «озброєного народу» (створення народного ополчення) як засобу захисту від імперіалістичної агресії. Партія також критикує різке збільшення військових видатків і програму переозброєння Європейського Союзу, розгорнуту після початку війни. На її думку, європейські уряди, прикриваючись війною, нарощують мілітаризацію і борги, що призведе до нових соціальних скорочень та бідності для трудящих. Стратегічною метою «Альтернатива» проголошує побудову соціалістичної Європи: партія виступає за розпуск нинішнього буржуазного ЄС і створення Федерації соціалістичних республік Європи, в якій економіка плануватиметься в інтересах трудящих і задля подолання екологічної кризи[12].
«Комуністична альтернатива» займає жорстку антисіоністську позицію і солідаризується з боротьбою палестинського народу. Партія характеризує державу Ізраїль як «сіоністське утворення, відповідальне за геноцид» палестинців, і засуджує практику ізраїльської влади застосовувати голод як зброю війни[en] проти населення Сектору Гази. У своїх заявах партія звинувачує Ізраїль у намірах анексувати палестинські території: як Газу, так і решту Західного берега ― у співпраці з корумпованою Адміністрацією Палестинської автономії. На думку партії, ці плани відповідають давній сіоністській стратегії та є продовженням Накби 1948 року, коли шляхом масових убивств і депортацій створили ізраїльську колоніальну державу. «Альтернатива» наголошує, що ізраїльська військова кампанія проти палестинців неможлива без підтримки імперіалістичних держав, передусім США та країн ЄС. Учасники партії викривають лицемірство західних урядів, які декларують прагнення до «двохдержавного вирішення», але фактично продовжують продавати зброю Ізраїлю та підтримувати його економічно і дипломатично. Зокрема, «Комуністична альтернатива» критикує уряд Джорджі Мелоні за активну співучасть у ізраїльських воєнних злочинах: Італія не лише постачає озброєння Тель-Авіву, а й надає високі технології (наприклад, через компанію Leonardo), які використовуються у війні проти палестинців[12].
«Комуністична альтернатива» заявляє про «безумовну підтримку палестинського опору», включно з його збройними методами. Партія відкрито виправдовує використання палестинцями збройної боротьби як єдиного ефективного засобу проти ізраїльської агресії. «Альтернатива» закликає до максимально широкої міжнародної солідарності з Палестиною. У 2023—2025 роках вона підтримала ініціативу «Глобальної флотилії Сумуд[en]» (флотилії з гуманітарною допомогою для Гази) та приєдналася до закликів італійських портових профспілок блокувати порти в разі ізраїльських нападів на цю флотилію[12]. Партія також організувала низку мітингів і маніфестацій солідарності в різних містах Італії. «Комуністична альтернатива» виступає за повний демонтаж сіоністського режиму та визволення всієї історичної Палестини. Серед її гасел ― «Хай живе палестинський опір! Палестина буде вільною від ріки до моря! Геть сіоністів з Палестини!» і заклик до створення Соціалістичної федерації Близького Сходу як справедливого вирішення конфлікту[12].
«Комуністична альтернатива» послідовно відстоює права ЛГБТК+ спільноти, розглядаючи їх як частину боротьби проти будь-якого гноблення. У теоретичних публікаціях партія наголошує, що гомофобія та трансфобія вигідні капіталістичній системі, оскільки «систематично розколюють робітничий клас і маргіналізують „інших“», відволікаючи увагу від класових проблем[9][13]. «Комуністична альтернатива» критикує буржуазні партії Італії за лицемірство у питаннях рівності, зокрема, за співпрацю з правими гомофобними силами і символічну підтримку прайдів та законопроєктів на кшталт DDL Zan (антидискримінаційного закону, проваленого у 2021 році). На думку «альтернативістів», реальні зміни неможливі без революційної боротьби, адже «капіталізм несумісний із сексуальною й особистою свободою для всіх; система може кинути кілька поступок, але вони завжди будуть жалюгідними крихтами»[9].
У своїй програмі партія висуває конкретні вимоги щодо забезпечення рівності для ЛГБТ+. Політсила добивається юридичного прирівняння одностатевих цивільних союзів до шлюбу та надання рівного права на всиновлення дітей одностатевим парам. Також вона виступає за розбудову державних центрів підтримки ЛГБТ+: безкоштовних і професійних, зокрема за створення спеціалізованих медичних служб для трансґендерних людей за рахунок держави[9]. З погляду «Комуністичної альтернативи», повне звільнення ЛГБТК±спільноти можливе лише в соціалістичному суспільстві. Тому партія закликає лівих активістів брати участь у маршах рівності, щоб надати ЛГБТ-руху більш радикального, антикапіталістичного характеру. «Питання ЛГБТ — це питання класу, бо значна частина робітничого класу складається з ЛГБТ-людей, і все, що стосується класу, стосується партії робітників», ― стверджує «Комуністична альтернатива»[12].
- ↑ а б в г д е ж и к User, Super (29 листопада 2019). Il partito. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ а б в A proposito del Partito di Alternativa Comunista: la fenomenologia di una setta. PCLAVORATORI.IT. 15 липня 2012. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ 11 i candidati premier che scendono in campo. La Provincia Unica Tv (італ.). 10 березня 2008. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Dipartimento per gli Affari Interni e Territoriali. elezionistorico.interno.gov.it (італ.). Архів оригіналу за 1 червня 2018. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Puglia - Elezioni Regionali - 31 maggio 2015. la Repubblica.it (італ.). Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Administrator (22 вересня 2025). 22 settembre: non è che l’inizio. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Administrator (2 жовтня 2025). Con la Resistenza palestinese! Sciopero generale prolungato contro Meloni!. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Administrator (2 жовтня 2025). Con la Resistenza palestinese! Sciopero generale prolungato contro Meloni!. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ а б в г Administrator (14 червня 2022). Lgbt+: per la nostra libertá serve la rivoluzione!. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Administrator (25 серпня 2021). Gay Pride: la nostra analisi di classe. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Administrator (27 березня 2022). Con la resistenza ucraina contro l'invasione di Putin! Usa, Nato e UE fuori dall'Ucraina!. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ а б в г д е Administrator (15 вересня 2025). Pieno appoggio alla Resistenza ucraina contro l’invasione imperialista russa!. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Administrator (25 серпня 2021). Gay Pride: la nostra analisi di classe. Pdac (it-it) . Процитовано 8 жовтня 2025.