Романович Олександр Ромуальдович

Романович Олександр Ромуальдович
Народився	1 квітня 1871(1871-04-01)  Олексишкиd, Радуньська волость, Лідський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Помер	14 листопада 1933(1933-11-14) (62 роки)  Вільнюс, Віленське воєводство, Польська Республіка
Країна	Російська імперія  Польська Республіка
Національність	татари-липки
Діяльність	офіцер
Знання мов	польська
Учасник	Перша світова війна і польсько-радянська війна 1920
Військове звання	генерал-майор і бригадний генерал
Конфесія	іслам
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Ромуа́льдович Романо́вич (1 квітня 1871, Олекшишки, Віленська губернія — 14 листопада 1933, Вільно, Віленське воєводство) — генерал-майор Російської імператорської армії і бригадний генерал Війська Польського.

Життєпис

Народився 1 квітня 1871 року в родовому маєтку Олексишки Лідського повіту в родині Ромуальда, капітана російської артилерії, та Емілії, уродженої Якубовської. Одружений з Іоанною, уродженою Базаревською, від якої у нього було четверо дітей: Стефан, Софія, Марія та Олена. Мав татарське походження.

1890 року закінчив Кадетський корпус у Полоцьку, потім закінчив Миколаївське кавалерійське училище. 1892 року був зачислений до Драгунського лейб-гвардії полку. До 1913 року дослужився до полковника цього полку.

У 1914 році брав участь у Східно-Прусській операції.

У травні 1915 року прийняв командування 12-м Каліським полком прикордонної варти. У 1916 році його отруїли німецькими бойовими газами.

Після одужання в серпні 1917 року він отримав звання генерал-майора і в жовтні 1917 року був призначений командувати Фінляндською прикордонною зведеною дивізією.

1918 року був міністром юстиції першого Кримського крайового уряду генерала Матвія Сулькевича, який залучив до нього й інших литовських татар. Після ліквідації Кримської республіки перебрався до Польщі.

3 лютого 1920 року був прийнятий у Військо Польське з умовним затвердженням у званні підполковника і призначений командиром Татарського кавалерійського полку імені Мустафи Ахматовича[2].

22 квітня 1920 року був призначений командиром 7-ї кавалерійської бригади. З липня 1920 по березень 1921 був у розпорядженні міністра військових справ, після чого служив на Центральному пункті збору офіцерів у Варшаві. Учасник радянсько-польської війни. 26 січня 1921 року затверджений у званні бригадного генерала, у групі офіцерів колишнього Східного корпусу і колишньої Російської армії.

Втім, він не зміг адаптуватися до нових умов і подав прохання про відставку. 1 квітня 1921 року вийшов у відставку у званні бригадного генерала. 26 жовтня 1923 року президент Республіки Польща Станіслав Войцеховський затвердив його у званні бригадного генерала. Після виходу на пенсію він провадив активну громадську та релігійну діяльність серед мусульманської громади, президентом якої він був. Оселився у Вільні, де й помер 14 листопада 1933 року. Похований у сімейній могилі на цвинтарі у Некрашунцях Лідського повіту.

Звання та нагороди

• Корнет — 4 серпня 1892 року,
• Поручник — 4 серпня 1896 року,
• Штабс-ротмістр — 4 серпня 1900 року,
• Ротмістр — 4 серпня 1904 року,
• Полковник — 6 грудня 1913 року,
• Генерал-майор — 11 серпня 1917 року.

Нагороджений орденами святого Володимира 2-го та 3-го ступенів, святої Анни 2-го, 3-го і 4-го ступенів, святого Станіслава 2-го і 3-го ступенів.

Див також

• Татари-липки

Посилання

• Likhotvorik, Alexey Романович Олександр Ромуальдович (рос.). // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.

• Биография
• Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. Процитовано 31 березня 2020.
• Kosk, Henryk Piotr (2001). Generalicja polska. Popularny słownik biograficzny. Т. 2 M-Ż. Pruszków: Oficyna Wydawnicza „Ajaks”. ISBN 8387103810.
• Kryska-Karski, Tadeusz; Żurakowski, Stanisław (1991). Generałowie Polski niepodległej. Warszawa: Editions Spotkania.
• Stawecki, Piotr (1994). Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918-1939. Warszawa: Wydawnictwo Bellona. ISBN 8311082626.