Скобов Олександр Валерійович

Скобов Олександр Валерійович
Народився	4 листопада 1957(1957-11-04) (67 років)  Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	правозахисник, журналіст, політик, історик, дисидент, публіцист
Знання мов	російська
Партія	Солідарність і Яблуко

Олександр Валерійович Скобов (рос. Александр Валериевич Скобов; нар. 4 листопада 1957, Ленінград, Російська РФСР) — російський громадський діяч, публіцист ліволіберального напрямку, радянський дисидент і політв'язень. Колумніст порталу Грани.ру, системний критик путінізму.

Біографія

Навчався на історичному факультеті Ленінградського державного університету. Будучи першокурсником, 2 лютого 1976 року, напередодні відкриття XXV з'їзду КПРС, узяв участь в акції розкидання листівок з галереї ленінградського Гостинного двору із закликами до повалення тиранії чиновників і встановлення справжнього гуманного соціалізму. Через два тижні КДБ вдалося знайти учасників цієї акції — Скобова та його товаришів Аркадія Цуркова та Андрія Резнікова, а також десятикласника Олександра Фоменка. Їх виключили з комсомолу й навчальних закладів.

Наприкінці 1978 як організатор невеликої молодіжної комуни та активної участі в діяльності групи «Ліва опозиція», редагування та випуску в самвидаві двох номерів журналу «Перспективи», а також підготовку до проведення конференції у жовтні 1978, на яку були запрошені однодумці з Москви, Горького та інших міст. Всього було затримано близько 40 чоловік.

У 1981-му, після звільнення з психіатричної лікарні, прилучився до діяльності «Вільного міжпрофесійного об'єднання трудящих». У грудні 1982 знову був заарештований і поміщений у психіатричну клініку, з якої вийшов в 1985.

Брав участь у діяльності «Демократичного Союзу», входив до редакції щотижневика ДС «Демократична опозиція», за що 1988 року підданий обшуку нарівні з чотирма іншими фігурантами у «справі № 64» — останній справі за статтею 70 КК РФ у формулюванні «антирадянська агітація». Справу закрито 1989-го у зв'язку зі зміною формулювання статті.

У 1990-ті працював шкільним учителем історії, в 2001 році видав книгу «Історія Росії: 1917—1940 рр.: Навчальний посібник з політичної історії Росії для старших класів загальноосвітніх шкіл».

Після початку Першої чеченської війни — активний учасник антивоєнного руху, автор ряду антивоєнних звернень.

Наприкінці першого десятиліття XXI століття був членом партії «Яблуко», звідки вийшов 2010 року після ухваленого з'їздом партії рішення про заборону членства в інших політичних організаціях. У 2009—2011 роках — член координаційної ради петербурзького відділення руху «Солідарність».

У березні 2010 року підписав звернення російської опозиції «Путін повинен піти».

2014 року, під час агресії Росії на сході України підтримав Україну.

25 липня 2014 розмістив у власному блозі та на Гранях.ру статтю рос. «Мечты сбиваются», в якій прямо визнав Володимира Путіна винним у збитті малайзійського боїнга над Україною. 28 липня, під час прогулянки по нічному Санкт-Петербургу був пограбований, побитий та дістав кілька ударів ножем.

Саша Скобов - один з провідних персонажів документально-сатиричного роману «Останній дисидент» Володимира Яременко-Толстого.

Став відомим завдяки його відомій промові на російському суді:[1]

	Я вихований у Радянському Союзі в переконанні, що коли на мирних людей нападає злісний та жорстокий агресор, треба брати до рук зброю та йти боротися. А якщо ти сам не можеш тримати в руках зброю, допомагай тим, хто бореться, закликай до цього інших. Вся моя публіцистична діяльність – це заклик йти боротися з агресором, який напав на Україну, допомагати їй зброєю та боєприпасами. Я розглядаю себе як учасника збройного протистояння агресору. У ракетах і снарядах, що знищують загарбників, є і моя дещиця. І я беру на себе відповідальність за кожного знищеного окупанта. На Росію ніхто не нападав, їй ніхто не загрожував. Це нацистський режим Путіна напав на Україну. Виключно через манію величі його ватажків, через нелюдську спрагу влади над усіма навколо. Вони самостверджуються, вбиваючи сотні тисяч людей. Вони – виродки, погони, нацистська погань. Винність нацистської диктатури Путіна у підготовці, розв'язуванні та веденні агресивної війни очевидна і не потребує доказів. Так само не потребує доказів наше з вами право на збройний опір агресору на полі бою та в тилу агресора. Так, і смішно було б чекати такого визнання від режиму, який кидає людей до в'язниць лише за слова морального засудження агресії. Усі можливості легального протесту проти агресії путінської Росії знищено. Мої заклики до збройного опору владі агресора кваліфікують за статтею про тероризм. Я не сперечатимуся з владою агресора, навіть якщо вони кваліфікуватимуть мої дії за статтею про педофілію. Суд у Росії давно довів, що є придатком нацистської тиранії та шукати у нього справедливості безглуздо. Я ніколи не стану перед цими людьми – прислужниками вбивць і мерзотників. Мені нема про що з ними сперечатися. Нехай за мене з ними говорять гармати. Я не бачу сенсу сперечатися з маріонетками диктатури про те, наскільки сумлінно вони застосовують свої закони. Це у разі закони тоталітарної держави, створені задля придушення незгоди. Я не визнаю ці закони і не підкорятимуся їм. Я також не оскаржу жодних рішень і дій представників нацистської влади. Я не потребую милості мого озброєного супротивника. Путінська диктатура може мене вбити, але вона не змусить мене відмовитися від боротьби з нею. І де б я не знаходився, я продовжуватиму закликати чесних росіян приєднуватися до ЗСУ, я продовжуватиму закликати до ударів по військових об'єктах у глибині території РФ. Я закликатиму цивілізований світ завдати стратегічної поразки нацистській Росії. Я доводитиму необхідність військового розгрому режиму нового Гітлера. Путін – це новий Гітлер, ошалевший від безкарності, упирався кров'ю упир. І я не втомлюся повторювати: "Роздавіть гадину!" Смерть Путіну, вбивці, тирану та негіднику! Смерть російсько-фашистським загарбникам! Слава Україні!		Ймовірно, 15 Січня 2025
— Олександр Валерійович Скобов

Посилання

• Біографія на сайті Законодавчих зборів Санкт-Петербурга
• Александр Скобов: Понять и не простить. — «Грани.ру», 28.01.2015 (рос.)