Середохрестя

Середохре́стя — в храмовій архітектурі місце перетину головної нави й трансепта, які в плані утворюють хрест. При традиційній орієнтації церкви через середохрестя можна потрапити в західну наву, в південний і північний трансепти і розташований в східній частині храму хор. Середохрестя часто увінчане вежою або куполом, причому вежі притаманні романським і готичним храмам, а куполи — соборам епохи Відродження.[1]
Оскільки середохрестя відкрите на всі чотири боки, навантаження від вежі або купола припадає на кути, через це створення стійкої конструкції вимагає від архітектора й будівельників неабиякої майстерності. В минулі століття надмірні амбіції творців часто спричинювали обвалення конструкції.
У залежності від характеру перетину виділяють два типи середохрестя. В першому нава і трансепт мають однакову висоту і підкупольний квадрат має чотири однакові арки. Другий тип середохрестя зі зниженим трансептом — може бути визначений за більш низькими, вузькими арками, що виразно розділяють наву, трансепт і хор.
Купол або вежа можуть мати віконні прорізи для освітлення церкви, утворюючи ліхтар. В епоху раннього Середньовіччя квадрат середохрестя часто використовували при плануванні собору як одиницю вимірювання: довжини нави і трансепта були кратні стороні квадрата середохрестя.
-
Вежа над середохрестям, Кентерберійський собор
-
Сиґнатурка над середохрестям, Собор Паризької Богоматері
-
Собор Святого Петра з куполом над середохрестям
-
Солсберійський собор з вежою над середохрестям