Чорна металургія Північної Кореї
Чорна металургія Північної Кореї — галузь обробної промисловості КНДР, одна з найважливіших і ключових галузей важкої промисловості країни з початку 1960-х років до нашого часу.[1][2][3] Достовірних даних щодо сучасного стану чорної металургії Північної Кореї, — її технічного рівня, забеспеченості сировиною і паливом та обсягів виробництва — немає. За період 1950—1990 роки галузь отримала певного розвитку, досягнувши у 1980-х роках виробництва сталі біля 3,8 млн т на рік.[4] Після розпаду СРСР і втрати КНДР його допомоги, галузь, як і вся країна, зазнала стагнації. Через брак палива, електроенергії, ресурсів та зношеність обладнання у галузі, за твердженням іноземних спостерігачів, відбулося значне падіння виробництва. За твердженням офіційних данних, чорна металургія КНДР добре розвинена і має добру продуктивнність. За іноземними данними і данними Південної Кореї, з 1990 року виробництво сталі впало з 3,364 млн т (називається як історичний максимум) до 0,680 млн т у 2019 році.[5] У 2022 році в країні було виплавлено лише 289 тис. т сталі (данні Геологічної служби США), при тому, що потужність заводів країни є значно більшою.[3][6] Центрами чорної металургії Північної Кореї є міста Чхонджін, Кімчхек, Соннім.
Рівень розвитку чорної металургії у КНДР порівнянно з Південною Кореєю до середини 1970-х років був набагато вищий, однак у зв'язку з надзвичайно швидким розвитком чорної металургії Південної Кореї з 2-ї половині 1970-х років, чорна металургія КНДР поступово залишилася далеко позаду від південнокорейської як за технічним розвитком, так і за обсягами виробництва.
Початок використання залізних знарядь праці на території Кореї відноситься до середини I тис. до н. е.[7] Пізніше, на початку I тис. н. е. Корея послужила тим містком, через який металургія заліза з континентальної частини Азії потрапила до Японії.[8]
Після окупації Кореї Японією у 1910 році, японські компанії, за участі європейських спеціалістів, побудували в Кореї кілька металургійних заводів, приурочених до місцевих покладів залізних руд і вугілля. Перший металургійний завод — Хванхе — було побудовано у 1919 році. Були побудовані і підприємства суміжних галузей, зокрема коксохімічної і залізовидобувної. Всі ці заводи було побудовано саме у північній частині Кореї, які пізніше ввійшли до складу КНДР. На цих заводах працювали японські інженери і корейські та японські робітники, причому оплата праці японських робітників була вищою за зарплатню корейських робітників.
Напередодні і під час Другої світової війни у Кореї вироблялося понад 1 млн т чавуну, 800 тис. т сталі, 3 млн т залізної руди, 8 млн т вугілля.[7] Наприкінці війни підприємства галузі були частково зруйновані, в тому числі Червоною Армією. Частину обладнання було вивезено до СРСР.
Після завершення Корейської війни, в КНДР почалося відновлення підприємств галузі, в тому числі за певної участі СРСР. За період з 1949 по 1985 роки було досягнуто значних успіхів. Виробництво чавуну в країні за цей період зросло з 0,17 до 3,8 млн т, сталі — з 0,15 до 3,8 млн т, прокату — з 0,12 до 3,1 млн т. на рік.[4]
В середині 20 століття чорна металургія КНДР працювала головним чином на довізному вугіллі. Лише з 1957 року у склад коксової шихти почали додавати корейське вугілля. У липні 1959 року питома вага вугілля місцевого виробництва у коксівній шихті досягла 10 %, в той час планувалося довести її до 30 — 50 %. У коксівну шихту додавалося так зване «висококалорійне» довгополуменеве і газове вугілля марки Б.[9]
| Вид виробництва | 1960 | 1970 |
|---|---|---|
| Мартенівське | 41 | 34 |
| Електро- металургія |
46 | 27 |
| Бесемерівський | 13 | 2 |
| Киснево- конверторне |
0 | 37 |
В 1980-х роках значну частину сталі в країні одержували у електропечах і кисневих конверторах, основним сталеплавильним агрегатом була мартенівська піч. Через відсутність в Північній Кореї в достатній кількості коксівного вугілля в ній набуло розвитку безпосереднє одержання заліза, що дозволяло використовувати наявне вугільне паливо. За виробництвом кричного заліза цим методом країна посідала одне з провідних місць в світі. Однак з розвитком цього виду виробництва в інших країнах, досягнення Північної Кореї стали посередніми. За радянськими даними, у 1980-х роках галузь повністю задовольнняла потреби країни в металі, частина її продукції експортувалася. У КНДР на той час склалося 2 бази виробництва чорних металів. Найбільш велика і перспективна склалася на сході, вона включала видобуток і збагачення залізної руди (Мусан), що постачалася на завод повного циклу у місті Чхонджин. Сюди надходили імпортні коксівне вугілля, марганцева і хромова руди. Тут вироблялося більше половини сталі і проката країни. Ввважалоя, що в перспективі цей район даватиме до 6 млн т сталі. В Чхонджин працював завод з виробництва губчастого заліза (криці). Воно переплавлялося на переробному заводі у Кімчхеку на високоякісну сталь. У Пурьоні діяв феросплавний завод, продукція якого використовувалася головним чином на заводі у Кімчхеку. Друга база сформувалася на заході країни. Головним підприємством тут був завод Хванхе в місті Соннім. Він одержував руду з низки невеличких копалин на Пхеньянській рівнині. Імпортне коксівне вугілля надходило до нього через порт Нампхо. Виплавлення сталі перевищувало 1 млн т. Продукція кричного заводу в Нампхо постачалася на переробний завод в Кансо, що спеціалізувався на виплавці легованих сортів сталі (1 млн т на рік) і прокату. У Пхеньяні працював трубний завод.[4]
У 1990 році виробнича потужність чорної металургії оцінювалася у 13,6 млн т сталі, в той час як фактичне виробництво її становило 8 млн т. Японська компанія Kyoei Steel Ltd. розглядала можливість надання технічної допомоги Північній Кореї для будівництва нових електропечей у Думанкані та реконструкції існуючих у Чунлімі. У 1992 році Kyoei Steel продала Північній Кореї стару установку безперервного лиття заготовок.[3]
У 2020 році, під час пандемії ковіду, виробництво в чорній металургії почало падати, однак в результаті кампанії з підвищення продуктивності праці «80-денна битва» виробництво сталі за підсумками року зросло на 7 %, досягнувши 707 тис. т, порівняно з 680 тис. т у 2019 році.[3]
Чорна металургія Північної Кореї має потужну власну сировинну базу. У КНДР відомо понад 90 родовищ та рудопроявів залізних руд, половина яких має промислові запаси. Найбільше з них — у Мусанському басейні (провінція Хамгьон-Пукто). Підтверджені запаси залізних руд становлять 1 млрд т, марганцевих — 3 млн т.[10] Є видобуток вольфрамовмісних мінералів. Видобуваються також марганцеві (провінція Канвондо) і хромові (провінція Хамгьон-Пухто) руди, магнезит (Хамгьогн-Намдо).
Мусанський залізорудний гірничодобувний комплекс був найбільшим виробником, з рівнем виробництва близько 10 мільйонів тонн на рік залізної руди. Руда перетворювалася на шлам і транспортувалася трубопроводом до сусіднього сталеливарного заводу Кімчхек, з виробничою потужністю 4 млн т сталі. [джерело?]
Країна має великі родовища вугілля, загальні запаси яких на 2001 рік оцінені у 12 млрд т, але запаси металургійних сортів вугілля обмежені.[10]
| Вид продукції | 1960 | 1970 | 1990 | 1995 | 2000 | 2005 | 2010 | 2015 | 2020 | 2022 | 2024 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Залізна руда | 10 | 11 (1,1) |
0,7 (3,8) |
5 | 5,3 | 5 | 2,5 | ||||
| Кокс | 3 | 3 | 2 | 2 | 2 | 2 | 0,112 | ||||
| Залізо прямого відновлення | 0,12 | 0,45 | |||||||||
| Чавун | 0,872 | 2,4 | 6,5 | 6,6 (0,5) |
0,250 (0,8) |
0,9 | 0,9 | 0,25 | н.д. | ||
| Сталь | 0,641 | 2,2 | 8 | 8,1 (1,2) |
1 | 1,07 | 1,3 | 1,08 | 0,730 | ||
| Феросплави | 0,12 | 0,12 (0,012) |
0,01 | 0,01 | 0,0 1 | н.д. | н.д. | ||||
| Металопрокат | 0,474 | ||||||||||
| Примітки. 1. У душках подано переглянуті данні. 2. н.д. — немає данних. | |||||||||||
- ↑ Экономическая география зарубежных стран. — М.: Высшая школа, 1970. — С. 57. (рос.)
- ↑ а б в Intelligence Memorandum. North Korea: The Status of the Iron And Steel Industry. August 1971. (англ.)
- ↑ а б в г д Korea, North. usgs.gov. U.S. Geological Survey, U.S. Department of the Interior. 2025. Процитовано 3 вересня 2025. (англ.)
- ↑ а б в Экономическая география зарубежных социалистических стран Азии. — М.: Издательство Московского университета, 1988. — С. 101. (рос.)
- ↑ North Korea Steel Production. tradingeconomics.com. Trading Economics. Процитовано 3 вересня 2025. (англ.)
- ↑ Jo Hyon, PhD, Kyungnam University. N. Korea’s shortage of scrap metal highlights its inefficient economic system. dailynk.com. DailyNK. Процитовано 3 вересня 2025. (англ.)
- ↑ а б Корея. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ William Wayne Farris. Ancient Japan's Korean Connection. // Korean Studies, Vol. 20, 1996, pp. 1-22. (англ.)
- ↑ Уголь. Т. 35, 1960. — С. 56. (рос.)
- ↑ а б Гірничий енциклопедичний словник: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ Українська радянська енциклопедія: [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1962. — Т. 7 : Коліївщина — Ланчин. — 576 с. — С. 232.
