Перейти до вмісту

Олександр Василько фон Серецький (офіцер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олександр Василько фон Серецький
Народився2 лютого 1871(1871-02-02) Редагувати інформацію у Вікіданих
Берегомет, Вижницький повіт, Герцогство Буковина, Цислейтанія, Австро-Угорщина Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер21 липня 1920(1920-07-21) (49 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бирлад, жудець Тутоваd, Румунське королівство, Румунія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Австро-Угорщина
 Румунія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьофіцер, шпигун Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materТерезіанська академія Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання моврумунська і німецька Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникПерша світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званняпідполковник Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяправослав'я і католицтво Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоОлександр Василько фон Серецький Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіElla Conovicid Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зEva Anastasia Freiin Putz von Rolsbergd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди

Олександр граф Василько фон Серецький (рум. Alexandru Wassilko de Serecki, нім. Alexander Wassilko von Serecki; 2 лютого 1871, замок Берегомет — 21 липня 1920, Бирлад) — камергер, голова палати ерцгерцога Генріха Фердинанда Австрійсько-Тосканського та високопоставлений підполковник 10-го Богемського драгунського полку «Принца Ліхтенштейнського» з баронської родини Васильків.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]
Олександр у лавах гусарів, полкове свято 1893 року
Єва фон Рольсберг 1898

Олександр був сином барона Олександра Василька фон Серецького, таємного радника та губернатора герцогства Буковина. Його матір'ю була Катерина фон Флондор (1843—1920).

Після домашньої освіти та складання іспитів у цісарсько-королівській державній гімназії в Радівцях у 1890 році, він вступив до Терезіанської військової академії у Вінер-Нойштадті.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Після випуску у званні лейтенанта був направлений до 9-го Цісарсько-королівського Галицько-Буковинського драгунського полку «Ерцгерцога Альбрехта» в Оломоуці.[1] 1 серпня 1897 року його підвищили до оберлейтенанта й перевели до до 10-го Цісарсько-королівського Богемського драгунського полку «Князя Ліхтенштейнського», у якому він служив аж до розпаду Австро-Угорщини.[2]

1 листопада 1907 року Олександра підвищено до ротмістра, а 7 грудня 1907 року ерцгерцог Генріх Фердинанд Австрійсько-Тосканський призначив його камергером. Олександр супроводжував його до кінця війни[2]а з 1907 року до початку війни жив з ерцгерцогом, який цікавився мистецтвом, у Мюнхені (до 1912/13 років), потім у Зальцбурзі та Відні. У 1909 році, з нагоди 60-річчя правління Його Величності, він разом зі своїм молодшим сином перейшов з православного на римо-католицький обряд. У 1914 році Олександр приєднався до 4-го армійського командування ерцгерцога Йосифа Фердинанда Австрійсько-Тосканського.

За словами барона фон Веделя, того ж року його було кооптовано до австро-угорської контррозвідки, де він деякий час працював у відділі документації у Відні заступником полковника Максиміліана Ронге. У цьому контексті він брав участь у розкритті шпигунської справи полковника Альфреда Редля, якого у травні 1913 року викрили як шпигуна Росії.[3][4] За видатні заслуги 23 червня 1913 року його було нагороджено Офіцерським хрестом Ордена Франца Йосифа[5].

Перша світова війна

[ред. | ред. код]

Як ординарець, він з самого початку брав участь у війні на фронті в Буковині та Галичині проти царських військ, зокрема брав участь в останній у світовій історії кінній битві[6] під Ярославом на Сяні та під Перемишлем.[2]

У 1915/16 роках Олександр воював у Північній Італії, зокрема на горі Монте-Бальдо та в південно-тірольському наступі на Пасубіо. За свої заслуги 1 лютого 1916 року його було підвищено до майора.[7] Згодом він був важко поранений і потрапив у французький полон, звідки був звільнений дипломатичним шляхом.[8]

Особливою честю для нього була приватна аудієнція у цісаря, після якої 14 лютого 1917 року відбувся сніданок..[9]

У 1917–1918 роках він супроводжував Генріха Фердинанда (який тим часом став командиром групи, а згодом — генерал-майором) на Каринтійський фронт. За свої заслуги 1 травня 1918 року Олександру було надано звання оберстлейтенанта (підполковника),[10] після того, як 27 квітня того ж року він був нагороджений хрестом «За військові заслуги» з мечами 2-го класу[11] на знак визнання хоробрості та видатної служби перед лицем ворога.[12][13] Війна на фронті для ерцгерцога Генріха Фердинанда закінчилася після його відпустки 2 лютого 1918 року. Проте Василько, на його прохання, залишився на службі.[14][15] За словами барона фон Веделя, він також деякий час був заступником полковника Максиміліана Ронге в Евіденцбюро, а раніше виконував обов'язки розвідника.

19 грудня 1905 року разом зі своїми братами йому було присвоєно титул цісарсько-королівського камергера.[16] Найвищою резолюцією від 29 серпня 1918 року в Екарцау (диплом від 19 жовтня у Відні) за його відданість, особисті жертви та жертви його родини імператор Карл I надав йому титул графа.[15]

Служба в румунській армії

[ред. | ред. код]

У 1919 році граф зі своїм австрійським військовим званням (полковника) перейшов на службу до румунської армії в елітний кавалерійський полк Рошіорі і був нагороджений Офіцерським хрестом Ордена Корони Румунії. Його військова кар'єра обірвалася через самогубство у віці майже 50 років. Він застрелився зі своєї табельної зброї в міському парку міста Бирлад. Згідно з останнім листом до його дружини Єви, причиною цього вчинку для колишнього цісарсько-королівського офіцера стало відчайдушне становище через абсолютно неприйнятні умови роботи та життя в цій армії.[17]

Сьогодні його нащадки живуть у Німеччині та Канаді.

Нагороди (вибірка)

[ред. | ред. код]

Його нагороди:[15]

Блакитний щит, на якому зображено золоту стрілу, спрямовану вгору, що впирається вістрям у золотий півмісяць з опущеними донизу кінцями, кожен з яких увінчаний шестипроменевою золотою зіркою. Над верхнім краєм щита розміщена золота графська корона з дев'ятьма видимими перловими зубцями, а над нею — відкритий коронований турнірний шолом, з блакитним наметом із золотим підбиттям. З корони шолома виходить натуральний павичевий хвіст з двох рядів по п'ять пір'їн у кожному, пронизаний золотою стрілою, що лежить упоперек праворуч. Під щитом розпростерта бронзова арабеска, на якій стоять два натуральні олені, звернені один до одного, що слугують щитотримачами та несуть золоті хрести між своїми рогами.[15]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Брат Георга (1864—1940), Стефана (1869—1933) та Віктора (1872—1934). Василько фон Серецького одружився 11 жовтня 1899 року з Євою Анастасією Фраїн Путц фон Рольсберг (народилася 2 липня 1878 року в замку Ляйтерсдорф; померла 1 липня 1946 року в Троппау), дочкою Карла Борромеуса Фердинанда Путца фон Рольсберга та онукою Вільгельма Ленка фон Вольфсберга[22], в замку Ляйтерсдорф поблизу Опави[23].

У цьому шлюбі народилося троє дітей:

  • Єва Лукреція (1902–1969), одружена з Людвігом князем Сайн-Вітгенштейном (1900–1974);
  • Карло (1905–1989), колишній дипломований інженер-лісівник, одружений, зокрема, з Елізабетою Коновічі (1922–2010);
  • Георг (1908–1982), колишній керівник правління в Prodexport Бухарест, а згодом журналіст на «Радіо Вільна Європа» в Німеччині, одружений з Ельвірою фон Візе (1915–1981).

Двоє старших дітей народилися ще в Оломоуці, а його молодший син — у Мюнхені.[23] Протягом усієї війни Єва з дітьми мешкала в одному з крил Зальцбурзької резиденції, що належала ерцгерцогу Генріху Фердинанду.

Фотогалерея

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Die Gothaischen Genealogischen Taschenbücher des Adels S–Z, S. 606, GB 1919.
  • Gothaisches Genealogischen Taschenbuch der Gräflichen Häuser. Teil B, S. 536—537, 114. Jahrgang, 1941.
  • Peter Broucek (Hrsg.): Ein General im Zwielicht. Erinnerungen des Edmund Edmund Glaises von Horstenau. Verlag Hermann Böhlaus Nachf. GmbH, Graz 1980.
  • Erich Prokopowitsch: Der Adel in der Bukowina. Verlag «Der Südostdeutsche», München 1983.
  • Johann Svoboda: Die Theresianische Militär-Akademie zu Wiener-Neustadt und ihre Zöglinge von der Gründung der Anstalt bis auf unsere Tage. Band 2, Hof- und Staatsdruckerei, 1894.
  • Theodor Ritter von Zeynek: Ein Offizier im Generalstab erinnert sich. Böhlau Verlag GmbH, Wien/Köln/Weimar 2009, S. 196 ff.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Johann Svoboda: Die Theresianische Militär-Akademie zu Wiener-Neustadt und ihre Zöglinge von der Gründung der Anstalt bis auf unsere Tage. Band 2, Hof- und Staatsdruckerei, 1894, S. 855.
  2. а б в Theodor Ritter von Zeynek: Ein Offizier im Generalstab erinnert sich. Böhlau Verlag GmbH, Wien/Köln/Weimar 2009, S. 196 ff.
  3. Theodor Ritter von Zeynek, Ein Offizier im Generalstab erinnert sich (Un ofițer al Statului major se amintește), Editura Böhlau GmbH, Viena — Colonia — Weimar 2009, p. 196 pp
  4. Dosarul militar pentru Alexander Freiherr Wassilko von Serecki, Reichskriegs-Ministerium, secțiunea 1, începând 1903
  5. Bukowinaer Post nr. 3015, marți, 24. Iunie 1913, p. 2
  6. Gertrude Enderle-Burcel, Johannes Kraus: Mandatare im Ständestaat. Christlich — ständisch — autoritär. 1934—1938. Dokumentationsarchiv des österreichischen Widerstandes, 1991, S. 258.
  7. Salzburger Chronik. Nr. 33, vom Samstag, 12. Februar 1916, S. 7.
  8. Eva Lucretia Fürstin zu Sayn Wittgenstein, Aufzeichnungen zur Familie Wassilko, Hangu 1938.
  9. Neues Wiener Journal. Nr. 8367, vom Donnerstag, 15. Februar 1917, S. 8.
  10. Gemeinsame Kriegsausgabe von Czernowitzer Allgemeine Zeitung und Czernowitzer Tagblatt Nr. 230, vom Sonntag, 19. Mai 1918, S. 7.
  11. Verordnungsblatt für das k. u. k. Heer vom 27. April 1918.
  12. Feldblatt Nr. 1292, vom Mittwoch, 15. Mai 1918, S. 5.
  13. Neue Freie Presse Nr. 19297, vom Donnerstag, 16. Mai 1918, S. 8
  14. Peter Broucek (Hrsg.): Ein General im Zwielicht — Erinnerungen des Edmund Edmund Glaises von Horstenau. Verlag Hermann Böhlaus Nachf. GmbH, Graz 1980, S. 163.
  15. а б в г д Adelsbrief 1918.
  16. Erich Prokopowitsch: Der Adel in der Bukowina. Südostdeutscher Verlag, München 1983, S. 130.
  17. Heinz Sieghart (Hrsg.): Adel in Österreich. Verlag Kremayr & Scheriau, Wien 1971, S. 129.
  18. Wiener Landwirtschaftliche Zeitung. Nr. 5131, vom Mittwoch, 15. März 1916, S. 3.
  19. Reichspost Nr. 114, vom Samstag, 10. März 1917, S. 4
  20. Schreiben des Oberhofmeisters vom 25. Februar 1917, 1917 Präs. 61/4, Nr. 2065.
  21. Wiener Landwirtschaftliche Zeitung. Nr. 5385, vom Mittwoch, 21. August 1918, S. 181.
  22. Maximilian Mayerhoffer, Stammtafel und Adelsnachweise der Familie Putz von Rolsberg
  23. а б Gothaisches Genealogischen Taschenbuch der Gräflichen Häuser. Teil B, 114. Jahrgang, 1941.