Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський
| Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський | |
|---|---|
 | |
| Прізвисько | Richard of Shrewsbury[1]  |
| Народився | 17 серпня 1473 Шрусбері, Шропшир, Англія |
| Помер | 1483[2] або не раніше листопад 1483 Тауер, Лондон, Англійське королівство[1] |
| Поховання | Вестмінстерське абатство[1] |
| Країна | .svg?lang=uk){kind=small} Велика Британія[3] |
| Діяльність | аристократ |
| Знання мов | англійська[3] |
| Титул | Герцог Норфолкd[1], Герцог Йоркський[4][1], Earl of Nottinghamd[1] і ерл[1] |
| Посада | Lord Lieutenant of Irelandd[1] і Герцог Йоркський[4] |
| Рід | династія Йорків |
| Батько | Едуард IV[1][5] |
| Мати | Єлизавета Вудвіл[1][5] |
| Брати, сестри | Cecily of Yorkd, Марія Йоркська, Anne of Yorkd[5], Bridget of Yorkd, Margaret of Yorkd, Єлизавета Йоркська[5], Catherine of Yorkd, Едуард V[5], George Plantagenet, 1st Duke of Bedfordd, Thomas Grey, 1st Marquess of Dorsetd, Richard Greyd і Артур Плантагенет, 1-й віконт Лайлd |
| У шлюбі з | Anne Mowbray, 8th Countess of Norfolkd |
| Нагороди | |
 | |
Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський (англ. Richard of Shrewsbury, 1st Duke of York; 17 серпня 1473 — після 1483) — другий син англійського короля Едуарда IV і його дружини Єлизавети Вудвіл.
Попри юний вік, Річард був одружений: шлюб з Енн Моубрей приніс маленькому принцу кілька титулів, а її смерть — багаті маєтки. Після смерті батька Річард Шрюсбері став передбачуваним спадкоємцем престолу при своєму старшому братові-королі Едуарда V. Однак обидвох принців, як і інших дітей Едуарда IV, визнав незаконнонародженими їх дядько Річард Глостер. Невдовзі після проголошення Річарда Глостера королем, обидва хлопчики таємниче зникли з Тауера.
Принц Річард народився в Шрусбері й був другим сином і шостим з десяти дітей короля Едуарда IV і його дружини, Єлизавети Вудвіл[6]. У травні наступного року хлопчик був названий герцогом Йоркським; саме з нього почалася традиція, за якою цей титул отримували другі сини або ж наступні брати королів[к 1][7]. У 1476 році Річард також був проголошений графом-маршалом, який відповідав за утримання коней і підтримання порядку в палацових службах[8].
Джеймс Норкот, XIX століття.
15 січня 1478 року в капелі Св. Стефана[en] Вестмінстерського палацу чотирирічний Річард одружився з п'ятирічною Енн Моубрей, дочкою і спадкоємицею Джона Моубрея, герцога Норфолка[7]. Оскільки герцогство тестя Річарда вже згасло до моменту його смерті, Анна не змогла успадкувати його, і титул був відтворений заново: Річард став графом Норфолком і графом Уореном 7 лютого 1477. За рік до того, 12 червня 1476, герцог Йоркський також отримав титул графа Ноттінгема[7]. Коли маленька дружина принца померла в листопаді 1481, великі володіння, що дісталися їй від батька, мали відійти Вільяму, віконту Берклі[en] і Джону Говарду, але парламентський акт від січня 1483 року передавав спадок Анни Річарду і його нащадкам, якби такі були. Обох співспадкоємців було позбавлено прав на спадщину: віконт Берклі мав фінансові труднощі, його борги погасив король Едуард IV і сам віконт відмовився від спадщини. Лорд Говард залишився ні з чим [9].
9 квітня 1483 року несподівано помер батько Річарда і новим королем став його старший брат Едуард, а сам герцог Йоркський став передбачуваним спадкоємцем. Їх дядько Річард, герцог Глостерський, був призначений регентом і лордом-протектором своїх племінників[10]. Невдовзі після смерті брата, Глостер став вживати заходів, щоб ізолювати племінників від Вудвілів і наказав заарештувати Ентоні Вудвіла і Річарда Грея, дядька і єдиноутробного брата хлопчиків[11]. Молодого короля перевезли в Лондонський Тауер в очікуванні коронації під захист герцога Глостера. Річард разом з матір'ю і сестрами сховався в притулку. Пізніше Глостер умовив Єлизавету Вудвіл відіслати сина в башту до короля для компанії[12].
Два місяці по тому, 22 червня 1483 року, шлюб Едуарда IV з Єлизаветою Вудвіл визнано незаконним, оскільки Едуард на момент укладення шлюбу з Єлизаветою вже був пов'язаний обіцянкою з іншою жінкою [к 2][15]. Річарда, як і інших дітей покійного короля, оголошено незаконнонародженим, а також позбавлено прав на престол і всіх титулів. 25 червня 1483 Річард наказав стратити раніше заарештованих брата і дядька Річарда в замку Понтефракт, Йоркшир[11]. Глостера оголошено королем 6 липня 1483 року[16].
- ↑ Надалі ця традиція порушувалася лише одного разу, коли королева Вікторія в 1892 році дарувала цей титул своєму онукові Георгу.
- ↑ У парламентському акті, Titulus Regius (1 Ric. III), лорд-протектор герцог Глостерський заявив, що діти його старшого брата разом з Єлизаветою Вудвіл незаконні на тій підставі, що його брат був заручений з вдовою леді Елеонор Батлер, що в ті часи вважалося юридично обов'язковим до виконання договором, і внаслідок чого будь-які інші шлюбні договори ставали недійсними. Бургундський хроніст Філіп де Коммін говорив, що Роберт Стіллінгтон, єпископ Бату і Уельсу, стверджував, що провів церемонію заручення між Едуардом IV і леді Елеанор[13][14].
- ↑ а б в г д е ж и к л Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б WikiTree — 2005. — ed. size: 23699588
- ↑ а б Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б The Complete Peerage, XII (part 2). Tracton to Zouche — 1959. — С. 910–913.
- ↑ а б в г д Kindred Britain
- ↑ Baldwin, 2011, p. 54.
- ↑ а б в Weir (I), 2011, p. 139.
- ↑ Fisher, 1832, p. 605.
- ↑ Ross, 1983, p. 37.
- ↑ Richard III (англ.). The dean and chapter of Westminster. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 12 січня 2015.
- ↑ а б Chalmers, 1817, p. 353.
- ↑ Rhodes, D.E. The Princes in the Tower and Their Doctor // The English Historical Review. — Oxford University Press, 1962. — No. 77 (303). — P. 304—306. — DOI:10.1093/ehr/lxxvii.ccciii.304..
- ↑ Hancock, 2009, pp. 33, 191—194.
- ↑ Commynes, de Roye, 1855, pp. 396—397.
- ↑ Weir, 2011, p. 222.
- ↑ Weir, 2011, pp. 222—223.
|
Це незавершена стаття про британського політика чи політикиню. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |