Малоріченське
| село Малоріченське / Кючук-Озен | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Район/міськрада | Ялтинський район |
| Рада | Малоріченська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA01200190010065021 
|
| Облікова картка | Малоріченське |
| Основні дані | |
| Колишня назва | Кючук-Озен, Мікро-Потам |
| Населення | 1 251 |
| Поштовий індекс | 98520 |
| Телефонний код | +380 6560 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44°45′33″ пн. ш. 34°33′29″ сх. д. / 44.75917° пн. ш. 34.55806° сх. д. |
| Водойми | річка Орта-Узень |
| Відстань до районного центру |
25 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 98520, Автономна Республіка Крим, Алуштинська міськрада, с. Малоріченське, вул. Комсомольска |
| Карта | |
.svg?lang=uk)  Малоріченське / Кючук-Озен | |
.svg?lang=uk) Малоріченське / Кючук-Озен | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Малорі́ченське (до 1945 року — Кучю́к-Озє́н[1], крим. Küçük Özen) — село в Україні, у Ялтинському районі Автономної Республіки Крим.
Селом протікає річка Орта-Узень.
Розташоване на південному березі Криму, у курортній зоні, центр сільської ради.
У селі розвинене виноробство, є декілька пансіонатів.
Село розташоване за 25 кілометрів на північний схід від Алушти. Траса, яка одночасно є і центральною вулицею Малоріченського проходить прямо над пляжем шириною 30-50 метрів. В селі є багато пансіонатів з спортивними і дитячими майданчиками.
До 1945 року називалося Кючюк-Озен, крим. Küçük Özen, а до виселення греків із Криму 1778 року — Мікро-Потам. Обидві назви означають «маленька річка» у перекладі з кримськотатарської та грецької мов відповідно.
Територія нинішнього Малоріченського і прилеглих до нього сіл була заселена ще в добу неоліту. Про це свідчать численні знахідки кремінних знарядь. На околиці Сонячногірського зберігся могильник таврів. У IX—X ст. на ці землі прийшли вихідці з Візантії. Вони й заснували тут перші поселення. Спочатку село мало грецьку назву — Мікропотамос (в перекладі — Мала Річка), пізніше — кримськотатарську — Кючюк-Узень. На околицях і поблизу сіл Генеральського і Сонячногірського до нашого часу уціліли залишки 5 середньовічних поселень, замку, монастиря й могильника.
Територія нинішнього села була заселена з часів неоліту, тут також виявлено таврський могильник. У II столітті сюди прийшли готи, а згодом алани, які змішалися з автохтонним населенням і зазнали сильної еллінізації. У VII–IX століттях узбережжя належало хозарам, пізніше — Візантії. З першої половини нашої ери тут поширила свій вплив Готська єпархія Константинопольського патріархату.
У 1365 році узбережжя захопили генуезці. У їхніх документах поселення, ймовірно, згадувалося як de Bazalega. Після захоплення генуезьких колоній османами у 1475 році село включили до Судацького кадилику санджака Кефе. За переписом Кефинського санджака 1520 року поселення Гечі-Озен (Кучук-Узень) було суто християнським — проживало 44 повні родини. До 1542 року виноградарство давало 27% податкових надходжень села, а мешканці займалися товарним виноробством. У XVII столітті, незважаючи на поширення ісламу, у Кучук-Узені ще довго переважало християнське населення: у 1634 році числилося 53 двори немусульман. У селі діяла церква Святого Феодора Тирона.
З 1774 року року село у складі Кримського ханства. У 1778 році, під час насильного виселення російськими військами кримських християн до Приазов'я, з села Кучук-Узень було виведено 126 ромеїв. Вихідцями з Кучук-Узеня та сусідніх сіл було засновано село Константинополь на новому місці.
Після анексії Криму Росією у 1783 році село було приписане до Сімферопольського повіту. У 1788 році кримських татар із прибережних сіл, включно з Кучук-Узені, тимчасово виселяли у внутрішні райони півострова. У 1802 році Кучук-Узень включили до складу Аргінської волості. За відомістю 1805 року, у селі числилося 27 дворів та 106 жителів, винятково кримських татар.
У 1833 році маєток придбали брати Княжевичі, які розвинули європейське виноградарство і виноробство (сучасний винзавод Малоріченське є їхнім «наслідником»). У 1838 році село увійшло до новоствореного Ялтинського повіту.
Згідно зі «Списком населених місць Таврійської губернії 1864 року», у казенному татарському селі Кючюк-Узень Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 268 осіб (134 чоловічої статі та 134 — жіночої), налічувалось 54 дворових господарства, існувала мечеть[2].
Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 433 особи, налічувалось 76 дворових господарств, існували православна церква, мечеть, каплиця[3].
За переписом 1897 року, у селі проживало 870 жителів, з яких 837 були мусульманами. У селі діяли земська школа, волосне правління та земська лікарня з лікарем і фельдшером.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 870 осіб (482 чоловічої статі та 388 — жіночої), з яких , 837 — магометанської[4].
Після встановлення радянської окупації (1920–1921) село стало центром Кучук-Узеньської сільради та було підпорядковане Ялтинському, а згодом Алуштинському району (з 1930 року — кримськотатарський національний район).
Згідно зі Всесоюзним переписом 1926 року, у селі проживало 1458 осіб у 334 дворах, з них 1384 — кримські татари.[5] У селі діяли дві кримськотатарські школи, був створений колгосп ім. Леніна. За даними перепису 1939 року, населення становило 1335 осіб.
18 травня 1944 року кримські татари були депортовані до Центральної Азії: з села було виселено 316 сімей (1273 особи). У серпні-вересні 1944 року в район прибули перші новосели з Воронезької області та Краснодарського краю РСФСР, а згодом — з різних областей України. 21 серпня 1945 року Кучук-Узень був перейменований на Малоріченське.
У 1957 році колгосп перетворено на радгосп «Малоріченський» при об'єднанні «Масандра». З 1965 року село включили до складу Алуштинської міськради. З 7 вересня 2023 року у складі Ялтинського району.[6][7]
Динаміка чисельності населення:
- 1805 рік — 106 осіб (усі кримські татари)
- 1926 рік — 1428 осіб (1381 кримських татар, 67 росіян, 5 українців)
- 1939 рік — 1355 осіб
- 1989 рік — 1280 осіб
- 2001 рік — 1251 осіб[8]
Мовний склад населення села був таким[9]:
| Мова | Число ос. | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 98 | 7,83 |
| російська | 1069 | 85,45 |
| кримськотатарська | 80 | 6,39 |
| молдавська | 1 | 0,08 |
| вірменська | 1 | 0,08 |
- Джамала (справжнє ім'я Сусана Джамаладінова, крим. Susana Camaladinova) — українська співачка й акторка кримськотатарського та вірменського походження. Переможниця міжнародних пісенних конкурсів «Нова хвиля» 2009 року та Євробачення 2016 року.
- Сейран Кадиров (крим. Seyran Qadırov) — військовий, служив у спеціальному підрозділі «Крим» Головного управління розвідки Міноборони України. Загинув у боях за Бахмут в січні 2023 року. Посмертно нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
- У селі мешкав і працював Олексій Діжа — повний кавалер ордена Слави. На його честь названа одна з вулиць села.
- Село відвідував Михайло Коцюбинський — видатний український письменник.[10]
- Музей катастроф на водах
- Пам'ятний камінь відомому кримському балетмейстеру Акіму Джемілєву
- Храм Святителя Миколи Мірлікійського
У селі встановлено вітряк, який живить базові станції (вежі) компанії Vodafone. Їх потужність 7,5 КВт. Це дозволяє економити до 24 тонн дизельного палива на рік[11].
- ↑ також Кучу́к-Узе́нь
- ↑ (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-218. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Файл:Список населенных пунктов Крымской АССР.pdf — Википедия (PDF). commons.wikimedia.org (рос.). Процитовано 28 вересня 2025.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Закон України від 23 серпня 2023 року № 3334-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим»
- ↑ Населення населених пунктів Автономної Республіки Крим за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 9 лютого 2014.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 16 березня 2022.
- ↑ Михаил Коцюбинский вернулся в Симеиз. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 2 вересня 2015.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Малоріченське — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.