Перейти до вмісту

Приятель небіжчика (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Приятель небіжчика
рос. Приятель покойника
Жанрдетектив
РежисерВ'ячеслав Криштофович
ПродюсерМуза Турінцева, Клод Розіус, Микола Мащенко, Жакі Улкнін, П'єр Ріваль
СценаристАндрій Курков
У головних
ролях		Олександр Лазарєв (молодший)
Анжеліка Нєволіна
Анатолій Матешко
Ростислав Янковський
ОператорКалюта Вілен Олександрович[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
КомпозиторВолодимир Гронський
ХудожникРоман Адамович
КінокомпаніяКиївська кіностудія імені Олександра Довженка спільно з Compagnie des Films, Est-Quest; та Казахська кінофабрика ім. Ш. Айманова
Тривалість1:41:20
Моваросійська
КраїнаУкраїна Україна
Франція Франція
Рік1997
IMDbID 0119952

«Приятель небіжчика» (рос. «Приятель покойника») — українсько-французький художній фільм 1997 року, знятий за повістю Андрія Куркова «Любий друг, приятель небіжчика».[2]

У фільмі йдеться про молодого чоловіка Анатолія, що після серії невдач вирішує скоїти самогубство. Для цього він замовляє власне вбивство. Але справи несподівано кращають і Анатолію доводиться рятувати своє життя, переступаючи через власну мораль.

Займає 65-67-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Молодий житель Києва, перекладач Анатолій, стикається з серією проблем. Його дружина Катя має коханця Колю та працює в сфері реклами, а Анатолію не вдається знайти постійну роботу. На противагу, його однокласник Діма успішно торгує. Врешті Катя покидає чоловіка. Одного разу Діма розповідає, що кілери дуже легко і багато зароблять. Анатолій, який задумується про самогубство, не наважується накласти на себе руки особисто, тому вирішує найняти кілера Костю, що вб'є його. Оскільки він не може замовити сам себе, то вказує кілеру власні дані під виглядом даних коханця дружини.

На якийсь час, очікуючи смерті, Анатолій починає пожити в своє задоволення. Він краде пляшку вина, знайомиться з легковажною Лєною-Вікою, що шукає собі хлопця. Несподівано Діма робить йому пропозицію заробити $1000. Потрібно виступити свідком на суді в ролі коханця дружини бізнесмена. Анатолію ніяково брехати, але він усе виконує і отримує гроші. Потім він випадково зустрічає Лєну-Віку, вони тісніше знайомляться. Проте в кафе барвумен каже Анатолію, що його шукав «знайомий». Анатолій розуміє, що це Костя, якого він сам найняв.

Анатолій намагається скасувати замовлення на власне вбивство, та Діма попереджає, що це неможливо. Костя телефонує та обіцяє, що виконає вбивство через 1-2 дні. Тоді Анатолій знаходить Івана (колишнього воїна-афганця), що виконує «доручення, пов'язані з ризиком для життя». Іван погоджується вбити Костю за $350.

Іван влаштовує засідку на Костю в покинутому будинку, поки Анатолій сидить у кафе. Кілер впізнає Анатолія та йде за ним у пастку, де стає жертвою Івана. Через ніч і дощ свідків не було, Анатолій дає Івану гроші, а сам забирає гаманець убитого.

Наступного ранку, переживаючи через скоєне, Анатолій оглядає гаманець. Він розуміє, що в Кості була дружина та маленький син. Лєна-Віка несподівано пориває з ним стосунки, бо одружується, але обіцяє, що це ненадовго. Діма розповідає про вбивство Кості, та п'є з Анатолієм «за упокій його душі». Діма також повертає йому $450, сплачених за організацію смерті Колі.

Мучачись сумлінням, Анатолій відвідує квартиру Кості, представившись його другом. Вдова Кості, Марина, очевидно не знає, що її чоловік був кілером. Анатолій лишає їй свій номер телефону. Прийшовши до крамниці Діми, він бачить, що її спалено. Через місяць після смерті Кості Марина просить Анатолія прийти до неї. Вона приязно ставиться до Анатолія, і він остаточно пориває стосунки з Катею. Лєна-Віка приходить до нього по допомогу, просить покарати її нареченого Ігоря, що зневажливо до неї поставився. Анатолій вирішує організувати його вбивство й бере за свою послугу $500.

Анатолій наймає Івана для вбивства. Марина запрошує Анатолія на свій день народження. Зайшовши перед цим у ресторан, він бачить Ігоря та вирішує попередити його про небезпеку. Ігор покидає ресторан, давши йому багато грошей. Ці гроші Анатолій ввечері дарує Марині.

Актори

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1997 — Приз за найкраще виконання ролі непрофесіоналом — Тетяні Кривицькій на кінофестивалі Стожари
  • 1998 — Премія «Золотий Овен» у номінації Найкращий режисер — на кінофестивалі «Кінотавр — 98» у Сочі
  • 1997 — номінація на премію Фелікс за найкращий європейський сценарій
  • 1997 — МКФ «Лістапад» (Мінськ, Білорусь) — спеціальний приз і диплом За гармонійну єдність і художню цілісність фільму

Сприйняття

[ред. | ред. код]

«Приятель небіжчика» — один з найуспішніших фільмів в історії українського кінематографа. Попри часи, коли українське кіно в цілому перебувало в занепаді, він вийшов у прокат у 18 країнах світу. Права дистрибуції у США та Канаді придбала фірма Sony. «Приятель небіжчика» став першою кінокартиною, номінованою на «Оскар». Її сценарист, письменник Андрій Курков, опинився в числі номінантів на здобуття призу Європейської кіноакадемії «Фелікс»[3].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://web.archive.org/web/20200409113702/https://europeanfilmawards.eu/en_EN/film/a-friend-of-the-deceased.5460
  2. ↑ «Приятель…» Андрія Куркова // KINO-КОЛО (№ 2-3 1999)
  3. ↑ Приятель небіжчика. Довженко-Центр. Онлайн (укр.). Процитовано 12 жовтня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Фільми Це незавершена стаття про український фільм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Приятель_небіжчика_(фільм)&oldid=46312303