Нижня Колонія (Кам'янське)
Нижня колонія - історична місцевість в місті Кам'янське, що існувала у 1887 - 1932 роках.
| Нижня колонія Кам'янське | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| Країна |
 Україна | |||
| Район | ,Заводський в місті | |||
| Адмінодиниця | Дніпропетровська область | |||
| Водойма | Дніпро | |||
| Головні вулиці | Нижня колонія | |||
| Транспорт | ||||
| Залізнична інфраструктура | станція Тритузна | |||
Район так званої "робітничої аристократії" - кваліфікованих робітників та службовців Дніпровського заводу Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства (переважну частину їх складали працівники колишнього Варшавського сталеливарного заводу - поляки та німці). Територія району розташовувалась в нинішніх промзонах аглофабрики Камет-Сталі та Дніпровської теплоцентралі.
Називалась так через[1] те що розташовувалась у долині Дніпра, нижче Верхньої колонії, котра розташовувалась нагорі.
Нижня колонія доходила до іншої історичної місцевості - селища Піски і йшла вздовж берега Дніпра до металургійного заводу. Південною межею були залізничні колії станція Тритузна - Дніпровський завод, що відділяли селище від Верхньої колонії[1].
Від вулиці Прохідний Тупик на Нижню колонію вів пішохідний міст, що пролягав над залізничними коліями і з'єднував Верхню та Нижню колонії. Завдяки йому вулиця Прохідний Тупик отримала свою назву. Міст зберігся досі
В Нижній колонії всі вулиці вважались як одна, що мала назву власне Нижня колонія. Поштова кореспонденція надходила за адресою "Запоріжжя - Кам'янське. Нижня колонія, будинок Сухі (наприклад)"[2].
У 1887 році на куплених у Кам'янському сільської громади 74 десятинах мало придатної для обробітку землі розпочалося будівництво Дніпровського заводу Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства, акціонерами якого були бельгійські, французькі та польські підприємці, та заводського селища - Нижньої колонії[3]. В селищі було збудовано 129 будинків для кваліфікованих робітників та службовців[2].
З цих будинків 66 були дерев'яні, 19 дерев'яні з зовнішніми цегляними стінами, 44 - кам'яними. Всі будинки мали один поверх і складалися переважно з двох квартир. Кожна квартира складалася з передньої, комори та кухні. Також було кілька будинків казарменного типу - на 4 та 8 квартир. Кожному будинку було відведено сад, дерев'яні сараї та льодовик (для зберігання продуктів)[1].
Квартали Нижньої колонії мали вуличне освітлення та водогін. Однак на відміну від Верхньої колонії вода подавалася не в будинки, в у великі крани - колонки розташовані на вулиці та садках. Селище разом із Верхньою колонією "потопали в садках". В обох заводських колоніях було багато дерев[1].
Службовці отримували квартири безкоштовно. Робітники платили від 2 до 4 карбованців на місяць за проживання. Проте квартир в селищі було менше ніж бажаючих жити і тому багато сімей робітників і службовців жили в інших частинах села Кам'янське [1].
В своїй книжці "Рідне Кам'янське: слободи та села, родословні" старожил Петро Петрович Коршун писав:
Для того щоб потрапити до яхт-клубу, треба було перейти Верхню колонію і по мосту над залізничними коліями, що йшли на територію заводу. Міст і зараз існує. З мосту були збудовані сходинки і люди потрапляли на Нижню Колонію. Якщо йти прямо до Дніпра, то зліва та справа були невеликі ділянки землі з будиночками, садочками, городищами до 20 господарів - поляків з Польщі, які колишніх спеціалістів варшавського заводу[4].
В 1925 - 1928 роках відбувається реконструкція Дніпровського державного заводу імені Ф. Е. Дзержинського під керівництвом його технічного директора Івана Павловича Бардіна. Було повністю переплановано розташування доменних печей, внаслідок чого було знесено більшу частину Нижньої колонії.
В 1932 році починається зведення аглофабрики заводу та Кам'янської районної електростанції імені Станіслава Реденса, що обумовило знесення західної частини селища.
Лише декілька будівель проіснували до 1950 - х років, де їх схематичні зображення можна знайти на плані Дніпродзержинська 1956 року[1].
Жителі селища були переселені:
- У 1927 році в Нове містечко - вулиці Шевченка, Спортивна та Йосипа Манаєнкова;
- У 1932 на вулицю Манаєнкова (тоді Комунарна) - 13 будинків.
- Проспект Шевченка (тоді вулиця Сировця). Кілька чотириповерхових будинків.
- Містечко ДДРЕС - вулиця 8 березня кілька будинків на чотири квартири[1].
Про своє дитинство в Кам'янському і зокрема в Нижній колонії написала польська письменниця Марія Лескевич в автобіографічній книжці "Картки зі старого альбому"[5][6].
- Брежнєв Леонід Ілліч - радянський партійний та державний діяч.
- Лескевич Марія (? - 1989) - польська письменниця.
- ↑ а б в г д е ж Кузьмінський, Ігор (14 квітня 2024). Нижня колонія: - легендарне селище в історії Кам'янського: факти, дати, коментарі. nash reporter (укр.) . Газета Наш Репортер. Процитовано 30 вересня 2024.
- ↑ а б Шапочкіна, Ірина. Історія та топоніміка Кам'янського кін.XIX - XX ст. gorod.dp.ua (укр.) . Дніпровська міська рада. Процитовано 30 вересня 2025.
- ↑ Буланова, Наталія (2010). Місто нашої долі Дніпродзержинськ (укр.) . Дніпродзержинськ: Видавничий дім "Андрій". с. 10. ISBN 978-966-2947-08-3.
- ↑ Коршун, Петр (2008). Родное Каменское, слободы и сёла, родословные (рос.) . Дніпропетровськ: "Пороги". с. 16. ISBN 978-966-525-898-8.
- ↑ Leskevich, Maria (1975). Kartki że starego albumu (pół) . Kraków.
- ↑ Чабан, Микола. Щасливі роки над Дніпром // Мандрівки старим Кам'янським (укр.) . Дніпропетровск: ІМА-прес. с. 142 - 161. ISBN 966-688-073-3.