Середня аномалія

Середня аномалія в небесній механіці — частка періоду еліптичної орбіти, що минула з моменту проходження тілом періцентру, виражена як кут, який можна використовувати для обчислення положення цього тіла в класичній задачі двох тіл. Це кутова відстань від перицентра, яку мало б фіктивне тіло, якби воно рухалося коловою орбітою зі сталою швидкістю з тим самим періодом обертання, що й фактичне тіло на його еліптичній орбіті[1][2].
Визначимо T як час, необхідний певному тілу для здійснення одного оберту. За час T радіус-вектор проходить 2π радіан, або 360°. Середня швидкість обертання n, звана середнім рухом[en], тоді дорівнює
n має розмірність радіан за одиницю часу або градус за одиницю часу.
Визначимо τ як час, коли тіло знаходиться в перицентрі. З наведених вище визначень можна визначити нову величину M, середню аномалію:
що дає кутову відстань від перицентра у довільний момент часу t[3] у радіанах або градусах.
Оскільки швидкість збільшення, n, є сталою середньою величиною, середня аномалія рівномірно (лінійно) збільшується від 0 до 2 π радіан або від 0° до 360° протягом кожного оберту. Вона дорівнює 0, коли тіло знаходиться в перицентрі, π радіан (180°) в апоцентрі та 2 π радіан (360°) після одного повного оберту[4]. Якщо середня аномалія відома в будь-який момент часу, її можна обчислити в будь-який пізніший (або попередній) момент, просто додавши (або віднявши) n⋅δt, де δt являє собою невелику різницю в часі.
Середня аномалія не вимірює кут між будь-якими фізичними об'єктами (за винятком перицентру чи апоцентру, або колової орбіти). Це просто зручна міра того, наскільки далеко тіло просунулося по своїй орбіті з моменту досягнення перицентру. Середня аномалія — це один із трьох кутових параметрів (історично відомих як «аномалії»), які визначають положення вздовж орбіти, два інших — це ексцентрична аномалія та істинна аномалія.
Середню аномалію на епоху, M0, визначають як миттєву середню аномалію на задану епоху, t. Це значення іноді надають разом з іншими орбітальними елементами, щоб дозволити обчислення минулого та майбутнього положення об'єкта вздовж орбіти. Епоха, для якої визначають M0, часто обирають за домовленістю в певній галузі чи дисципліні. Наприклад, планетарні ефемериди часто визначають M0 для епохи J2000, тоді як для об'єктів, що обертаються навколо Землі, описаних дворядковим набором елементів, епоху вказують як дату в першому рядку[5].
Середню аномалію M можна обчислити з ексцентричної аномалії E та ексцентриситету e за допомогою рівняння Кеплера:
Середню аномалію також часто виражають як
де M0 — середня аномалія на епоху t0, яка може збігатися або не збігатися з τ, часом проходження перицентру. Класичний метод розрахунку положення об'єкта на еліптичній орбіті за набором елементів орбіти полягає в обчисленні середньої аномалії за цим рівнянням, а потім у розв'язанні рівняння Кеплера для ексцентричної аномалії.
Визначимо ϖ як довготу перицентра[en], кутову відстань перицентра від опорного напрямку. Визначимо ℓ як середню довготу[en], кутову відстань тіла від того ж опорного напрямку, припускаючи, що воно рухається з рівномірним кутовим рухом, аналогічно середній аномалії. Таким чином, середня аномалія також дорівнює[6]
Середній рух[en] можна виразити формулою
де μ — гравітаційний параметр, який змінюється залежно від мас об'єктів, а a — велика піввісь орбіти. Середню аномалію можна записати як
і тут середня аномалія описує рівномірний кутовий рух по колу радіусом a[7].
Середню аномалію можна розрахувати з ексцентриситету та істинної аномалії v, знайшовши ексцентричну аномалію, а потім використовуючи рівняння Кеплера. У радіанах це дає: де atan2[en](y, x) — це кут від осі x до променя, що веде від (0, 0) до (x, y), який має той самий знак, що й y.
Для параболічних та гіперболічних траєкторій середня аномалія не визначена, оскільки вони не мають періоду. Але в цих випадках, як і у випадку з еліптичними орбітами, площа, що охоплює хорду між центром тяжіння та об'єктом, лінійно збільшується з часом. Для гіперболічного випадку існує формула, подібна до наведеної вище, яка дає пройдений час як функцію кута (справжня аномалія в еліптичному випадку). Для параболічного випадку існує інша формула, яка є граничним випадком як еліптичного, так і гіперболічного випадку, коли відстань між фокусами прямує до нескінченності.
Середню аномалію також можна виразити як ряд[8]:
де
Подібна формула виражає істинну аномалію безпосередньо через середню аномалію[9]:
Загальне формулювання вищенаведеного рівняння можна записати як рівняння центру[en][10]:
- ↑ Montenbruck, Oliver (1989). Practical Ephemeris Calculations. Springer-Verlag. с. 44. ISBN 0-387-50704-3.
- ↑ Meeus, Jean (1991). Astronomical Algorithms. Willmann-Bell, Inc., Richmond, VA. с. 182. ISBN 0-943396-35-2.
- ↑ Smart, W. M. (1977). Textbook on Spherical Astronomy (вид. sixth). Cambridge University Press, Cambridge. с. 113. ISBN 0-521-29180-1.
- ↑ Meeus (1991), p. 183
- ↑ Space-Track.org. www.space-track.org. Процитовано 19 серпня 2024.
- ↑ Smart (1977), p. 122
- ↑ Vallado, David A. (2001). Fundamentals of Astrodynamics and Applications (вид. 2nd). El Segundo, California: Microcosm Press. с. 53—54. ISBN 1-881883-12-4.
- ↑ Smart, W. M. (1953). Celestial Mechanics. London, UK: Longmans, Green, and Co. с. 38.
- ↑ Roy, A. E. (1988). Orbital Motion (вид. 1st). Bristol, UK; Philadelphia, Pennsylvania: A. Hilger. ISBN 0852743602.
- ↑ Brouwer, Dirk (1961). Methods of celestial mechanics. Elsevier. с. e.g. 77.
- Glossary entry anomaly, mean [Архівовано 2017-12-23 у Wayback Machine.] at the US Naval Observatory's Astronomical Almanac Online [Архівовано 2015-04-20 у Wayback Machine.]