Леопольд Ендель-Рагіс

Леопольд Ендель-Рагіс
Леопольд Ендель-Рагіс
Народився	11 листопада 1894 ; Жовква, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	19 лютого 1943 (48 років) ; Варшава, Генеральна губернія, Третій Райх, Німецький Райх
Поховання	Бруднівський цвинтарd
Країна	Республіка Польща
Діяльність	офіцер
Знання мов	польська
Учасник	польсько-радянська війна 1920, Перша світова війна і Друга світова війна
Військове звання	полковник
Нагороди
	Медаль «Десятиліття здобутої незалежності»
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Леопольд Марцін Ендель-Рагіс (пол. Leopold Marcin Endel-Ragis; 11 листопада 1894, Жовква — 19 лютого 1943, Варшава) — польський офіцер, полковник.

Біографія

Син Миколая Ендель-Рагіса та Ксавери, уродженої Фаленцької. Він навчався у вчительській семінарії у Львові. Там він закінчив середню школу та був членом організації «Стшельц». У 1911 році він закінчив нижчий курс (школу сержантів), а через рік — вищий курс (офіцерську школу). Він був одним із 66 студентів вищого курсу, яким Юзеф Пілсудський вручив офіцерський знак «Парасоль».

Під час Першої світової війни він служив у Польських легіонах (8 серпня 1914 — 13 жовтня 1917). Він був лейтенантом у 5-му піхотному полку легіонів. Після кризи присяги його призвали до Імператорської та Королівської армії (15 жовтня 1917 – 10 травня 1918). Незважаючи на офіцерське звання, австрійці направили його на офіцерські курси. 1 листопада 1918 року він став командиром 4-го дистрикту Польської військової організації (ПВО) у Пйотркуві.

20 листопада 1918 року, на чолі підрозділу з 500 осіб, що складався з членів 4-го дистрикту ПВО), він підпорядкував себе командиру піхотного полку Пйотркувського округу, полковнику Яну Ржандковському. Через два дні він прийняв командування 2-м батальйоном, до складу якого входили військовополонені. Він брав участь у війні проти більшовиків з полком (10 грудня перейменованим на 26-й піхотний полк). Він відзначився під час наступу на Ковель.

У 1921 році він закінчив інформаційний курс для старших командирів у Варшаві, а з 1922 по 1924 рік відвідував 3-й нормальний курс у Вищій військовій школі у Варшаві. Він служив старшим інструктором у школі. 1 жовтня 1924 року, після завершення курсу та отримання звання офіцера Генерального штабу, його було призначено до 3-го відділу Генерального штабу Війська Польського. У 1924 році, під час служби у Третьому відділі Генерального штабу Війська Польського, він підпорядковувався полковнику Генерального штабу Францішеку Владу та залишався надлишковим офіцером у 26-му піхотному полку.

1 грудня 1924 року президент Республіки Польща Станіслав Войцеховський, за клопотанням міністра військових справ дивізійного генерала Владислава Сікорського, підвищив його до звання підполковника зі старшинством, що діє з 15 серпня 1924 року, та присвоїв йому 56-те звання в офіцерському корпусі піхоти.

13 вересня 1925 року його було переведено до 7-ї піхотної дивізії в Ченстохові на посаду начальника штабу. 31 березня 1927 року було оголошено про його переведення до 8-го піхотного полку легіонів у Любліні на посаду командира полку. 24 грудня 1929 року президент Республіки Польща Ігнацій Мосцицький підвищив його до полковника зі старшинством з 1 січня 1930 року та 12-м рангом у піхотному офіцерському корпусі. 1 грудня 1930 року його було переведено до командування корпусного округу № II у Любліні на посаду начальника штабу. У грудні 1934 року його було призначено командиром піхоти 9-ї піхотної дивізії в Седльці. У березні 1939 року його було призначено командиром 22-ї гірської піхотної дивізії в Перемишлі. Він замінив бригадного генерала Мечислава Боруту-Спеховича, який став командиром оперативної групи «Бельско» в складі армії «Краків».

Після початку Польської кампанії, згідно з планами Головнокомандувача, 22-га гірсько-піхотна дивізія мала бути виділена як резерв до армії «Лодзь» дивізійного генерала Юліуша Руммеля . Однак, через затримки, пізню мобілізацію та постійні бомбардування залізничних колій, транспорти дивізії так і не досягли місця призначення.

Через катастрофічну ситуацію в районі Ченстохови та запити бригадного генерала Антонія Шиллінга про резерви, командувач армії «Краків» маршал Едвард Ридз-Сміглий 1 вересня надав дивізію, яка все ще перебувала в районі Сандомира, у своє розпорядження. Її було повернуто назад і направлено експрес-транспортами через Краків, а нарешті вивантажено в ніч з 2 на 3 вересня в районі Олькуша. До цього по батальйону з 5-го та 6-го Підгальських стрілецьких полків було виділено та призначено до 156-го піхотного полку як його 2-й та 3-й батальйони зі складу демобілізованої 45-ї резервної піхотної дивізії. Вся дивізія (за винятком двох батальйонів з 5-го та 6-го полків) під командуванням полковника Ендель-Рагіса розгорнулася в обороні навколо Олькуша, очікуючи на частини оперативної групи «Шльонск» бригадного генерала Яна Ягміна-Садовського та німецькі частини 8-го армійського корпусу. З моменту переходу підрозділів фортечної групи «Катовіце» з оперативної групи «Шльонск» дивізія була найпівнічнішим великим підрозділом армії «Карків» (не рахуючи Краківської кавалерійської бригади, яку невдовзі було відкликано для захисту флангу та мостів через Віслу в Баранув-Сандомерському). У важких боях, що затягували атаку, в яких 22-га дивізія зазнавала зростаючих втрат, полковник Ендель-Рагіс та його частини досягли Сташова, де шлях відступу був перекритий розвідувальним ескадроном 7-го армійського корпусу, посиленою моторизованим інженерним батальйоном та танками 5-ї танкової дивізії. Бажаючи розгромити німців, які постійно загрожували його флангу, Ендель-Рагіс нарешті отримав можливість здійснити свої плани та, після неодноразових прохань, переконав командувача армії «Краків» дозволити атаку, але лише частиною дивізії. Полковник Ендель-Рагіс, маючи пораженське ставлення до ситуації, розділив штаб своєї дивізії та призначив окремі групи до конкретних завдань (сам він опинився з 5-м полком) та віддав безуспішний наказ про прорив. Дивізія у дуже важкому нічному бою відбила німецький обстріл, знищивши багато ворожої техніки та взявши в полон багато полонених, але зазнала дуже великих втрат і, практично без командира, розвалилася (9/10 IX полковник Рагіс, бачачи локальну поразку 5-го полку та думаючи, що це частина повної поразки його дивізії, намагався покінчити життя самогубством, застрелившись з пістолета). 6-й Підгальський стрілецький полк підполковника Добжанського, дуже знекровлений, зумів прорвати лінію фронту і після подальшого відступу з'єднався з частинами Північного фронту за Віслою, тоді як 2-й Підгальський стрілецький полк полковника Шляшевського, під вмілим командуванням (його супроводжував начальник штабу дивізії), прорвався до власних сил з оперативної групи «Шльонск», зібравши по дорозі багатьох вцілілих з 5-го та 6-го полків. Решта дивізії (5-й піхотний полк, дивізійні частини та більша частина артилерії) були знищені підрозділами 5-ї танкової дивізії, відправленими на допомогу блокуючим силам. Незважаючи на важке вогнепальне поранення в голову, полковника Енделя-Рагіса врятували медики з його дивізії, і згодом йому вдалося одужати під наглядом німецьких лікарів.

Під час німецької окупації, з жовтня 1939 року, він служив офіцером Польської служби перемоги. З грудня 1941 року він служив інспектором Головного штабу Союзу збройної боротьби, потім — Армії Крайової.

Похований на Бруднівському цвинтарі у Варшаві (ділянка 35K-3-31).

Нагороди

Офіцерський знак «Парасоль»
Virtuti Militari, срібний хрест (28 лютого 1921)
Золотий хрест Заслуги (16 березня 1928)
Орден Відродження Польщі, офіцерський хрест (10 листопада 1928)
Хрест Незалежності (20 січня 1931)
Хрест Хоробрих — нагороджений тричі.
Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років
Медаль «Десятиліття здобутої незалежності»
Знак Генерального штабу

Література

Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. Процитовано 7 січня 2021. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |odn= (довідка)
Lista starszeństwa oficerów Legionów Polskich w dniu oddania Legionów Polskich Wojsku Polskiemu (12 kwietnia 1917), Warszawa 1917, s. 10.
Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1923.
Rocznik Oficerski 1924. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1924.
Rocznik Oficerski 1928. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1928.
Rocznik Oficerski 1932. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1932.
Stanisław Abramowicz i Józef Kreis, Zarys historii wojennej 26-go Pułku Piechoty, Warszawa 1929, s. 6.
Lista oficerów dyplomowanych (stan z dnia 15 kwietnia 1931 r.), Sztab Główny WP, Warszawa 1931, s. 4.
Waldemar Strzałkowski, Życiorysy dowódców jednostek polskich w wojnie obronnej 1939 r., Endel-Ragis Leopold (1894–1943) [w:] Jurga Tadeusz, Obrona Polski 1939, Instytut Wydawniczy PAX, Warszawa 1990, wyd. I, ISBN 83-211-1096-7, s. 764.
Narodowe Archiwum Cyfrowe [1].