Перейти до вмісту

Сидоренко Ярослав Володимирович

Додати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сидоренко.
Андрій Сидоренко
Сидоренко Андрій Володимирович
 Молодший сержант
Загальна інформація
Народження16 січня 1977(1977-01-16)
м. Фастів, Київська область, УРСР, СРСР
Смерть20 травня 2022(2022-05-20) (45 років)
м. Маріуполь, Донецька область, Україна
(загинув у ході російського вторгнення в Україну)
ПохованняІнтернаціональне кладовищеd Редагувати інформацію у Вікіданих
НаціональністьУкраїнець
Псевдо«Крейзі»
Військова служба
Роки служби2014—2022
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС МВС
Рід військ Національна гвардія
Формування
 «Азов»
Війни / битви

Російсько-українська війна (з 2014)

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За військову службу Україні»

Яросла́в Володи́мирович Сидоре́нко(нар. 16 січня 1977(19770116), м. Фастів — пом. 20 травня 2022, м. Маріуполь) — український військовослужбовець, молодший сержант окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув під час відбиття російського вторгнення в Україну в 2022 році. Оборонець Маріуполя.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 16 січня 1977 року у багатодітній сім'ї у м. Фастові Київської області, де провів дитинство і юність[1].

Після закінчення ліцею працював у сімейній будівельній фірмі. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності.

Восени 2014 року добровільно долучився до батальйону «Азов». Брав участь у Широкінській операції, дістав поранення. Про це знали лише брати — мати та інші рідні дізналися, що Ярослав служить, лише з сюжету новин, де мова йшла про пораненого, який святкує свій день народження у шпиталі. Не зважаючи на поранення, Ярослав продовжив служити в «Азові», брав участь у боях на Світлодарській дузі[1].

У лютому 2022-го обіймав посаду командира кулеметного відділення — старшого кулеметника взводу вогневої підтримки 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення.

Похований 8 січня 2024 року на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у Фастові[2].

Загинув 20 травня 2022 року під час оборони Маріуполя на території заводу «Азовсталь».

Родина

[ред. | ред. код]

Ярослав мав двох сестер та трьох братів, двоє з яких також служили разом з ним та боронили Маріуполь. Середній брат Андрй загинув 15 квітня 2022 року у Маріуполі, а молодший — потрапив у полон та був звільнений у травні 2023-го[3][4] [5].

Також у Ярослава залишилася дружина та її двоє синів від першого шлюбу, один з яких також у лавах «Азову» боронив Маріуполь, дістав поранення та втратив ногу[1].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • медаль «За військову службу Україні» (17 травня 2022 року) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[6].
  • пам'ятний знак «Захиснику Маріуполя»
  • орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
  • звання «Почесний громадянин м. Фастів»

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У місті Фастові на честь братів Андрія та Ярослава Сидоренків перейменовано колишню вулицю Гагаріна[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Сидоренко Ярослав Володимирович – Сайт Міської Ради міста Фастів.
  2. ↑ а б Ярослав Сидоренко. Платформа пам'яті Меморіал.
  3. ↑ Шпакович, Юлія (15 квітня 2022). Фастівчанин Андрій Сидоренко воював та загинув за Україну: вічна пам’ять. Фастівnews (укр.). Процитовано 29 серпня 2022.
  4. ↑ Ракова, Олена (6 травня 2022). Фастівчанина Андрія Сидоренка посмертно нагородили орденом «За мужність». Фастівnews (укр.). Процитовано 29 серпня 2022.
  5. ↑ Андрій Сидоренко. Платформа пам'яті Меморіал.
  6. ↑ Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 343/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сидоренко_Ярослав_Володимирович&oldid=45866241