Сполучене Королівство та Організація Об'єднаних Націй

 Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії

Велика Британія входить до числа засновників Організації Об'єднаних Націй і є одним із п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН.

Велика Британія посіла п'яте місце серед найбільших донорів ООН, фінансуючи 5 % бюджету організації у 2015 році та 6,7 % бюджету миротворчих операцій. Британська англійська є однією з шести офіційних мов ООН, а у Лондоні базується головний офіс Міжнародної морської організації.

Постійні представництва Сполученого Королівства при ООН розташовані в Нью-Йорку, Женеві та Відні. Вони представляють інтереси Великої Британії під час переговорів і забезпечують врахування її позицій у роботі органів організації та у відносинах з іншими державами-членами.

В ООН Сполучене Королівство виступає від імені Королівських залежних територій та Британських заморських територій.

Роль Сполученого Королівства у створенні ООН

12 червня 1941 року представники Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південно-Африканського Союзу, а також урядів Бельгії, Чехословаччини, Греції, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі та Югославії у вигнанні, разом із генералом де Голлем з Франції зустрілися в Лондоні та підписали Декларацію Сент-Джеймського палацу. Ця декларація стала першим кроком до створення Організації Об'єднаних Націй. Наступного місяця Велика Британія та СРСР уклали англо-радянську угоду про військовий союз. Два її ключові принципи– зобов'язання надавати взаємну допомогу та відмова від сепаратного миру — пізніше лягли в основу Декларації ООН.

Після підготовки Атлантичної Хартії у серпні 1941 року, яку розробили британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль та президент США Франклін Рузвельт, Черчилль відвідав Білий дім для участі у Конференції Аркадія в грудні 1941 року. Під час цього візиту Рузвельт запропонував назву «Організація Об'єднаних Націй» (United Nations) для позначення союзників у Другій світовій війні. Він запропонував цей термін як альтернативу словосполученню «Associated Powers», яке США використовували під час Першої світової війни (США формально не входили до числа союзників Першої світової, але вступили у війну у 1917 році як самостійно проголошена «Associated Power»). Черчилль прийняв цю ідею, зазначивши, що словосполучення вже використовував Лорд Байрон у поемі «Паломництво Чайлда Гарольда», де йшлося про союзників у битві при Ватерлоо 1815 року.

У грудні 1941 року у Білому домі Рузвельт і Черчилль разом із помічником Рузвельта Гаррі Гопкінсом підготували Декларацію Організації Об'єднаних Націй. Для позначення головних союзницьких країн — США, Великої Британії, Радянського Союзу та Китайської Республіки — використовували термін " Чотири держави ". А вже у січні 1942 року, коли Декларацію підписали 26 урядів, вперше офіційно прозвучала назва «Організація Об'єднаних Націй».

Англо-радянська угода, підписана в травні 1942 року, встановила двадцятирічний політичний союз між Британською імперією та Радянським Союзом.

Під час Квебекської конференції в серпні 1943 року британський міністр закордонних справ Ентоні Іден та державний секретар США Корделл Халл домовилися підготувати декларацію, в якій проголошувався намір створити «загальну міжнародну організацію на принципі суверенної рівності всіх націй».

Під час Московської конференції 30 жовтня 1943 року в Декларації чотирьох націй щодо загальної безпеки було зазначено прагнення створити « загальну міжнародну організацію якомога швидше». Незабаром після цього відбулася Тегеранська конференція, де Рузвельт, Черчилль і Сталін зустрілися, щоб обговорити ідею післявоєнної міжнародної організації.

Ідея створення Організації Об'єднаних Націй як міжнародної структури, що мала замінити неефективну Лігу Націй, була сформульована та обговорена на Дамбартон-Окській конференції 1944 року між делегаціями країн«Великої четвірки». Під час переговорів представники США та Великої Британії спершу зустрілися з Радянським Союзом, а вже потім з Китаєм, оскільки СРСР відмовився брати участь у спільних переговорах із Китаєм. У лютому 1945 року Черчилль, Рузвельт і Сталін зібралися на Ялтинській конференції, де домовилися про створення Організації Об'єднаних Націй та визначили структуру Ради Безпеки. Тоді ж Черчилль наполіг, аби Рузвельт повернув Франції статус великої держави після визволення Парижа в серпні 1944 року.

Після кількох місяців підготовки у квітні 1945 року в Сан-Франциско відкрилася Конференція ООН з питань міжнародної організації, у якій взяли участь представники 50 держав та низки неурядових організацій. Саме тут було розпочато роботу над Статутом Організації Об'єднаних Націй. Глави делегацій чотирьох країн-засновниць (США, Великої Британії, Радянського Союзу та Китаю) запросили інші країни долучитися до конференції та по черзі головувати на пленарних засіданнях. Першим головуючим став британський міністр закордонних справ Ентоні Іден, а згодом його замінив лорд Галіфакс.

ООН офіційно постала 24 жовтня 1945 року після ратифікації Статуту п'ятьма постійними членами Ради Безпеки — США, Великою Британією, Францією, Радянським Союзом та Китайською Республікою — а також більшістю із-поміж інших 46 держав-підписантів. Від 24 жовтня 1945 року і до 2 лютого 1946 року обов'язки Генерального секретаря виконував Гледвін Джебб, доки не було обрано першого Генерального секретаря.

Перші засідання Генеральної Асамблеї ООН та Ради Безпеки відбулися в Лондонів січні 1946 року. Засідання Генеральної Асамблеї проходили у Вестмінстерському центральному залі, тоді як Рада Безпеки зібралася в Черч-Хаусі у Вестмінстер.

У цей період Велика Британія також активно співпрацювала зі Сполученими Штатами над заснуванням таких ключових міжнародних інституцій, як МВФ, Світовий банк та НАТО.

Право вето в Раді Безпеки ООН

Велика Британія скористалася своїм правом вето в Раді Безпеки 32 рази. Уперше це сталося в жовтні 1956 року, коли разом із Францією вона заблокувала лист США до голови Ради Безпеки щодо Палестини. Востаннє Британія застосовувала вето у грудні 1989 року, коли вона, Франція та Сполучені Штати відхили проєкт резолюції, що засуджував американське вторгення в Панаму.

У 1956 році Велика Британія разом із Францією скористалася правом вето, заблокувавши проєкт резолюції щодо врегулювання кризи Суецького каналу. Зрештою обидві країни були змушені відступити після того, як США ініціювали «надзвичайну спеціальну сесію» Генеральної Асамблеї згідно з резолюцією «Єдність заради миру». Це призвело до створення Надзвичайних сил Організації Об'єднаних Націй I (UNEF I) шляхом ухвалення резолюції Асамблеї № 1001. Крім того, Велика Британія сім разів застосовувала вето у справі Родезії в період з 1963 по 1973 рік. П'ять із цих випадків були односторонніми — і саме вони залишаються єдиними прикладами, коли Британія використовувала своє право вето самостійно

Модернізація та реформи

Сполучене Королівство висловило свою підтримку модернізації ООН та реформуванню Ради Безпеки. У спільній заяві, зробленій Великою Британією та Францією у 2008 році, зазначалося:

Реформа Ради Безпеки ООН — як її розширення, так і вдосконалення методів роботи — має бути успішною. Ми підтверджуємо підтримку наших країн щодо кандидатур Німеччини, Бразилії, Індії та Японії на постійне членство, а також виступаємо за постійне представництво Африки в Раді. …

Ми співпрацюватимемо з усіма нашими партнерами, щоб визначити параметри такої реформи.

Реформа Ради Безпеки потребує політичної відданості держав-членів на найвищому рівні. У найближчі місяці ми працюватимемо в цьому напрямку, аби досягти реальних змін.

Військові операції та миротворча діяльність

Під керівництвом Командування Організації Об'єднаних Націй Велика Британія брала участь у Корейській війні з 1950 по 1953 рік.

В останні десятиліття Велика Британія активно брала участь у численних миротворчих місіях ООН. У 1990-х роках британські збройні сили входили до складу Сил захисту ООН, які діяли з 1992 по 1995 рік і втрутилися у Боснійську війну. У 1999 році, відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН №1244, були створені Сили у Косово під керівництвом НАТО, де Велика Британія відіграла ключову роль на початковому етапі. У 2000 році британські війська підтримували Місію Організації Об'єднаних Націй у Сьєрра-Леоне під час громадянської війни. А в 2011 році, діючи на підставіРезолюції Ради Безпеки ООН № 1973, Велика Британія разом з іншими країнами НАТО втрутилася у громадянську війну в Лівії.

Велика Британія, будучи п'ятим найбільшим фінансовим донором миротворчих місій ООН, у 2013—2015 роках. забезпечила 6,7 % бюджету цих місій. Станом на вересень 2015 року до миротворчих операцій ООН від Великої Британії було направлено 286 військових і п'ять поліцейських, тоді як у листопаді 1990 року ця цифра сягала 769 осіб.

У Стратегічному огляді оборони та безпеки 2015 року було підтверджено намір подвоїти кількість британських військовослужбовців, залучених до миротворчих операціях ООН, а також збільшити чисельність британських поліцейських та цивільних експертів, що беруть участь у миротворчих місіях ООН та працюють в штаб-квартирі організації.

Див. також

• Європейський Союз та Організація Об'єднаних Націй
• Постійний представник Сполученого Королівства при Організації Об'єднаних Націй
• Асоціація ООН – Велика Британія

Джерела

1. Founding Member States. United Nations. Процитовано 25 жовтня 2015.
2. Current Members. United Nations Security Council. Процитовано 25 жовтня 2015.
3. Assessment of Member States' contributions to the United Nations regular budget for the year 2015. United Nations Secretariat. 29 грудня 2014. Процитовано 25 жовтня 2015.
4. Financing peacekeeping. United Nations Peacekeeping. Процитовано 25 жовтня 2015.
5. Spelling. United Nations Editorial Manual Online. Процитовано 30 жовтня 2015; Search Tips. United Nations. Процитовано 25 жовтня 2015.
6. UK Mission to UN New York; UK Mission to the UN Geneva; UK Mission to the UN Vienna. Foreign & Commonwealth Office. Процитовано 25 жовтня 2015.
7. United Nations, Dept of Public Information (1986). Everyone's United Nations (англ.). UN. с. 5. ISBN 978-92-1-100273-7.
8. Tandon, Mahesh Prasad; Tandon, Rajesh (1989). Public International Law (англ.). Allahabad Law Agency. с. 421.
9. 1941: The Declaration of St. James' Palace. United Nations. Процитовано 28 березня 2016.
10. Anglo-Soviet Agreement. BBC Archive (англ.). Процитовано 18 жовтня 2021.
11. United Nations Department of Public Information (1986). Everyone's United Nations. Т. 10. с. 7. ISBN 9789211002737 — через Google Books.
12. Plesch, Dan (14 грудня 2010). America, Hitler and the UN: How the Allies Won World War II and Forged a Peace (англ.). Bloomsbury Publishing. ISBN 978-0-85773-049-7.
13. United Nations. Wordorigins.org. 3 лютого 2007. Архів оригіналу за 31 березня 2016. Процитовано 28 березня 2016.
14. Ward, Geoffrey C.; Burns, Ken (2014). Nothing to Conceal. The Roosevelts: An Intimate History. Knopf Doubleday Publishing Group. с. 397. ISBN 978-0385353069.
15. Urquhart, Brian. Looking for the Sheriff. New York Review of Books, July 16, 1998.
16. 1942: Declaration of The United Nations. United Nations. Процитовано 1 липня 2015.
17. Plopeanu, Emanuel (2010). Ankara – Stockholm – Bern: three types of press commentaries and interpretations about British – Soviet Treaty (May 1942). Valahian Journal of Historical Studies (English) (14): 133—142. ISSN 1584-2525.
18. Milestones in the History of U.S. Foreign Relations - Office of the Historian. history.state.gov. Процитовано 9 листопада 2024.
19. Bohlen, C.E. (1973). Witness to History, 1929–1969. New York. с. 159. ISBN 9780393074765.
20. Video: Allies Study Post-War Security Etc. (1944). Universal Newsreel. 1944. Процитовано 28 листопада 2014.
21. 1945: The San Francisco Conference. United Nations. Процитовано 1 липня 2015.
22. Milestones in United Nations History. Department of Public Information, United Nations. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 22 листопада 2013 — через Wayback Machine.
23. History of the United Nations 1941 - 1950. United Nations. Процитовано 12 березня 2015.
24. What is the Security Council?. United Nations. Процитовано 24 листопада 2013.
25. The "Special Relationship" between Great Britain and the United States Began with FDR. Roosevelt Institute. 22 липня 2010. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 24 січня 2018. and the joint efforts of both powers to create a new post-war strategic and economic order through the drafting of the Atlantic Charter; the establishment of the International Monetary Fund and the World Bank; and the creation of the United Nations.
26. Remarks by the President Obama and Prime Minister Cameron in Joint Press Conference (Пресреліз). The White House. 22 квітня 2016. Процитовано 24 січня 2018. That's what we built after World War II. The United States and the UK designed a set of institutions – whether it was the United Nations, or the Bretton Woods structure, IMF, World Bank, NATO, across the board.
27. Changing Patterns in the Use of the Veto in The Security Council (PDF). Global Policy Forum. Процитовано 29 жовтня 2015.
28. Security Council - Veto List. UN Dag Hammarskjöld Library. Процитовано 29 жовтня 2015.
29. Emergency Special Sessions. United Nations. Процитовано 25 жовтня 2015.
30. Speech: "Together, we've spent 70 years striving for peace, 70 years helping the poorest and most vulnerable". UK Foreign & Commonwealth Office. 23 жовтня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015.
31. Joint UK-France Summit Declaration. British Prime Minister’s Office. 27 березня 2008. Архів оригіналу за 9 січня 2013. Процитовано 15 грудня 2008.
32. Contributions to United Nations peacekeeping operations. United Nations. 30 вересня 2015. Процитовано 1 листопада 2015.
33. Troop and police contributors archive (1990 - 2014). United Nations. Процитовано 1 листопада 2015.
34. National Security Strategy and Strategic Defence and Security Review 2015 (PDF). HM Government. November 2015. с. 60. Процитовано 23 листопада 2015.

Додаткові посилання

• Місія Великої Британії при Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, Женеві, Відні
• Асоціація ООН — Велика Британія
• Світова роль Великої Британії BBC