Палаццо Пезаро Орфеї
| Палаццо Пезаро Орфеї | |
|---|---|
| Назва на честь: |
Mariano Fortunyd  |
 | |
45°26′07″ пн. ш. 12°19′56″ сх. д. / 45.4354° пн. ш. 12.3322° сх. д. | |
| Тип | будівля |
| Країна |  Італія |
| Розташування | Венеція |
| Архітектурний стиль | Венеційська готика |
| Власник | Венеція |
  Палаццо Пезаро Орфеї (Італія) | |
 | |
 Палаццо Пезаро Орфеї у Вікісховищі | |
Палаццо Пезаро Орфеї (італ. Palazzo Pesaro Orfei) або Палаццо Пезаро дельї Орфеї (італ. Palazzo Pesaro degli Orfei) — історичний палац у Венеції, на півночі Італії. Збудований родиною Пезаро у XV столітті в стилі венеційської готики. З 1902 року палац став домом для художника, дизайнера й винахідника Маріано Фортуні та його дружини Анрієтти Негрен. Нині в будівлі розташований Музей Фортуні, тому споруда також відома як Палаццо Фортуні.
Палац розташований у районі (сест'єре) Сан-Марко — у самому центрі Венеції, між Кампо Сан-Бенето та Ріо-ді-Ка-Мікіель (італ. Rio di Ca' Michiel). Його фасади виходять на обидва ці боки, а північний фасад — на вулицю Калле Пезаро (італ. Calle Pesaro)[1][2].
Палац збудував у XV столітті Бенедетто Пезаро — представник впливової родини Пезаро. Це одна з кількох родових резиденцій цієї родини у Венеції[3][4][a]. Гілка родини, що мешкала біля Сан-Бенето, згасла наприкінці XVII століття, і приблизно з 1720 року палац почали здавати різним орендарям. Серед них були друкарня «Tipografia Albrizzi» та дві музичні спілки — спершу «Accademia degli Orfei» (з 1786 року), а з 1835 року — «Società Apollinea»[4][5].
Протягом більшої частини XIX століття будівлю було розділено на квартири й здавалося численним ремісникам. Коли Маріано Фортуні наприкінці століття облаштував у палаці свою першу венеційську студію, там проживало близько 350 мешканців[1][4][6]. Згодом він поступово викупив більшість приміщень, прибрав пізні перегородки й почав відновлювати інтер’єри, повертаючи їм первісний вигляд. У 1902 році Фортуні зробив палац своїм домом[1].
У 1907 році разом із майбутньою дружиною Анрієттою Негрен він заснував у палаці невелику майстерню, а вже за кілька років два поверхи будівлі були повністю відведені під виробництво шовкових і оксамитових тканин та одягу[4].
Після смерті Фортуні у 1949 році палац було передано у дар муніципалітету Венеції (італ. comune di Venezia). Остаточно місто отримало у власність будівлю лише у 1965 році, після смерті вдови митця Анрієтти Негрен. У 1975 році в палаці відкрився Музей Фортуні[4][6].
- ↑ До інших палаців родини Пезаро належать Ка-Пезаро, Палаццо Пезаро Папафава, Палаццо Рава та, ймовірно, Фондако-дей-Туркі[3].
- ↑ а б в A.S. Byatt (2016). Peacock & Vine: Fortuny and Morris in life and at work. Лондон: Chatto & Windus. ISBN 9781784740801.
- ↑ Marcello Brusegan (2005). La grande guida dei monumenti di Venezia: storia, arte, segreti, leggende, curiosità (італ.). Рим: Newton & Compton. ISBN 9788854104754.
- ↑ а б Mario Brunetti (1935). Pesaro (італ.). Enciclopedia Italiana. Рим: Istituto dell’Enciclopedia Italiana. Процитовано у вересні 2018 року.
- ↑ а б в г д Palazzo Fortuny: Museo: La sede e la storia (італ.). Fondazione Musei Civici di Venezia. Процитовано у вересні 2018 року.
- ↑ Gianjacopo Fontana (1967). Venezia monumentale: I palazzi (італ.). Венеція: Filippi.
- ↑ а б Alessandro Maggiore, Walter Hartsarich, Daniela Ferretti (2013). La facciata di Palazzo Fortuny – Racconto di un restauro (італ.). Венеція: Comune di Venezia; Fondazione Musei Civici di Venezia; Sovrintendenza per i Beni Architettonici e Paesaggistici di Venezia e Laguna.
|
Це незавершена стаття про архітектуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |