Швеція та Організація Об'єднаних Націй
Швеція стала членом Організації Об'єднаних Націй 19 листопада 1946 року.[1] Історично країна робила вагомий внесок у політичне лідерство: такі політики й дипломати, як Даг Гаммаршельд, Фольке Бернадотт, Альва Мюрдаль, Маргот Вальстрьом та інші, відіграли важливу роль у розвитку ООН.[2] Швеція належить до небагатьох держав-членів, які досягають або навіть перевищують рекомендований ООН рівень витрат на гуманітарну допомогу у розмірі 0,7 % ВВП.[3] У 2017 році ці витрати становили 1,4 % ВВП країни.[4] Швеція чотири рази обиралася непостійним членом Ради Безпеки, востаннє у 2017—2018 роках.[5]
Швеція приєдналася до Організації Об'єднаних Націй у 1946 році й разом з іншими країнами-засновницями взяла участь в ухваленні Загальної декларації прав людини ООН 10 грудня 1948 року.
Шведський дипломат Фольке Бернадотт був одноголосно призначений Радою Безпеки ООН «медіатором Організації Об'єднаних Націй у Палестині» під час арабо-ізраїльського конфліктіу 1947—1948 років. Бернадотт став першим офіційним посередником в історії ООН: йому вдалося досягти першого перемир'я під час наступної арабо-ізраїльської війни 1948 року та закласти основу для створення Агентства ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт на Близькому Сході (UNRWA). Його участь у переговорах з медіації була розкритикована ізраїльським урядом за твердження, що арабські країни не бажають відновлюювати бойові дії в Палестині, а конфлікт тепер складається лише з «окремих інцидентів». Бернадотт був убитий 17 вересня 1948 року членами організації Лехі, радикальної єврейської сіоністської групи.
7 квітня 1953 року голова шведської делегації на Генеральній Асамблеї Даг Гаммаршельд був призначений Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй, змінивши першого Генерального секретаря Трюгве Лі. Гаммаршельд склав присягу 10 квітня і одноголосно був переобраний на другий термін 26 вересня 1957 року.[6] 18 вересня 1961 року, під час переговорів про припинення вогню між силами ООН та катангськими військами Мойсея Чомбе в Конго, авіалайнер Douglas DC-6 Гаммаршельда розбився в Північній Родезії — виживших не було. Смерть Генерального секретаря спричинила кризу спадкоємності в ООН,[7] оскільки не було встановлено порядку передачі повноважень і Раді Безпеки довелося обрати нового очільника організації.[8]
Від моменту вступу до ООН у 1946 році Швеція чотири рази обиралася непостійним членом Ради Безпеки, у середньому приблизно раз на два десятиліття.[5]
- 1957—1958
- 1975—1976
- 1997—1998
- 2017—2018
- ↑ Götz, Norbert (2016). From Neutrality to Membership: Sweden and the United Nations, 1941–1946. Contemporary European History (англ.). 25 (1): 75—95. doi:10.1017/S096077731500048X. ISSN 0960-7773.
- ↑ Nilsson, Tobias (13 травня 2016). Sverige och FN 70 år – på 3 minuter. Swedish Foreign Policy Stories. Swedish Ministry for Foreign Affairs.
- ↑ Global aid spending drops as refugee flows decrease: OECD. Reuters (англ.). 10 квітня 2019. Процитовано 3 травня 2019.
- ↑ Quinn, Ben (4 січня 2017). UK among six countries to hit 0.7% UN aid spending target. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 3 травня 2019.
- ↑ а б Countries Elected Members of the Security Council. United Nations Security Council. United Nations. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 3 травня 2019.
- ↑ Heller, Peter B. (23 жовтня 2001). The United Nations under Dag Hammarskjold, 1953-1961 (англ.). Scarecrow Press. с. 21. ISBN 9781461702092.
- ↑ Halberstam, David (19 вересня 1961). On This Day: Hammarskjold Dies In African Air Crash; Kennedy Going To U. N. In Succession Crisis. archive.nytimes.com. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 3 травня 2019.
- ↑ J. Hamilton, Thomas (23 вересня 1961). Interim U.N. Head is Urged by Rusk; His Timing Scored. The New York Times. с. 1.