«Семиліточка» (також відома як «Мудра дівчина») — українська народна казка, що належить до жанру побутових казок з елементами загадок та соціальної сатири. Вона розповідає про розумну дівчинку, яка перевершує дорослих у мудрості, розв'язує загадки та перехитрює пана. Казка була записана в XIX столітті та опублікована в збірках українського фольклору[1].
Казка розпочинається з бідної родини, яка після семи років бездітності отримує дочку, яку називають Семиліточкою. Дівчинка виростає надзвичайно розумною. Її батько, відвідуючи громадські збори, передає їй загадки та суперечки від селян і пана. Семиліточка розв'язує їх: пояснює, чому миші не можуть з'їсти залізний леміш (іржа з'їдає неробоче залізо), визначає, що найшвидше в світі — очі, найситніше — земля, а наймиліше — сон.
Пан, вражений її мудрістю, дає завдання: вивести курчат з печених яєць і виростити їх за ніч. Семиліточка відповідає контрзавданням — вирубати ліс, виорати гору, посіяти та зібрати просо за ніч. Пан визнає неможливість обох. Потім запрошує її в гості з умовами: йти й їхати, бути голою й у одязі, з гостинцем і без. Дівчинка виконує: одягає рибальську сітку (ятер) як «сорочку», їде на козі однією ногою, несе зайця (відволікає собак) та перепелицю (яка вилітає, роблячи гостинець «без»).
Під час візиту Семиліточка розсуджує спір про лоша, народжене під возом: порівнює з абсурдом (риба їсть просо на горі), доводячи, що віз не може «народити». Пан, визнавши її розум, віддає половину свого господарства, і вона стає суддею[1].
Казка містить інші класичні мотиви українського народного фольклору:
мотив «довго не́ мати дітей — отримати даровану дитину»;
випробування — загадки та подальші завдання-умови, які здаються нездійсненними;
розум і кмітливість героїні, які долають матеріальні умови (бідність, панську владу) і доводять її гідність;
трансформація героїні з простої дівчини в обрану, яка має владу й здатна «розсуждати людей».
Подібні мотиви зустрічаються в інших слов'янських казках. У світовому фольклорі це відповідає типу ATU 875 «Розумна селянка» за класифікацією Аарне-Томпсона-Утера, де героїня розв'язує загадки, виконує парадоксальні завдання та стає радницею або дружиною правителя[2].
Казка була записана українськими письменниками та фольклористами наприкінці XIX — на початку XX століття. Ранні записи українських казок датуються 1860-ми роками, зокрема в колекціях Івана Рудченка («Народные южнорусские сказки», 1869—1870), який збирав фольклор у Чернігівській та Полтавській губерніях, зберігаючи діалектні особливості[3].
Казка адаптована в аудіоформатах, включаючи YouTube-версії від «Казкарня» (2022)[4] та «Казки від Вовчиці»[5] (2025). Вона використовується в освітніх цілях для вивчення українського фольклору.
Lintur, Petro. Survey of Ukrainian Folk Tales / Translated and with an introduction by Bohdan Medwidsky. — Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press University of Alberta, 1994. 34 с. (Research Report No. 56).
Цей твір у Вікіджерелах