Тоталітарний лібералізм

Тоталітарний лібералізм або ліберальний тоталітаризм, ліберальний фашизм, подекуди моральний тоталітаризм - поняття, що використовуються для опису явища, коли принципи лібералізму застосовуються в спосіб, що набуває рис тоталітарного контролю, обмежуючи свободу думки, слова чи дії під виглядом захисту ліберальних цінностей. Це парадоксальне поєднання, коли ідеологія, що пропагує свободу, перетворюється на інструмент примусу чи цензури.

Рівень тоталітарності суспільства визначається не за кількістю жертв репресій, а за ступенем охоплення суспільного і приватного життя людини зовнішнім (притім не обов’язково державним) контролем, адже сам термін тоталітаризм походить від латинського слова totus — весь, цілий, і відповідно тоталітарний — це усеохоплюючий. Уряди країн широко впроваджують його під приводом захисту головного принципу лібералізму: «Свобода однієї людини не повинна суперечити свободі іншої людини». Цей «захист» обгрунтовується на основі постулату, згідно з яким «базові свободи можуть бути обмежені, якщо вони конфліктують одна з одною, жодна з них не є абсолютною». А оскільки свобода будь-якої людини потенційно суперечить свободі іншої людини та будь-яка свобода певним чином обмежує іншу, то при взаємному узгодженні цих свобод поступово відбувається їх зменшення до мінімальних розмірів, а у процесі боротьби за дотримання цих мінімальних «базових» свобод поступово складається репресивне «суспільство контролю» (термін Жиля Делеза).

Походження й історія терміну

Поширений американським журналістом і письменником Джона Голдбергом у своїй книзі "Liberal Fascism" (2008), де він стверджував, що деякі сучасні ліберальні рухи мають авторитарні риси, схожі на фашизм або соціалізм, попри їхню риторику про свободу. Сам Голдберг в інтерв'ю казав, що назва була запозичина із промови піонера наукової фантастики Герберта Веллса в Оксфорді 1932 року.

Схоже за назвою та сутністю поняття "тоталітарна демократія" (totalitarian democracy) був введений ізраїльським істориком Джейкобом Л. Талмоном у книзі "The Origins of Totalitarian Democracy" (1952). Талмон розрізняє "ліберальну демократію" (емпіричну, скептичну, з акцентом на плюралізм і поступові реформи, натхненну Дж. Локом, Дж. С. Міллем та Б. Константом) від "тоталітарної демократії" (доктринарної, де існує "єдина істинна" модель суспільства, яку держава нав'язує силою, як у якобінців чи пізніше в комунізмі/фашизмі).

У своїх есе 1960-х років, опублікованих у журналі "Partisan Review", Сідні Гук запровадив термін «тоталітарні ліберали» — на позначення американських лівих, які толерували сталінізм. Зокрема, він критикував Генрі Воллеса, кандидата у президенти США, за виправдання радянської політики. У 1970-х роках Гук повертається до цього терміна, застосовуючи його до культури 1960-х: нових лівих, які, на його думку, використовували свободу для ідеологічного контролю — через політкоректність, академічну цензуру та моральний тиск.

«Тоталітарний ліберал — це той, хто в ім’я свободи виправдовує її знищення». - Сідні Гук

У працях 1980–2010-х років (Traité d’athéologie, La pensée 68, Décadence) Мішель Онфре вводить термін «ліберал-тоталітаризм» — як форму морального контролю через толерантність. Він критикує європейську ліву інтелігенцію за виключення інакших позицій: тих, хто не погоджується із «прогресивною» нормою, маркують як «ретроградів», «фашистів» або «ненависників». Онфре описує сучасну Європу як м’який тоталітаризм, де моральна уніфікація замінює політичний плюралізм. Зокрема, застерігав, що фемінізм, який вимагає моральної покори, може перетворитися на нову форму догматизму.

«Толерантність, яка не терпить інакшости, — це нова форма тоталітаризму». - Мішель Онфре

У книзі " Fools, Frauds and Firebrands" (2015) Британський філософ і англіканин Роджер Скрутон критикує ліву інтелігенцію за моральний тоталітаризм. Також він Критикував ліберальний секуляризм, який виключає релігійні голоси з публічного простору. Вважав, що християнство — джерело моральної гідності, яке протистоїть утопічному прогресизму.

Сучасний лібералізм вимагає не свободи, а покори новій догмі — без Бога, без традиції, без вибору». - Роджер Скрутон

Приклади

• Меншою чи більшою мірою до прикладів морального тоталітаризму (фашизму) можна віднести культуру скасування та політкоректність.
• 2013 року Францію стрясали масові протести проти легалізації одностатевих шлюбів. Тоді на вулиці вийшло близько мільйона осіб, що для Франції небачена справа. Влада, тим не менш, заявила, що не збирається "піддаватися тиску вулиці, і закон прийняли. Характерно, що закон був повністю в контексті ліволіберальних ідей з їх нехтуванням традиційними цінностями, а також інших ідеологій, суспільно-політичних кутів зору. Ліволіберальні мас-медіа по всій Європі масово підтримали французький уряд соціалістів, який наплював на думку більшости.

Після того як стало відомо про нищівну перемогу ультраправих партій, вулицями 8 французьких міст пройшли марші місцевих студентів, які заявили про свою незгоду з думкою більшосиі й угледіли в симпатії до ультраправих ідей небезпеку для демократії. У всіх маршах в цілому учасників було близько 15 тисяч осіб. Влада і ЗМІ країни поспішили подати це як голос народу і всерйоз почали громадську дискусію про правомірність якщо не скасування, то перегляду результатів парламентського голосування. Отже, 15 тисяч прихильників ліволіберального світогляду виявилися гідними більшої уваги з боку влади і ЗМІ, ніж майже мільйон прихильників традиційних поглядів.

• У березні 2018 року в інформаційному просторі здійнявся буревій довкола зникнення зі сайту президента України петиції, якою вимагали заборонити пропаганду гомосексуалізму, попри, те що сама петиція – фейк Однак сам чинник її зникнення – доволі тривожний напрям. Адже лібералізм, який доводить свою відданість ідеям демократії, моральний релятивізм, у дійсності проявив рису тоталітарної ідеології.

Наслідки

• Ліволіберальні ЗМІ країн, які відносять себе до західної цивілізації, тривалий час таврували всіх не згодних з даною формою лібералізму ксенофобами, расистами і фашистами, що сталася несподівана зміна суспільної свідомости. Люди більше не бояться, що їх так назвуть, адже зарахування до цих категорій людей стала для них меншим злом, аніж підтримка ліворадикальної ідеології. Наслідком, негативний сенс цих слів майже цілком знецінений частим і безглуздим повторенням. Іншими словами, стараннями ліволіберальних ідеологів, політиків і масмедіа бути фашистом, расистом і ксенофобом припинило бути погано. Тепер, ці слова є тавром і для тих, хто думає та відстоює майбутнє своєї сім 'ї, віри, культури, свого народу.
• Брендинг: надання об'єктам і людям «особистості», аби викликати прихильність, емоційну прив’язаність і комерційну привабливість. Люди змушені перетворювати себе на бренд, тобто на громадський образ, що продається, змушуючи індивіда постійно демонструвати себе як товар — у соцмережах, на роботі, у побуті. Брендинг стає формою морального примусу: ти мусиш бути «собою», але лише в межах того «я», яке прийнятне для публічного простору. Людина не може сховатися — кожен твіт, фото, коментар стає частиною її бренду. Відсутність бренду або «неправильний» бренд — це суспільна смерть: тебе не наймуть, не підтримають, не помітять. Проголошена лібералізмом свобода самовираження змінилася на обов'язок бути виразним.
• Зведення суспільства у якому ніхто не має права на істину.

Джерела

• publish.com.ua / Тоталітарний лібералізм сучасності / 13 червня 2021.
• Yanis Varoufakis/ Liberal Totalitarianism / 30 квітня 2021.
• Роулз Джон. Політичний лібералізм // Сучасна політична філософія: Антологія. К., 1998. С. 196.
• Дельоз Жиль. Суспільство контролю. Post Scriptum // Література плюс. 1999. № 13—16 (18—21).