Конституція Демократичної Кампучії
Конституція Демократичної Кампучії (кхмер. រដ្ឋធម្មនុញ្ញនៃរបបកម្ពុជាប្រជាធិបតេយ្យ) — де-юре основний закон Демократичної Кампучії[1]. Текст конституції ухвалили на засіданні командної групи у столиці Пномпені з 15 по 19 грудня 1975 року. Саму конституцію оприлюднили 5 січня 1976 року[1][2]. Розповсюджувалася щонайменше двома мовами — кхмерською та французькою[3].
| Розділи | Назва |
|---|---|
| Преамбула | |
| I | Держава |
| II | Економіка |
| III | Культура |
| IV | Принцип лідерства та праці |
| V | Законодавча влада |
| VI | Виконавчий орган |
| VII | Правосуддя |
| VIII | Державна президія |
| IX | Права та обов'язки особи |
| X | Столиця |
| XI | Державний прапор |
| XII | Державний герб |
| XIII | Державний гімн |
| XIV | Кампучійська революційна армія |
| XV | Перехідні положення |
| XVI | Поклоніння та релігія |
| XVII | Зовнішня політика |
|
На підставі священних і фундаментальних прагнень народу в лиці робітників, селян та інших трудящих, а також бійців і кадрів Революційної армії Кампучії; та враховуючи те, що визначальну роль відіграли народ, зокрема робітники, бідні селяни, нижча середня верства селянства та інші прошарки трудящих у сільській місцевості й містах, які становлять понад дев’яносто п’ять відсотків усієї кампучійської нації, взяли на себе найтяжчу відповідальність у веденні війни за визволення нації та народу, здійснили найбільші жертви життям, майном і відданістю, невтомно служили на передовій і без вагань жертвували тисячами своїх дітей і чоловіків у боротьбі на полі бою; та враховуючи великі жертви, понесені трьома категоріями Революційної армії Кампучії, які мужньо воювали вдень і вночі, у сухий і дощовий сезон, зазнавали всіляких труднощів і страждань, нестачі їжі, ліків, одягу, боєприпасів та інших товарів у великій війні за визволення нації та народу; та враховуючи прагнення всього кампучійського народу та всієї Революційної армії Кампучії до незалежної, єдиної, мирної, нейтральної, неприєднаної Кампучії з суверенітетом і територіальною цілісністю, національного суспільства, наповненого справжнім щастям, рівністю, справедливістю та демократією без багатих і бідних, без експлуататорів і експлуатованих, суспільства, в якому всі живуть у великій національній солідарності, спільно виконують фізичну працю та підвищують виробництво для будівництва й оборони країни; та враховуючи те, що резолюція Спеціального національного конгресу, проведеного 25, 26 та 27 квітня 1975 року, урочисто проголосила визнання та повагу до вищезазначених прагнень усього народу та всієї Революційної армії Кампучії; Конституція Кампучії проголошує: | 
|
— машинний переклад | ||
Згідно зі статтею 1, Демократична Кампучія (також Держава Кампучія) є незалежною, єдиною, мирною, нейтральною, позаблоковою, суверенною та демократичною державою, що користується територіальною цілісністю. Соціалістичну суть держави конкретизовано в пункті 2 статті 1:
|
|
Держава Кампучія — це держава народу робітників, селян та всіх інших трудящих Кампучії |
|
— машинний переклад | ||
та статті 2:
|
|
Усі важливі загальні засоби виробництва є колективною власністю народної держави та спільною власністю народних колективів. |
|
— машинний переклад | ||
Проте в Конституції Демократичної Кампучії ніде не згадується те, що вона є соціалістичною державою. Також ніде не фіксується намір побудувати соціалізм і комунізм, відміну від решти конституцій соціалістичних держав.
Влада в Демократичній Кампучії поділяється на три гілки: законодавчу (Рада народних представників Кампучії), виконавчу (Уряд), судову. Законодавчий орган є колегіальним і обирається народом Кампучії, а всі решта органів виконавчої та судової влади призначаються законодавчим органом.
Міжнародне представництво держави здійснює Державна президія, яку обирає та призначає Рада народних представників Кампучії раз на 5 років.
17 квітня 1975 року сили червоних кхмерів, підконтрольні Комуністичній партії Кампучії, увійшли до Пномпеня, проголосивши державу Демократична Кампучія. Тоді ж і приступили до розробки конституції[1].
Вже на засіданні командної групи у столиці новоствореної Демократичної Кампучії з 15 по 19 грудня 1975 року ухвалили текст Конституції, принципи якої визначили наприкінці квітня. Саму конституцію оприлюднили 5 січня 1976 року[1].
Проте режим Пол Пота не збирався виконувати норми власної конституції. Так, вибори до Ради народних представників Кампучії провели лише раз за весь час правління режиму — 20 березня 1976 року[2]. У квітні 1976 року скликали перше й останнє скликання Ради народних представників[2].
Виконавчу владу фактично захопила Комуністична партія Кампучії, яка для конспірації почала називати себе просто «Організацією» (кхмер. អង្គការ, кирил. Ангка Лоєу). Уряд повністю сформували з близького кола Пол Пота, який сам, щоправда, цілеспрямовано обіймав другорядні посади, щоб залишитися в тіні[2][4]. Імена учасників уряду також засекретили, а їх самих називали «братами»[2].
Постійний склад Центрального комітету Комуністичної партії Кампучії за часів Демократичної Кампучії:
- Брат №1 — Пол Пот (Салот Сар) — генеральний секретар (1963–1981), прем’єр-міністр (1976–1979)
- Брат №2 — Нуон Чеа — заступник секретаря, голова Ради народних представників
- Брат №3 — Ієнг Сарі — заступник прем’єр-міністра, міністр закордонних справ
- Брат №4 — Кхієу Самфан — голова Президії держави
- Брат №5 — Та Мок — командувач Національної армії, секретар Південно-Західної зони
- Брат №8 — Ке Паук — секретар Північної зони
- Сон Сен — міністр оборони
- Юнь Ят — міністр інформації та пропаганди (1977–1979)
Також режим Пол Пота так і не сформував судової системи. За час його правління не було сформовано жодної виключно судової установи[5]. Судові повноваження, як правило, неформально делегувалися на місця.
Конституція Демократичної Кампучії закріплює низку абстрактних положень, як-от констатацію фактів, що в Демократичній Кампучії не існує безробіття (стаття 12), чи те, що з кожним днем Кампучія стає дедалі процвітаючою (стаття 19).
Також у Конституції Демократичної Кампучії закріплена дитяча військова служба. Про це йдеться в статті 19:
|
|
Три категорії Кампучійської революційної армії — регулярна, регіональна та партизанська — утворюють народну армію, що складається з чоловіків і жінок-бійців та кадрів, які є дітьми робітників, селян та інших трудящих Кампучії. Вони захищають державну владу народу Кампучії та незалежної, єдиної, мирної, нейтральної, неприєднаної, суверенної та демократичної Кампучії, яка користується територіальною цілісністю, і водночас вони допомагають будувати країну, яка з кожним днем стає все більш процвітаючою, покращувати та розвивати рівень життя народу. |
|
— машинний переклад | ||
Хоча в Демократичній Кампучії фактично реалізували принцип демократичного централізму, його ніяк не закріплено в конституції, на відміну від конституцій інших соціалістичних держав, як-от Конституції СРСР.
Також у Конституції Демократичної Кампучії прописано принцип поділу влади на три гілки, що нехарактерно для соціалістичних держав. Наприклад, у Конституції Китайської Народної Республіки 1975 року, дружньої Демократичній Кампучії державі, навіть не згадувалося про існування законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. Те саме стосується й СРСР.
Проте подібні речі легко пояснити тим, що ключові державні діячі — як Пол Пот і його оточення, а за сумісництвом і автори конституції — здобували вищу освіту у Франції, де викладалося виключно буржуазне право.
- ↑ а б в г Documentation Center of Cambodia (DC-Cam). d.dccam.org. Процитовано 14 листопада 2025.
- ↑ а б в г д Khamboly Dy (2007). HISTORY OF DEMOCRATIC KAMPUCHEA (1975-1979).
- ↑ A Flag with a Tortured Past: The Khmer Rouge Flag. www.mekong.net. Процитовано 15 листопада 2025.
- ↑ dudeman5685 (1977). Democratic Kampuchea, a workers' and peasants' state in South-East Asia (English) . Berlin : Embassy of Democratic Kampuchea,.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання) - ↑ Overview of the Cambodian History, Governance and Legal Sources. GlobaLex | Foreign and International Law Research (амер.). Процитовано 14 листопада 2025.