Пампук-Кая
| Пампук-Кая | |
|---|---|
| 44°36′05″ пн. ш. 33°52′55″ сх. д. / 44.601388888889° пн. ш. 33.881944444444° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Бахчисарайський район  |
| Тип | фортеця |
  Пампук-Кая Пампук-Кая (Україна)  Пампук-Кая Пампук-Кая (Росія) | |
 | |
Пампук-Кая — руїни укріпленого поселення X—XIII століття, згодом — монастиря XIV—XV століття (у VI—IX столітті існувало як відкрите поселення). Розташовані на скелі-мисі Кільсе-Бурун[1] однойменної гори, що обривається на сході в долину Бельбека, за 1,5 км на захід від села Ашаги-Фоті-Сала[2][3]. Рішеннями Кримського облвиконкому № 16 від 15 січня 1980 року та № 688 від 20 лютого 1990 року руїни оборонних стін та культової, житлової та господарської забудови VIII—XV століття зміцнення Пампук-Кая оголошені історичною пам'яткою регіонального значення.
Південно-східний і північний бік укріплення були загороджені стінами (двопанцирна на глині із забутовкою, завдовжки близько 100 м, завтовшки 2 м, збереглися на висоту 0,4-1,1 м), північну частину укріплення відгородили ще однією 40-метровою стіною, що відокремлювала цитадель (площа укріплення 0,57 гектара, з них 0,19 гектара — цитадель). Протяжність ісара з північного заходу на південний схід 124 м і з південного заходу на північний схід — 53 м.
Судячи з підйомного матеріалу, поселення на Пампук-Кая існувало з VI століття[2], тоді ж було збудовано храм, перебудований у VIII (або XI) столітті на трьохапсидний. Храм, розмірами 11,4 м на 10,45 м, був складений із доволі великого каміння, підтесаного з одного боку, двопанцирною кладкою із забутовкою на вапняному розчині, товщина стін від 65 до 72 см, кути складені зі штучного каміння, з черепичною покрівлею (черепиця, судячи з клеймам, була привізною з Херсонеса). Храм, на думку Анатолія Якобсона, припинив існування в XIII столітті[4]. В результаті археологічних розкопок 1980 року під керівництвом Віктора Мица було отримано матеріали про життя зміцнення до XV століття: було досліджено оборонні споруди, житлові та господарські споруди. Хронологічні рамки життя ісара були уточнені на період з X по XV століття, з'явилася думка про існування у XIV—XV столітті укріпленого монастиря, розвідане місце попереднього відкритого поселення[2].
Перше повідомлення про руїни, як «фортеці в Албаті», залишив Єгор Кьолерв 1821 року[5], згадували укріплення Микола Рєпніков в «Матеріалах до археологічної карти південно-західного нагір'я Криму» 1940 року[6] і Євгеній Веймарн у статті 1958 року[7]. Обстеження та розкопки проводилися у 1956 році Олегом Домбровським, у 1961—1962 роках — Анатолієм Якобсоном та у 1980 році Віктором Мицем[2].
- ↑ Вадим Шкиренко. Исар Пампук-Кая. Исары Горного Крыма. Блог фотографического краеведения. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 24 жовтня 2021.
- ↑ а б в г Мыц В.Л. Укрепления Таврики X - XV вв // / Ивакин, Г. Ю. — Киев : Наукова думка, 1991. — С. 134. — ISBN 5-12-002114-X.
- ↑ Горный Крым. ЭтоМесто.ru. 2010. Процитовано 24 жовтня 2021.
- ↑ А. Л. Якобсон. Новый памятник раннесредневековой архитектуры в Крыму // Краткие сообщения Института археологии : журнал. — № 99. — С. 65—72. — ISSN 0130-2620. Архівовано з джерела 23 жовтня 2021.
- ↑ Келлер К.Э. Донесение, представленное Императорской академии наук академиком Келлером о путешествии его в Крым в 1821 г. // Записки Одесского Общества Истории и Древностей : альманах. — Одесса : Типография Алексомати, 1872. — Т. VIII (12 липня). — С. 388. Архівовано з джерела 29 листопада 2021.
- ↑ Репников, Николай Иванович. — рукопись, 1939, 1940. — С. 246—247. — (Копия рукописи из архива ЛОИА Ф. № 10, Д. № 10)
- ↑ Веймарн Е.В. «Пещерные города» Крыма в свете археологических исследований 1954-1955 гг. // Советская археология» : журнал. — 1958. — № 1 (12 липня). — С. 56.