Ілля Валерій Павлович
| Ілля Валерій Павлович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 23 червня 1939  Балаклава, Кримська АРСР, РРФСР, СРСР |
| Помер | 27 липня 2005 (66 років) Київ, Україна |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | поет |
| Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка і МДУ |
| Заклад | Національний музей народної архітектури та побуту України і В-во «Український письменник» |
| Членство | Київська школа поезії і Спілка радянських письменників України |
| У шлюбі з | Отрощенко Валентина Іванівна |
| Нагороди | |
Валерій Павлович Ілля (23 червня 1939, м. Балаклава, нині у складі Севастополя — 27 липня 2005, Київ) — український поет, есеїст, що належав до так званої Київської школи поезії. Лауреат літературної премії імені Василя Симоненка НСПУ.
Навчався в Київському та Московському університетах. З 1968 року обіймав посаду відповідального секретаря Товариства охорони природи. У 1971–79 роках працював художником-реставратором Музею народної архітектури і побуту УРСР. З 1989 року — літературний консультант видавництва «Радянський письменник», з 1993 року — головний редактор журналу «Основа».
Був одружений з поетесою Валентиною Отрощенко. Їхній син Тарас Ілля — випускник Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. У 2013 році став лауреатом премії Олеся Гончара за збірку поезій «Коріння океану». Загинув в 18 вересня 2024 на війні. Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища[1][2][3][4].
Валерій Ілля першим на початку шістдесятих років звернувся до поетики вільного вірша. Першим дав зразки метафоричного та симфоричного письма без проміжних неметафоричних структур, чого ще не було у світовій поезії.
Першим зразком релігійної есеїстики є робота Валерія Іллі «Структура чи душа» («Сучасність», № 4. с. 7—8, 1980 р.). Першим зразком філософії поезії — робота «В річищі Великого Стилю чи поза ним» («Основа», ч. 25/3); перша робота написана 1964 року з додатками у 1978 році, друга — 1988 року.[5]
Висловлювання про творчість Валерія Іллі[6]:
|
Всі вірші В. Іллі позначені своєрідністю, їх не сплутати з творами інших поетів, їх відразу відрізниш і впізнаєш їхнього творця… Основна ознака його поезії — образність, яка за своєю густиною і насиченістю є безприкладною з огляду навіть на світову поезію. | 
|
— Микола Бажан , Журнал “Вітчизна”, № 10, 1998 р. | ||
|
|
Ваші (йдеться про вірші В. Іллі та В. Отрощенко) поезії дуже добрі і цілком унікальні, інакші від усього того, що пишеться в українській літературі. |
|
— Богдан Бойчук, Журнал «Україна», № 12, 1998 р. | ||
|
|
Вірші Валерія Іллі геніальні. Чого я так кажу? Бо коли дивлюся на будь-чиї вірші, навіть на свої, бачу, хто і що вплинуло на поета. А тут скільки не дивись — нічого не побачиш. |
|
— Микола Вінграновський, З промови на засіданні Pen-клубу | ||
|
|
Напевно, важко знайти в українській поезії другої половини двадцятого століття постать більш загадкову. За радянських часів до так званої перебудови він надрукував три невеличкі добірки, однак його поезії не пройшли повз увагу Майстрів: Микола Бажан писав до них передмови, одна з них була надрукована аж через 15 років, а великий Тичина казав, що «це — на віки». На віки, більше того чи менше — то вже як Бог дасть, а от чверть століття заборони на друк своїх творів — те вже автор пережив.
Нині, говорячи про його вірші, хтось називає їх безприкладними, а ще дехто, як-то В. Базилевський, заявляє, що дочитати їх до кінця можна лише під страхом розстрілу. Але найбільше про нього мовчать. І хоча його поезію вивчають у школах та університетах, оглушлива мовчанка є найприкметнішою оцінкою його творчості в нинішньому літературознавстві та критиці. Втім, здається, його самого оцінки мало цікавлять. Як чернець чи мандрівний філософ, він простує до тільки йому видимих далей, торуючи свою, ні з ким не подільну, дорогу в літературі. Його над реалістичний голос, що загадково й водночас закономірно проріс із масного чорнозему, даленіє в українському небі і знову вертається, щоб розкошувати в пшеницях і житах. Мовчання ж — то своєрідне тло, на якому ще виразніше проступає напівмістична постать цього загадкового письменника. |
|
— Павло Вольвач, «ЛУ», 2 липня 1999 р. | ||
|
|
По суті Валерій Ілля в «Річищі Великого Стилю» пропагує свій власний поетичний стиль, вірніше індивідуальну образну поетику, яка виростає на вічних дріжджах української народної духовності, на тих естетичних сигналах невмирущості народного життя, сприйняти які здатна надзвичайно чутлива національна душа. |
|
— Микола Жулинський, висунення на премію ім. О. Білецького | ||
|
|
Валерій Ілля... Чи Ілля Валерій? Українець, у небесній крові якого дифузують Лета і Борисфен. Українець грецького кореня, грек українського крила. Античний і вічний характерник. Наш. Є у ньому щось сковородинівсько-мазепинське, повне і непочате, шабельно-хребетне, — як шлях у греки із вікінгів і шлях із греків у козаки. Степовий жрець, до думки якого в Україні прислухаються князі та челядь, вибрані і звані, садівники-колодязьники, землероби і кочівники, бо він медіум між ними. Велерій Ілля — редактор відновленої Шевченківської «Основи», автор знаменитої «Сварги». Валерій Ілля... |
|
— Ігор Павлюк, післямова до книги Валерія Іллі "Розширеними очима" (Львів: Сполом, 2004) | ||
- Валерій Ілля. Структура чи душа. «Сучасність», 4. 7—8, 1980 р.
- Валерій Ілля. За туманами ковалі. — К.: «Радянський письменник», 1989;
- Валерій Ілля. Сварга. — Харків: «Майдан», 1996;
- Валерій Ілля. Розширеними очима. — К.: Видавничий центр «Просвіта», 2004.
- Валерій Ілля. Розширеними очима. Львів, «Сполом», 2004
- Окремі вірші на сайті UkrBooks.com
- Микола Бажан. Поезiя Валерiя Iллi // Вiтчизна. 1988. № 10
- Осипчук В. Неймовiрний птах Валерiя Iллi // ЛУ. 1990, 27 груд.
- Коцур Г. Валерій Ілля у моїй пам'яті // Київ. 2008. № 11–12
- Павло Вольвач. «Валерій ІЛЛЯ: Людина з виголеними скронями». Сайт «Літературний форум», 23.06.2020
- 1990 — Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ
- 2023 — Міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша (посмертно)[7]
- ↑ Поліна Горлач. Поет Тарас Ілля загинув на фронті.
- ↑ Тарас Ілля, син поетів Валентини Отрощенко та Валерія Іллі, загинув на війні.
- ↑ Лауреат премії імені Олеся Гончара, син українських поетів: на війні загинув Тарас Ілля. 24 Канал. 22 вересня 2024. Архів оригіналу за 9 жовтня 2024. Процитовано 27 січня 2025.
{{cite web}}: Недійсний|мертвий-url=dead(довідка) - ↑ Ліснічук, Марина (22 вересня 2024). Був лауреатом премії ім. Олеся Гончара: на фронті загинув син українських поетів. Обозреватель. Архів оригіналу за 22 листопада 2024. Процитовано 27 січня 2025.
{{cite web}}: Недійсний|мертвий-url=dead(довідка) - ↑ Джерело: Валерій Ілля. Сварга. Харків, МАЙДАН, 1996 р. Архів оригіналу за 18 травня 2008. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ ПРО ПОЕЗІЮ ВАЛЕРІЯ ІЛЛІ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ «Названо лауреатів міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2023 рік». Сайт nspu.com.ua. Опубліковано 02.01.2024
- Сторінка на сайті poetryclub.com.ua [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Вірші на сайті Поетика [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Твори на сайті ukrbooks.com [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ПОЕТИЧНЕ ПОСТАННЯ СВІТУ
- Ігор Павлюк та Марія Чумарна про Валерія Іллю [Архівовано 13 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Ілля, Валерій. Модернізм, постмодернізм, авангардизм — і все на нашому ґрунті … / Валерій Ілля // Образотворче мистецтво. — 2000. — № 1–2. — С. 9–12. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
- Народились 23 червня
- Народились 1939
- Уродженці Балаклави
- Померли 27 липня
- Померли 2005
- Померли в Києві
- Випускники Київського університету
- Випускники Московського університету
- Працівники Національного музею народної архітектури та побуту України
- Члени НСПУ
- Лауреати літературної премії імені Василя Симоненка
- Українські поети
- Українські есеїсти
- Поети Київської школи