Перейти до вмісту

Троїцький Артемій Ківович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Троїцький.
Троїцький Артемій Ківович
Ім'я при народженнірос. Артемий Кивович Майданик Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився16 червня 1955(1955-06-16)[1] (70 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ярославль, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, музичний критик, ведучий, прозаїк, телеведучий, радіоведучий, музичний журналіст, музичний прессекретар, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьмузична критика[2], музична журналістикаd[2] і рок-музика[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materМосковський державний університет економіки, статистики та інформатикиd (1977) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська і англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладМДУ і RFE/RL's Russian Serviced Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusBack in the USSRd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоKiva Maydanikd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 1115455 Редагувати інформацію у Вікіданих

Артемій Ківович Троїцький (16 червня 1955, Ярославль, РРФСР) — радянський і російський рок-журналіст та легендарний музичний критик,[3] громадський діяч, концертний промоутер, автор та ведучий теле- і радіопрограм, публіцист, педагог, актор. Провідний літописець дисидентської радянської рок-сцени 1980-х років, рок-експерт, досвічений рок-критик, який понад 20 років писав для андеграундних видань і часто зазнавав переслідувань з боку Міністерства культури, один з перших і головних пропагандистів рок-музики в СРСР, інді і електронної музики в Росії. Викладав музичну журналістику в Московському державному університеті. Був членом журі та організатором численних концертів і фестивалів, а також їх ведучим. Співпрацював з величезною кількістю видань.[4] Автор статей і книг про молодіжну музику, рок.[5] Найвідоміший російський журналіст, який писав про рок. Один з провідних фахівців з сучасної музики в Росії. В середині 2000-х організував кілька музичних лейблів — «Прибій», «Zenith», «Zakat», під якими випускається маловідома в Росії музика. Засновник незалежної музичної премії «Степовий вовк» (2008-2014). Залишається ведучим ряду премій в області незалежного мистецтва. Освіта вища. Вільно володіє англійською мовою.

У 1986 році був одним з організаторів національного фонду «Номер рахунку 904» — благодійного поп- та рок-концерту, за зразком Live Aid, щоб зібрати кошти для жертв Чорнобильської катастрофи, — перший такий концерт в Радянському Союзі. Концерт відбувся на Олімпійському стадіоні в Москві, його відвідали майже 30 000 глядачів, і було зібрано суму, еквівалентну 125 000 доларів США.

У 1988 році він був описаний в New York Times як "провідний радянський рок-критик".

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 16 червня 1955 року в Ярославлі, в родині політолога і історика-латиноамериканіста Ківи Львовича Майданика (радянський, потім російський латиноамериканіст і фахівець з країн Піренейського півострова, історик і політолог, неортодоксальний марксист). Мати — Руфіна Миколаївна Троїцька, начальник відділу закордонного книгообміну в ІНІОН РАН. Дитинство провів у Празі, де його батьки працювали співробітниками журналу «Проблеми миру і соціалізму».

В 70-ті вів дискотеки в головному корпусі МГУ, в кафе Б-4. Писав про рок-музику статті у шкільному самробному журналі «Ровесник» у той час, коли рок-музика була в немилості у влади СРСР. Першою такою публікацією стала стаття про гурт Deep Purple «П'ятірка темно-лілових» у 1975 році у журналі Ровесник, а згодом рос. «Взлет и падение "тяжелого рока"», що була надрукована в 1978 році в журналі рос. «Клуб и художественная самодеятельность». З середини 1970-х років у цьому журналі ним публікуються статті про Led Zeppelin, Deep Purple, Queen та Eagles[6] з доволі детальним аналізом їхньої творчості. У 1977 році закінчив Московський економіко-статистичний інститут за спеціальністю «математик-економіст». З 1978 по 1983 рік працював молодшим науковим співробітником в Інституті історії мистецтв. Захистити кандидатську дисертацію на тему соціології популярної музики не встиг, був звільнений.

В кінці 1970-х — початку 1980-х років організовував підпільні концерти та фестивалі радянських рок-груп і виконавців, серед яких були рос. «Машина времени», рос. «Динамик», «Аквариум», Майк, рос. «Автоматические удовлетворители», рос. «Кино». Був організатором і членом журі фестивалю «Весняні ритми. Тбілісі-1980», завдяки якому групи «Машина часу», «Магнетик бенд», «Аквариум» і «Автограф» здобули широку популярність. У 1980 році Артемій Ківович розпочав перебудову суспільної свідомості і повів потужну атаку на «вищі» верстви суспільства — на Прес-центр ТАСС, на Союз журналістів, на радіо, на телебачення і тд. У 1980-х роках був одним із найбільш затребуваних рок-журналістів. Був одним з перших, хто помітив талант Василя Шумова і групи «Центр», а пізніше — Олександра Башлачьова, яким в подальшому всіляко допомагав і опікав. У 1981 увійшов до редакції самвидав-журналу «Дзеркало», який вважався забороненим до 1985 року. У 1987 році вийшов перший номер журналу «СДВИГ», назва якого розшифровується російською мовою як «Свидетельство Длительной Выдержки и Героизма» єдине у той період спеціалізоване рок-видання в СРСР. «СДВИГ» розпочався статтями О. Липницького (басиста групи «ЗВУКИ МУ») й А. Троїцького, які були присвячені розвитку вітчизняної рок-музики. Наприкінці 1980-х ініціював концертні виступи за межами СРСР таких гуртів, як «АВІА», «Звуки Му», «Ігри», «Телевізор», «Браво».

Першим телевізійним досвідом журналіста стала присвячена відеокліпам програма «Video ritmi» на латвійському телебаченні, яку Артемій Троїцький вів разом з Янісом Шипкевіцсом та Юрісом Подніексом у 1983—1986 роках.

У 1989 році брав участь у створенні телепередачі «Програма «А»», в якій вів рубрику «Авангард».

З 1991 до початку 1994 року працював в ТО «Артіль» Російського телебачення, очолював відділ музичних програм[7] на РТР. Був задіяний в таких телепрограмах, як «Рок-кафе», «Джаз Тайм», «Тиша номер 9», «Музика в стилі Пепсі», «Світове село», «Екзотика», «Програма «А»», «Росмузімпорт». Пізніше, в січні 1994 року на запрошення Леоніда Парфьонова перейшов на НТВ, де став вести програму «Кафе Обломов». У рамках передачі Артемій Троїцький взяв кілька інтерв'ю у світових знаменитостей, наприклад, у Девіда Боуї.[8] В середині 90-х був директором музичного мовлення НТВ.

У 1992 був серед засновників лейблу General records.

У 1994 році разом з британським промоутером Ніком Хоббсом організував чотириденний фестиваль сучасної британської електроніки в Москві під назвою Britronica. На фестивалі вперше в Росії виступили такі зірки техно і ембієнту як Aphex Twin, Алекс Патерсон із The Orb, Autechre, Banco de Gaia, Ultramarine, Transglobal Underground, Bark Psychosis, діджей Пол Окенфолд і Брюс Гілберт з Wire. Разом з музикантами на фестиваль приїхав журналіст NME Руперт Хоу, який написав за результатами подорожі великий репортаж до свого видання.

У різні роки вів на телеканалі «Культура» програми «Культтовари» (1999) і «Королі пісні» (2010-2011). Був постійним музичним експертом в телешоу «Земля — Повітря» на телеканалах ТВ-6 і ТВС (2001-2003).

В кінці 1990-х — початку 2000-х разом з Іриною Щербаковою заснував букінг-агентство Caviar Lounge, яке протягом багатьох років організовує російські концерти зарубіжних артистів — Suicide, Sonic Youth, Blondie, Massive Attack, Morcheeba, Stereo Total, Mouse On Mars, De-Phazz, Fantastic Plastic Machine, Scissor Sisters, Les Hurlements d'Léo, Panic! At the Disco, Two Door Cinema Club, Джулі Круз і інших.

У 1995 році став першим головним редактором російської версії журналу Playboy.

Співпрацював з «Новою газетою», музичним оглядачем газети «Moscow Times».

З 1996 по 2013 роки на хвилях чотирьох FM радіостанцій Росії виходив в ефір найдовший радіо проект Троїцького «FM Достоєвський». Передача виходила на радіостанціях: «Європа Плюс», «Радіо 101», «Відлуння Москви» та «Фінам FM» (1996—2013, найдовше на «Еху Москви»).

З 2001 року читає лекції з предметів «Історія індустрії розваг» та «Музична преса» на факультеті «Продюсування і менеджмент в музичному шоу-бізнесі» Державного університету управління.

З 2001 року по 2014 рік вів майстер-клас по музичній журналістиці на факультеті журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.[9][10]

У 2003-2004 рр. був головою журі Міжнародного фестивалю етнічної музики «Саянське кільце» в Шушенському (з 2012 року фестиваль називається «Світ Сибіру»).

21 червня 2002 організував в спортивно-концертному комплексі «Петербурзький» концерт-триб'ют гурту «Кино» «День народження Віктора Цоя», присвячений 40-річчю від дня народження Віктора Цоя. Також він виступив ведучим цього концерту, а Moroz Records випустила музичний альбом з його записом.

У 2004 році робив для REN-TV передачу «Ознаки життя» (рос. «Признаки жизни»). В кінці 2000-х на «Style TV» вів передачу «Професор Троїцький і товариш Артем».

У 2010-2013 роках вів телепрограму «Досвід року: рік за роком» на інтернет-телебаченні TVJam (випуски про 1955-1988 роки, кожному року присвячувалися по дві передачі). У 2013-2016 роках нові випуски проекту (про 1989-1997 роки) знімалися на гроші, зібрані за допомогою краудфандингової платформи «Planeta.ru», і публікувалися на відеохостингу «Vimeo».

У 2011 році почав читати цикл лекцій для лекторія «Пряма мова» про історію поп-музики.[11]

У 2011 році журналіст зазнав сплеску судових переслідувань за свої публічні висловлювання. Став фігурантом семи позовів. Позивачами двох кримінальних позовів виступили колишній поліцейський Н. Хованський та музикант Вадим Самойлов. Останнього журналіст мав необережність їдко розкритикувати за дружбу з чиновником Владиславом Сурковим. На підтримку журналіста був організований концерт солідарності, який пройшов в московському клубі «Hleb» в червні 2011 року. У вересні також вийшов альбом «Для Троїцького» з 23 треками від 23 музикантів і груп.

З середини вересня 2014 року, після того як виступив проти політики Кремля щодо України, разом з сім'єю постійно живе в Естонії, в Талліні, де займається викладацькою діяльністю.[12][13][14] Також викладає в Фінляндії і Лондоні.

У 2015 році почав вести відеоблог «Різнобарвні новини» на естонському російськомовному телеканалі ARU TV,[15] де коментував суспільно-політичні новини з Росії. Пізніше програма отримала назву «Хатина дядька Тема», і на початку 2019 року Артемій Троїцький був найпопулярнішим колумністом ARU TV. Він веде музичну радіопередачу на “Радіо Свобода”.

У 2018 році на кінофестивалі Beat у Москві відбулася прем'єра двогодинного документального фільму «Критик» режисера Андрія Айрапетова про легендарного музичного критика та журналіста Артемія Троїцького.[16] Фільм присвячений раннім рокам Троїцького та його діяльності в рок-спільноті у 1980-х роках.

Громадська позиція

[ред. | ред. код]

Знаходиться в опозиції до діючої в Росії влади.[17][18] Неодноразово був підписантом листів пов'язаних з політичними вимогами та брав участь у великих акціях московської опозиції.

  • Брав участь в мітингах «За чесні вибори»: 24 грудня 2011 року — на проспекті Сахарова, а також 4 лютого 2012 року — на Болотній площі в м Москві.
  • 3 квітня 2014 року, в світлі розвитку подій щодо анексії Криму, в інтерв'ю програмі «Особлива думка» на радіо «Ехо Москви» Троїцький піддав різкій критиці Росію і особисто президента В.В. Путіна за зовнішню політику по відношенню до України, зокрема, «російську військову інтервенцію »на Україну в березні 2014 року і проведений 16 березня 2014 кримський референдум».[19]
  • 2 листопада 2015 року в інтерв'ю Єврорадіо на питання «Якою вам бачиться Росія сьогодні?» Заявив: «Це країна тупикова, безперспективна, противна, малопристосована для життя і повністю позбавлена ​​елементарних прав і зручностей сучасної цивілізації», а також: «Кажуть, що країна буде провалюватися все глибше в кризу, зависне у якогось дна на скільки-то років, а потім поступово почне виходити. Для мене гіршої картини, ніж ця, бути не може. Я б хотів, щоб Росія розпалася, щоб на вулицях з'явилися дикі звірі. З тієї простої причини, що це означає ті самі зміни, про які колись співав Віктор Цой».[20]
  • В інтерв'ю у грудні 2015 року охарактеризував Путіна як «злодія та прагматика».[21]
  • У лютому 2022 виступив проти вторгнення Росії в Україну.[22]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Медаль «Захиснику вільної Росії» (1994)[23]
  • 22 жовтня 2011 року Троїцький був нагороджений премією Tampere Music Award за «ключову роль, яку він відіграв у розвитку російського альтернативного року в 1980-і роки».[24]

Перелік деяких книг

[ред. | ред. код]
Артемій Троїцький підписує книгу "Back in the USSR", 2008 рік

Артемій Троїцький є автором дванадцяти книг, які виходили в СРСР, Росії, Естонії, Японії, Великій Британії, Голландії, Італії, Німеччині, Фінляндії та США.

  • У 1987 році Артемій Троїцький випустив в Англії (потім в Америці, Японії та країнах Європи) книгу «Назад в СРСР» про історію радянської рок-музики, яка вийшла в СРСР під назвою «Рок в Союзі: 60-е, 70-е, 80-е ... » тільки в 1991 році: Троицкий А.К. Рок в Союзе: 60-е, 70-е, 80-е… — М.: Искусство, 1991. 207 с., ил. ISBN 5-210-02476-8
  • У 1990 році в Італії, Англії та Голландії вийшла книга «Тусовка. Що сталося з радянським андеграундом», не опублікована в Росії.
  • У 2009 році вийшов двотомник — збірник з шістдесяти статей культового музичного критика Артемія Троїцького, написаних в період з 1974 по 1991 рік. Перше видання без цензурних купюр, багато статей публікуються вперше. (не продається в Росії)
(рос.) Троицкий Артемий Кивович. Гремучие скелеты в шкафу. В 2 томах. Том 1. Запад гниет (1974-1985)/ — Издательство: Амфора, 2008 г. ISBN 978-5-367-00679-7, 978-5-367-00678-0
(рос.) Троицкий Артемий Кивович. Гремучие скелеты в шкафу. Том 2. Восток алеет / Редактор: Решетина Марина/ — Издательство: Амфора, 2008 г. ISBN 978-5-367-00703-9
  • У 2009 році у Видавничому Домі СОЮЗ вийшла аудіокнига «Назад в СРСР. Справжня історія рока в Росії» у прочитанні А. Троїцького і А. Клюквина.
  • (рос.) Троицкий А. Субкультура. История сопротивления российской молодежи 1815-2018 (из серии «О яростных и непохожих») — Белое яблоко, 2019. ISBN 978-5-6042405-2-6

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Артемій Ківович знімався в десяти фільмах:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Discogs — 2000.
  2. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Долина, Ася; Толкачев, Владимир (13 вересня 2022). Артемий Троицкий – с антивоенным выступлением в Нью-Йорке. «Голос Америки» (рос.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  4. ↑ Стах, Вікторія (15 квітня 2006). Естетські балачки під нарзан. «Україна молода» (укр.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  5. ↑ Популярна музика: енцикл. словник / автор-уклад. В.Откидач. — Х.: Лідер, 2018. — 896 с. ISBN 978-966-2732-97-9
  6. ↑ Троицкий А. Пятерка «темно-лиловых». Ровесник. 1975. №. 3. С. 24-25; Троицкий А. Куда летит «цеппелин». Ровесник. 1976. №. 4. С. 24-25, Троицкий А. Queen. Ровесник. 1978. №. 1. С. 23-24; Троицкий А. Орлы, чисто калифорнийская разновидность. Ровесник. 1979. №. 9. С.30.
  7. ↑ Нафта, зерно, танки. Чому цей "бермудський трикутник" призвів до економічного колапсу СРСР. «Суспільне Культура» (укр.) . 31 липня 2022. Процитовано 14 вересня 2025.
  8. ↑ Интервью. Все выпуски. О Дэвиде Боуи. Эхо Москвы. 15 січня 2016. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 16 серпня 2022.
  9. ↑ Биография на сайт онлайн-магазина ozon.ru
  10. ↑ Биография на сайте «Известные персоны России»
  11. ↑ «Лекции по истории музыки» Архівовано червень 19, 2013 на сайті Wayback Machine. — Газета «Музыкальная правда» № 02 от 04.02.2011
  12. ↑ Артемій Троїцький перебрався до Естонії, не бажаючи пристосовуватися до життя у Росії. «Дзеркало тижня» (укр.) . 4 липня 2014. Процитовано 14 вересня 2025.
  13. ↑ Плотникова, Анна (25 червня 2022). Балтия - без российских СМИ, но с российскими журналистами. «Голос Америки» (рос.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  14. ↑ Владимиров, Виктор (31 грудня 2023). Артемий Троицкий: «Государственный бульдозер стал загребать всех без разбора» (рос.) . «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  15. ↑ Здоренко, Анна (28 січня 2015). В Естонії запустили телеканал для боротьби з пропагандою Росії – Rzaczpospolita. «Дзеркало тижня» (укр.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  16. ↑ "Критик". Beat Film Festival
  17. ↑ Ілля, Кулинич (6 грудня 2011). У Москві на акції протесту було затримано близько 300 осіб (відео). «Дзеркало тижня» (укр.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  18. ↑ Гальперович, Данила (20 серпня 2014). Артемий Троицкий: Макаревич следовал инстинкту человечности. «Голос Америки» (рос.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  19. ↑ Программа «Особое мнение» от 03.04.2014. Ведущий — Александр Плющев, гость — Артемий Троицкий. Эхо Москвы (3 апреля 2014).
  20. ↑ Артемий Троицкий: "Россия — страна тотально несчастная. Плохо всем". Еврорадио (2 ноября 2015).
  21. ↑ Артемий Троицкий: «Русские люди в глубине души абсолютно безнадёжны» // Портал новостей LB.ua. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  22. ↑ «Это наш позор». Российские писатели, журналисты и режиссеры призвали остановить войну с Украиной. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 16 серпня 2022.
  23. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 5 августа 1994 г. № 1612 «О награждении медалью „Защитнику свободной России“ активных защитников конституционного строя»
  24. ↑ Артемия Троицкого наградили в Финляндии. OpenSpace.ru. 20.10.2011. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 21 жовтня 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Троїцький_Артемій_Ківович&oldid=46157808