Перейти до вмісту

Зелена ліберальна партія Швейцарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зелена ліберальна партія

нім. Grünliberale Partei der Schweiz; фр. Parti vert'libéral; італ. Partito verde liberale; ромш. Partida verda-liberala
КраїнаШвейцарія Швейцарія
Голова партіїЮрг Гроссен
Ген. секретарМіхаель Кьопфліd Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата заснування19 липня 2007
Штаб-квартираБерн Редагувати інформацію у Вікіданих
Ідеологіязелений лібералізм
Позиціяцентризм
Кількість членів 5100[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місць у Національній раді
11 / 200
Місць у Раді кантонів
1 / 46
Офіційний сайтgrunliberale.ch

Зелена ліберальна партія (ЗЛП; нім. Grünliberale Partei der Schweiz; фр. Parti vert'libéral; італ. Partito verde liberale; ромш. Partida verda-liberala) — зелено-ліберальна[2] політична партія Швейцарії[3]. Заснована 2007 року, за підсумками виборів жовтня 2023 року[de] має дванадцять місць у Федеральних зборах.

Партія була заснована 19 липня 2007 року чотирма кантональними відділеннями Партії зелених. Виступивши на виборах у жовтні 2007 року в кантонах Санкт-Галлен і Цюрих, вона здобула три місця у Національній раді. Місяць потому партія отримала місце у Раді кантонів — від кантону Цюрих її представляла Верена Дінер. З того часу партія розширила свою діяльність по всій Швейцарії та має представництво у законодавчих органах тринадцяти кантонів німецької Швейцарії та Романдії.

Зелені ліберали — партія, що позиціонує себе в політичному центрі[4][5][6], на відміну від Партії зелених, яка дотримується лівоцентристських і лівих поглядів. Партія прагне поєднувати лібералізм у сфері громадянських свобод і помірний економічний лібералізм із дотриманням принципів сталості довкілля[7]. Політолог Андреас Ладнер охарактеризував їхню програму як «таку ж зелену, як і у Зелених», але «помітно менш ліву»[8]:514. З 2011 року партія має власну парламентську фракцію у Федеральних зборах Швейцарії[9].

Історія

[ред. | ред. код]

2004 року двоє провідних членів Партії зелених у Цюриху — Верена Дінер і Мартін Боймле — вийшли з її лав, посилаючись на ліві тенденції та проблеми в організації, й заснували Зелену ліберальну партію Цюриха[8]:513. Загальнонаціональна партія була створена 19 липня 2007 року чотирма кантональними відділеннями з такою ж назвою, які відокремилися від Партії зелених[10]. До них входили організації в кантонах Цюрих, Базель-Ланд, Берн і Санкт-Галлен.

На виборах до Національної ради 22 жовтня 2007 року[de] партія висувалася від кантонів Цюрих і Санкт-Галлен[11]. Попри участь лише у двох кантонах, вона здобула 1,4 % голосів виборців по країні та три з 200 місць. У Цюриху результат становив 7 %, а в Санкт-Галлені — 3,2 %[8]:513[11]. Один із цих трьох депутатів раніше представляв Партію зелених у попередньому складі парламенту.

Місяць потому партія здобула місце в Раді кантонів — від кантону Цюрих її представляла Верена Дінер. Разом із першим проходженням Партії зелених це стало першим випадком з 1995 року, коли невелика партія отримала представництво в Раді кантонів[12]. Після скликання Федеральних зборів ЗЛП приєдналася до фракції Християнсько-демократичної народної партії / Євангелічної народної партії / ЗЛП[11], що зробило її другою за чисельністю парламентською фракцією після Швейцарської народної партії[13]. У 2010 році партія отримала ще одне місце в Раді кантонів — його посів Маркус Штадлер з Урі.

На парламентських виборах 2011 року ЗЛП стала одним із головних переможців, збільшивши частку голосів до 5,4 %[8]:513 та підвищивши представництво в Національній раді з трьох до дванадцяти депутатів. Партія висувалася в 11 кантонах, отримавши від 2 % до 10,3 % голосів[8]:513. У 2015 році[de] вона зазнала невдачі, скоротивши представництво до семи місць і 4,6 % голосів[14], але у 2019 року[de] відновила позиції, здобувши 16 місць із результатом 7,8 %[15]. На виборах 2023 року[de] партія здобула схожий результат — 7,6 %, але через невигідний розподіл мандатів за пропорційною системою втратила шість місць, залишивши за собою лише 10[16].

ЗЛП була однією з провідних політичних сил, що виступали за легалізацію одностатевих шлюбів у Швейцарії, яку було схвалено на факультативному референдумі 26 вересня 2021 року.[17] У грудні 2023 року Федеральні збори обрали представника Зелених лібералів Віктора Россі на посаду федерального канцлера[18].

Ідеологія та програма

[ред. | ред. код]

Партія виступає за відмову від використання атомної енергії у Швейцарії та припинення будь-яких субсидій компаніям, що працюють у сфері ядерної енергетики[19]. Водночас ЗЛП підтримує розвиток «зелених» технологій і чистих технологій (cleantech) через податкові пільги, розглядаючи їх як економічну можливість[20]. Також партія виступає за криміналізацію тілесних покарань дітей[21].

В економічних і фіскальних питаннях ЗЛП дотримується більш правоцентристських позицій. Партія підтримує збереження збалансованого державного бюджету та продовження податкової конкуренції між кантонами Швейцарії[22]. Вона також виступає за посилення регулювання великих швейцарських банків, таких як UBS, зокрема шляхом запровадження вимог до ліквідності[23].

Зелені ліберали підтримують тісніші відносини між ЄС і Швейцарією та в цьому питанні ідеологічно ближчі до соціал-демократів і Партії зелених, ніж до ВДП. Лібералів чи Швейцарської народної партії, оскільки виступають за приєднання Швейцарії до Європейської економічної зони[20]. Водночас, на відміну від швейцарських лівих сил, ЗЛП підтримує скасування заборони на експорт зброї зі Швейцарії в Україну[24]. Після різанини 7 жовтня в Ізраїлі федеральне відділення Зелених лібералів у пресрелізі також висловило підтримку рішенню Ізраїлю визнати Хамас терористичною організацією, а також закликало до жорсткішого контролю за швейцарською фінансовою допомогою Палестинській автономії[25].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://www.24heures.ch/suisse/partis-verts-vent-poupe/story/22410468
  2. Switzerland Parliament Guide: Strategic Information, Regulations, Developments. Т. 1 (вид. 2019). International Business Publications, USA. 30 червня 2019. с. 63. ISBN 978-1-4387-4694-4.
  3. Bale, Tim (2021). Riding the populist wave: Europe's mainstream right in crisis. Cristóbal Rovira Kaltwasser. Cambridge, United Kingdom: Cambridge University Press. с. 36. ISBN 978-1-009-00686-6. OCLC 1256593260.
  4. Federal Chancellery, Communication Support (2016). The Swiss Confederation – a brief guide. Switzerland: Swiss Confederation. с. 18. Архів оригіналу (PDF) за 20 грудня 2016. Процитовано 11 грудня 2016.
  5. Analyse der Parolen – Schweizer Parteien rücken nach links. Schweizer Radio und Fernsehen (SRF) (нім.). 17 квітня 2023. Процитовано 9 червня 2023.
  6. Grünliberale Partei – smartmap. Parteienkompass (англ.). Процитовано 9 червня 2023.
  7. Green Liberal Party. What we stand for. Архів оригіналу за 31 березня 2020. Процитовано 30 серпня 2016.
  8. а б в г д Andreas Ladner (May 2012). Switzerland's Green Liberal Party: a new party model for the environment?. Environmental Politics. 21 (3): 510—515.
  9. Parliamentary groups of the 49th legislative period 2011 - 2015. Федеральні збори Швейцарії. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 24 січня 2014.
  10. Milic, Thomas (December 2008). Switzerland. European Journal of Political Research. 47 (7–8): 1148—55. doi:10.1111/j.1475-6765.2008.00812.x.
  11. а б в Dardanelli, Paolo (December 2008). The Swiss federal elections of 2007. Electoral Studies. 27 (4): 748—51. doi:10.1016/j.electstud.2008.04.010.
  12. Parteipolitische Zusammensetzung des Ständerates nach den Wahlen. Федеральні збори Швейцарії. Архів оригіналу за 5 травня 2010. Процитовано 2 квітня 2010.
  13. Parliamentary groups of the 48th legislative period 2007-2011. Федеральні збори Швейцарії. Архів оригіналу за 24 березня 2010. Процитовано 2 квітня 2010.
  14. Bundesamt für Statistik. Nationalratswahlen 2015: Übersicht Schweiz. Архів оригіналу за 20 жовтня 2015. Процитовано 19 жовтня 2015.
  15. Nationalratswahlen 2019: Übersicht Schweiz. Федеральні збори Швейцарії. Архів оригіналу за 21 липня 2022. Процитовано 15 серпня 2025.
  16. Nationalratswahlen 2023: Übersicht Schweiz (нім.). Федеральні збори Швейцарії. Архів оригіналу за 16 серпня 2024. Процитовано 15 серпня 2025.
  17. Grünliberale setzen auf Legalisierung der Eizellenspende (нім.). SRF. 13 березня 2022. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 15 серпня 2025.
  18. Bundeskanzlei BK. Schweizerische Eidgenossenschaft. Процитовано 18 липня 2024.
  19. Klimaschutz & Energie. grunliberale.ch. Процитовано 22 січня 2024.
  20. а б Mit Mut zur Lösung gegen die Blockadepolitik. grunliberale.ch (нім.). Процитовано 22 січня 2024.
  21. Gewaltfreie Erziehung. grunliberale.ch (нім.). Процитовано 22 січня 2024.
  22. Wirtschaft & Finanzen. grunliberale.ch. Процитовано 22 січня 2024.
  23. Vorlage zur Änderung des Bankengesetzes. grunliberale.ch (нім.). Процитовано 22 січня 2024.
  24. Wiederausfuhr von Rüstungsgütern: Wenn der Bundesrat sich weigert, muss das Parlament übernehmen. grunliberale.ch (нім.). Процитовано 22 січня 2024.
  25. Hamas ist eine terroristische Organisation. grunliberale.ch (нім.). Процитовано 14 травня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]