Словакізація

Языкова карта Словакії за даными списованя 2021 року

Словакізáція (словен. slovakizácia, мад. szlovákosítás) — політика словацькых властных штруктур и сукупность условій спрямованых на проведеня културных перемін, што силує людий несловеньского етнічкого происхождіня ставать уразливыма до асиміляції (ставати словаками) сись процес мож назвати «прискореныв асиміляціёв». У історичному контекстови понятя «словакізація» годно означати державну політику, изпрямовану на сотворіня націоналной державы ге у Словакії, так и у бывшому Чехословеньску.

Исе понятя хоснує ся про мадяр, русинӯв, полякӯв, ґуралю̄в, німцю̄в тай жидӯв. Кідь політику «словакізації» до мадяр мож объяснити удповідёв словакӯв на ихню «мадяризацію» мадярами до німцю̄в понімеченям, то «словакізації» до русинӯв, які жадных утискӯв на словакӯв не чинили объяснити тяжко.

Русины

Система етнічкых границь Пряшовщины иппен тяжка и мінлива. Довгоє совмістноє житя словакӯв, русинӯв (давно по-словацькы Rusnáci) и мадяр призвели ид языковӯв словакізації русинӯв, а у дакотрых містах (на югови у Кошиччині и у варошах) мадяризації. Єднак у обойых припадках они созранили Униатьску віру. До 1920 року греко-католикы говорящі по-словацькы становили переходну ґрупу миже русинами (через віру и сохташ) и словаками (через язык). Их число незпадавучи росло по мірі перехода русинӯв на словацькый язык. Словакізація усилила ся при Чехословеньску, кой русины не никавучи на трібованя и мітинґы містных за припоєня Пряшовщины и Кошиччины ид Пудкарпатьскӯв Руси так и не добили ся свого и єдинственный урядный язык мали чиськый и словацькый. Греко-католикы и православні усё май часто стали зачати ся словаками. Число Русинӯв ураховати дуже тяжко, бо и чехословеньске и мадярьске списованя суть не точны. На території Словакії могло жити уж 80 до 250 тысяч русинӯв по словам етноґрафӯв. Давліня на русинӯв у Словакії усилило ся из 1919 року кой зачала ся проґрама Словакізації уд Словацькой Народной Партії, она сотрудничала из Мадярьскый меншынов но удвергала любы компромісы из русинами, того русины были настроєны на сотрудничество из чиськыми партіями котры занимали нейтралітет по русиньскому звіданёви.

Пӯсля Другой світовой войны ся зачав поступовый наступ на русинӯв-украйинцӯв Чехословеньска, хоть им и обіцяли шырокі културні права. Раз одбыв ся переход русиньскых шкӯл на словацькый язык (1949 — 60 шкӯл, 1952 — 60 24, 1961 — 63 — 160). Словацька влада зачала силовати русиньскых и украйиньскых учителю̄в до лишаня ними свого міста роботы, их силовали проходити перекваліфікацію и хосновали леш словацькый язык у учбовому процесови. У 1968 році исе узвало страйкы.^{[жрідло?]}

Процес «словакізації» русинӯв ишов, и иде ныні. Так у 1921 році у с. Руська русины становили 70,17% містного люда, у 2001 році уже жаден жытель не идентифіковав ся русином. Така же ситуація у с. Дзитрих, де у 1921 році 93,08% жытелю̄в становили русины, а ужек у 2001 році жоден ёго жытель не назвав ся русином. У 1921 році у с. Руська Быстра 98,59% ёго жытелю̄в становили русины, а у 2001 році леш 3,91% ёго жытелю̄в называли ся русинами.^{[жрідло?]}

У 1990 році, при пудпорі словацькой власти, на противовіс «Союзу русинів-українців Словаччини» взникла «Русиньска оброда», котра фунґує про интересы русинӯв у противовіс украйинофілам. Ге зазначив Микола Мушинка (словацькый фолклоріста русиньского происхождіня, літературознатель, бібліоґраф), до розкола русинӯв Словакії на украйинофілӯв и тых ко ся обстав русином ото «є леш переходным етапом до повной словакізації русинӯв».^{[жрідло?]}