Полтавське вище зенітне ракетне командне училище
| академічна установа | ||||
| Полтавське вище зенітне ракетне командне училище імені М. Ф. Ватутіна | ||||
| ПВЗРККУ | ||||
| Країна |
| |||
|---|---|---|---|---|
| Засновано |
30 червня 1941 | |||
| Закрито |
18 липня 1995 | |||
| Курсантів: | понад 12,5 тис. випускників | |||
| Випускники |
Q40586645? | |||
| Сайт: | pzaku.net/homepage/ | |||
| Адреса: | Полтава, вул. Соборності, 42 | |||
Полтавське вище зенітне ракетне командне Червонопрапорне училище імені генерала армії М. Ф. Ватутіна (скорочено ПВЗРКЧУ) — вищий військовий навчальний заклад СРСР та України. Здійснював підготовку офіцерів з вищою військово-спеціальною освітою для частин і з'єднань протиповітряної оборони сухопутних військ.

Основна територія ПВЗРКЧУ розташовувалася в комплексі будівель колишнього Полтавського кадетського корпусу в центральній частині Полтави, який складає частину єдиного архітектурного ансамблю Круглої площі. Головний будинок зведено у 1835—1840 роках в стилі пізнього класицизму за проєктом архітектора М. І. Бонч-Бруєвича. Це найбільший будинок серед споруд ансамблю площі (довжина головного фасаду — 132 метра).
На території, де пізніше розміщалося училище з 1840 по 1919 рік знаходився Петровський Полтавський кадетський корпус, потім, у 1920 році у будинку розмістилася піхотна школа, в якій у 1920—1922 роках навчався майбутній радянський воєначальник, генерал армії, Герой Радянського Союзу Микола Федорович Ватутін.
У 1954—1957 роках, на території було розташовано Полтавське Червонопрапорне військове училище імені Робітників Червоного Замоскворіччя, яке до цього базувалося у Києві та випускало офіцерів (лейтенантів) для сухопутних військ.
Після його розформування, на його місце, влітку 1957 року, було передислоковано Дніпропетровське артилерійське училище.
З літа 1958 року, в комплексі будівель розташоване Полтавське зенітне артилерійське Червонопрапорне командне училище (ПЗАКУ).
Училище було сформоване в перші дні Великої вітчизняної війни, 30 липня 1941 року на базі Дніпропетровських артилерійських курсів удосконалення командного складу РСЧА. Однак вже 3 серпня курсанти — вчорашні школярі і студенти Дніпропетровських вишів були направлені на передову.
Більше двадцяти днів особовий склад училища відбивав атаки противника, захищаючи місто, стримував наступ німецьких військ на різних ділянках фронту 6-ї армії. За час боїв загинули близько 2850 курсантів та залишилося близько 150 чоловік. За виявлені доблесть і героїзм вчинені в кровопролитних боях серпня-вересня 1941 року орденами і медалями були нагороджені 88 курсантів та офіцерів училища.
23 серпня 1941 року залишки особового складу училища були відкликані з фронту і направлені в Томськ, де училище проіснувало до 15 липня 1944 року. Перший випуск офіцерів відбувся 23 лютого 1942 року.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1942 року «за стійкість і мужність, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками» училище було нагороджене орденом Червоного Прапора, а 9 травня 1965 Президія Верховної Ради УРСР нагородила училище пам'ятною медаллю «20 років з дня визволення Радянської України від фашистських окупантів».
Після визволення України, в липні 1944 року училище передислоковане знову в Дніпропетровськ, де до 1958 року продовжувало готувати офіцерів артилеристів: за роки війни в училищі підготовлені 4,5 тисячі офіцерів. Десятеро з них — К. Ф. Бєлошапкін, В. М. Белоус, В. М. Безукладников, О. Д. Галецький, Ф. С. Клейбус, М. В. Лебедєв, М. П. Лопач, О. О. Поздняков, Є. І. Стерин і М. М. Юр'єв удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Отже, від 1958 року — Полтавське зенітне артилерійське командне Червонопрапорного училище (ПЗАЧУ).
У 1968 році, у зв'язку зі зміною профілю на підготовку фахівців для військової ППО училище перейменоване у вище зенітно-артилерійське. Разом з цим йому присвоєне ім'я випускника Полтавської піхотної школи, Героя Радянського Союзу генерала армії Миколи Ватутіна. 1971 року на території училища встановили погруддя М. Ватутіну[1].
23 травня 1973 року наказом Міністра оборони СРСР училище перейменовано в Полтавське вище зенітне ракетне командне Червонопрапорного училище імені генерала армії М. Ф. Ватутіна. Причиною чому став початок підготовки в ньому офіцерів зенітно-ракетного профілю. Освоєння новітніх зразків зенітно-ракетної техніки зробило училище одним з найпотужніших навчальних закладів у системі ППО сухопутних військ. Всього у повоєнні роки училище підготувало понад 12,5 тисяч висококваліфікованих офіцерів, п'ятнадцять генералів. Авторитет училища був настільки великий, що навіть після розпаду СРСР, Росією і Казахстаном висувалися пропозиції про спільне його використання.
Училище розформоване у 1995 році відповідно до Директиви Міністра оборони України № 133 від 25 липня 1992 року. Останній випуск в училищі відбувся 18 липня 1995 року. Бойовий Прапор частини у жовтні 1995 року переданий на зберігання до Національного музею історії України у Другій світовій війні у Києві.
Після розформування училища погруддя М. Ватутіна, що розташовувалося на території училища перемістили на територію Полтавського військового інституту зв'язку. У 2013 році, за ініціативою міської влади та ветеранських організацій погруддя перенесли й встановили на розі вулиць Ватутіна та Соборності[1]. 27 липня 2023 року погруддя Миколі Ватутіну демонтували остаточно[2].


Підготовки курсантів ПВЗРККУ велася за двома основними профілями фахівців військової ППО — зенітні артилерійські комплекси і зенітні ракетні комплекси.
Основні види техніки і озброєння, що вивчалися в ПВЗРККУ:
- 37-мм автоматична зенітна гармата зразка 1939 (61-К);
- 100-мм зенітна гармата КС-19;
- Прилад управління артилерійським зенітним вогнем "ПУАЗО-7";
- Станція гарматного наведення СОН-9А;
- Радіоприладний комплекс РПК-1 «Ваза» (1РЛ35М1);
- Автоматична зенітна гармата С-60;
- Зенітний артилерійський комплекс С-60 «Ваза»;
- Рухомий пункт розвідки та управління ППРУ-1 «Овод-М-СВ» (9С80);
- Зенітна установка ЗУ-23-2;
- Переносний зенітний ракетний комплекс «Ігла» (9К38);
- Зенітний ракетний комплекс «Стріла-10М2» (9К35);
- Зенітний ракетний комплекс «Стріла-1М» (9К31);
- Зенітний ракетно-гарматний комплекс 2К22 «Тунгуска»;
- Зенітна самохідна установка ЗСУ-23-4 «Шилка»;
- Зенітна самохідна установка ЗСУ-57-2;
- Пункт управління ПУ-12М (9С482).
- Білоус В'ячеслав Олександрович (нар. 1953) — український військовик, полковник запасу, політик, народний депутат України (1994−1998), голова Спілки офіцерів України (1994—1998; 17.03.2005—24.11.2012), почесний голова Спілки офіцерів України.
- Максимов Олександр Євгенович (1974—2014) — український військовик, майор (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Чижиков Сергій Григорович (нар. 1966) — український військовик, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня.
- ↑ а б Альбіна Ковпак (17 серпня 2023). Як у Полтаві з'явилися й потонули в історії пам'ятники Зигіну, Ватутіну та Пушкіну. zmist.pl.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2024. Процитовано 24 жовтня 2025.
- ↑ Ігор Ізотов (27 липня 2023). У Полтаві демонтували пам'ятники Ватутіну та Пушкіну. suspilne.media. Суспільне Полтава. Архів оригіналу за 13 вересня 2024. Процитовано 27 липня 2023.
- Полтавське вище зенітне ракетне командне училище // Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 740. — 30000 прим. — ISBN 5-88500-033-6.
- Высшее зенитное ракетное командное училище. histpol.pl.ua (рос.). История Полтавы. Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 24 жовтня 2025.
| У Полтаві відзначили 80-річчя від дня заснування Полтавського зенітно-ракетного командного училища (8 липня 2021 р.) | |
- Сайт випускников ПВЗРККУ. pzaku.net (рос.). Архів оригіналу за 27 лютого 2019. Процитовано 24 жовтня 2025.
- Віталій Скобельський (19 листопада 2019). Цей день колись був великим святом для Полтави. visnyk.poltava.ua. Полтавський вісник. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 24 жовтня 2025.