Перейти до вмісту

Сестри Річинські

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сестри Річинські
Перший том роману «Сестри Річинські» (вид. 1964), а також п'ятитомник творів Ірини Вільде
Жанрроман
АвторІрина Вільде
Моваукраїнська


let Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу

«Се́стри Річи́нські» — роман української радянської письменниці Ірини Вільде у двох томах. Найвідоміший твір авторки, відзначений Шевченківською премією (1965).

Історія твору

[ред. | ред. код]

Почала писати роман у 1936—1937 роках, фактично писала його ціле життя, переймаючись долею персонажів, вписувала їх в інші твори.[джерело?] Критики зазначали, що Ірина Вільде писала роман про себе, про своє «химерне» серце. В інтерв'ю 1936 року письменниця зазначала: «Доки не впораюся з цим малим світиком — з людським серцем, не візьмуся, просто не зможу сягнути до ширших проблем людського життя». А в іншій ситуації висловила чітку формулу: «через родину до могутності нації». Письменниця виявила себе також тонкою знавчинею жіночої психології.

«Сестри Річинські» — найбільше творче досягнення Ірини Вільде попри те, що письменниця мусила шукати компроміс із соціалістичною дійсністю. Роман засвідчує, що письменниця максимально зуміла використати умови лібералізації радянського режиму (т. зв. «хрущовської відлиги») і внести у твір «національний струмінь». Це помітно, якщо порівняти видання роману 1958 та 1964 років. У першому — ідеологічна настанова визначає характер сюжетних розв'язок і розстановку персонажів, прямолінійні публіцистичні характеристики від імені автора та персонажів в стилі газетних штампів, у другому — переважає глибина психологічного аналізу, інтелектуальна атмосфера діалогів, філософський характер авторських роздумів.[1]

Одна з особливостей манери письменниці виявляється в тому, що «негативні» персонажі виступають виразниками ідей, які поділяє авторка. Компроміс між позицією художника-аналітика, який прагне через людину виразити характер епохи, і позицією виразника панівної ідеології не так знижує вартість твору, як характеризує драму епохи і драму митця, драму мистецтва.[1] Таким чином в умовах радянської цензури письменниці вдалося згадати в ньому і про Голодомор, і про репресії та переслідування 1930-х років. У ньому виведено позитивний образ українського націоналіста Маркіяна Івашківа. Тривалий час роману не видавали для масового читача, і з'явився він лише згодом невеликим накладом та зі значними скороченнями.

У 1965 за цей твір Ірина Вільде отримала Шевченківську премію.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Події відбуваються у місті на річці Прут, за назвою Наше вгадується Коломия.[джерело?] У центрі твору — розповідь про родину греко-католицького священника Аркадія Річинського, типового пристосуванця. Після несподіваної смерті батька, що призвела до матеріальної кризи, кожна із п'яти дочок намагається влаштувати свою долю, керуючись особистими уявленнями про моральність і щастя. Відтепер життя осиротілих дочок панотця Річинського Катерини, Зоні, Ольги, Нелі й Слави цілком залежить від обставин. Старосвітська ідилія руйнується під впливом втручання зовнішніх чинників. Польський шовінізм, комуністичне підпілля, український націоналізм, єврейська буржуазія агресивно втручаються у містечкове середовище з його провінційністю і пристосуванством. Десь існують романтизм просвітянської інтелігенції, ідеалізм борців за національну свободу, але вони занадто слабкі. Складна суспільно-політична ситуація в Галичині часів міжвоєнної Польщі скоро призведе до небачених за своїм трагізмом наслідків.

Список головних героїв

[ред. | ред. код]
  • Аркадій Річинський, греко-католицький священник-пристосуванець, син отця Августина Річинського, що був парохом у селі Морниця на Поділлі
  • Олена, дружина Аркадія Річинського, вийшла за нього попри закоханість у Ореста Білинського; вихована тіткою та вуйком Ладиками
  • Катерина, перша дочка Аркадія Річинського
  • Софія (Зоня), друга дочка Аркадія Річинського
  • Ольга, третя дочка Аркадія Річинського, народжена 1916 чи 1915 року
  • Неля, четверта дочка Аркадія Річинського, народжена 1919 року
  • Слава, п'ята дочка Аркадія Річинського
  • Рафаїл Суліман, маклер-єврей, син крамаря Мордка Сулімана
  • Теофіл (Філько) Безбородько, молодий лікар

Видання

[ред. | ред. код]

Перший том вийшов друком у 1955—1956 роках (окремим виданням у 1958 році). У 1964 році вийшов другий том, що був опублікований у складі двотомника.

2004 року роман перевидали виключно для бібліотек у серії «Лауреати Шевченківської премії». У 2010 році видавництво «Зелений пес» перевидало книгу на сучасний манер. У 2011 році книгу видало видавництво «Апріорі» єдиним томом[2].

Бібліографія видань
  • Вільде І. Сестри Річинські: роман. — Львів: Книжково-журнальне вид-во, 1958. — 586 с. — 1.30 крб.
  • Оригінальний двотомник 1964 року (тираж 30 000 екземплярів):
    • Вільде І. Сестри Річинські: роман. Кн. 1 / ред. А. А. Дімаров. — Київ: Радянський письменник, 1964. — 577 с. — 1.33 крб.
    • Вільде І. Сестри Річинські: роман. Кн. 2 / ред. П. А. Загребельний. — Київ: Радянський письменник, 1964. — 768 с. — 1.70 крб.
  • Видання у складі п'ятитомника творів письменниці:
    • Вільде І. Твори: В 5 т. Т. 1. Сестри Річинські. Кн. 1 / вступ. ст. К. Волинського. — К. : Дніпро, 1967. — 695 с. : 1 арк. портр. — 1.52 крб.
    • Вільде І. Твори: В 5 т. Т. 2. Сестри Річинські. Кн. 2. Ч. 1 — К. : Дніпро, 1967. — 440 с. — 1.06 крб.
    • Вільде І. Твори: В 5 т. Т. 3. Сестри Річинські. Кн. 2. Ч. 2 — К. : Дніпро, 1968. — 468 с. — 1.10 крб.
  • Двотомник 1977 року:
    • Вільде І. Сестри Річинські: роман. Кн. 1 — Київ: Дніпро, 1977. — 495 с. : 1 арк. портр. — 2.55 крб., 48.00 крб.
    • Вільде І. Сестри Річинські: роман. Кн. 2 — Київ: Дніпро, 1977. — 687 с. — 3.44 крб., 56.00 крб.
  • Перевидання для бібліотек:
    • Вільде І. Сестри Річинські: роман, Кн. 1 / Вступ. слово П. А. Загребельний. — К. : Україна, 2004. — 694 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету). — ISBN 966-01-0320-4
    • Вільде І. Сестри Річинські: роман. У 2-х книгах. Кн. 2 — К. : Україна, 2005. — 910 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету). — ISBN 966-524-215-6
  • Вільде І. Сестри Річинські: роман / передм. Юрія Николишина. — Львів: Апріорі, 2011. — 1262 с.

Театральні постановки

[ред. | ред. код]

Роман був інсценізований та тричі поставлений колективом Театру імені Марії Заньковецької:

  • Першу виставу за романом «Сестри Річинські» у 1968 році поставив режисер Олексій Ріпко. Інсценізацію здійснив Богдан Антків у тісній співпраці з Іриною Вільде.[3] П'єса мала довге сценічне життя, була візитівкою театру на гастролях, її зіграли на сцені понад 400 разів.
  • У 2007 році до 100-річчя від дня народження Ірини Вільде режисер Таїсія Литвиненко створила нову версію вистави, яка мала схвальні відгуки у ЗМІ й відзначена на IV Всеукраїнському фестивалі жіночої творчості ім. М. Заньковецької в Ніжині.[4]
  • У 2017 році Таїсія Литвиненко знову повернула п'єсу на сцену за участі багатьох молодих акторів.[3]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б М. М. Ільницький. Вільде Ірина // Енциклопедія Сучасної України, 2016.
  2. ↑ http://bukvoid.com.ua/events/ukraine/2011/08/22/104945.html
  3. ↑ а б Прем'єра Сестри Річинські [Архівовано 2021-10-19 у Wayback Machine.] — Театр імені Марії Заньковецької.
  4. ↑ Маріанна Мовна. Ірина Вільде: штрихи до бібліографічного портрета. 2012.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сестри_Річинські&oldid=46328958