Габріеле Крьохер-Тідеманн
| Габріеле Крьохер-Тідеманн | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | нім. Gabriele Tiedemann |
| Прізвисько | «Надя» |
| Народилася | 18 травня 1951  Цигендорф, Людвігслюст-Пархім, Мекленбург-Передня Померанія, НДР |
| Померла | 7 жовтня 1995 (44 роки) невідомо ·злоякісна пухлина |
| Країна |  Німеччина |
| Діяльність | терористка |
| Alma mater | Вільний університет Берліна |
| Знання мов | німецька |
| Членство | Фракція Червоної армії і Рух 2 червня |
| У шлюбі з | Норберт Кьохер[1] |
Габріе́ле Крьо́хер-Ті́деманн (нім. Gabriele Kröcher-Tiedemann; нар. 18 травня 1951, Ціґендорф, Мекленбург, Німецька Демократична Республіка — пом. 7 жовтня 1995) — західнонімецька терористка, членкиня ліворадикальних терористичних організацій «Рух 2 червня» та «Фракція Червоної Армії» (RAF).
Народилася і виросла на території Німецької Демократичної Республіки в сім'ї німця, засудженого за антикомуністичні погляди. Після звільнення, на початку 1960-х років сім'я переїхала до Федеративної Республіки Німеччина, де Габріеле проживала з батьком, що працював викладачем у Гютерсло, і відвідувала тамтешню гімназію.
Після акції протесту проти німецького філософа Теодора Адорно, під час якої три студентки у квітні 1969 року оголили груди, Тідеманн стала лідеркою аналогічної акції на початку липня того ж року, в результаті чого їй довелося змінити школу[2].
Після закінчення гімназії Бавінк у Білефельді вивчала політологію та соціологію в університеті Бохума, де розвила контакти з лівими радикальними активістами Рурської Червоної армії. Незабаром Тідеманн перевелася до Вільного університету Берліна[3], де брала активну участь у житті комуни і працювала в різних ліворадикальних колах, серед яких познайомилася з майбутнім чоловіком і одним з ключових фігур «Центральної ради мандрівних гашишних повстанців» — Норбертом Крьохером. З моменту шлюбу Габріеле використовувала ім'я Ґабі Крьохер[4].
Радикалізація поглядів Тідеманн відбулася під час її контакту з Рурською Червоною армією[5]. З 1971—1972 років вона переховувалася і брала участь у пограбуваннях банків. Разом з Норбертом Крьохером, Ральфом Рейндерсом та Інгрід Зіпманн взяла участь в утворенні організації «Рух 2 червня». У 1973 році Тідеманн поцілила в поліцейського в Бохумі, намагаючись уникнути арешту, проте все одно була заарештована і засуджена до восьми років ув'язнення за замах на убивство[6].
Вже за два роки терористку звільнили в обмін на викраденого «Рухом 2 червня» німецького політика Петера Лоренца. 27 лютого 1975 року Тідеманн, разом з іншими ув'язненими західнонімецькими терористами Вереною Беккер, Інгрід Зіпманн, Рольфом Гайслером і Рольфом Поле, була звільнена і 3 березня в супроводі іншого німецького політика, Генріха Альбертца, вилетіла до Південного Ємену. Повідомлялося, що спочатку Тідеманн відмовлялася від звільнення і погодилася лише після телефонної розмови з Рольфом Поле, якому дозволили подзвонити їй у в'язницю[7][8].
Крьохер-Тідеманн звинувачувалася у причетності до захопленні заручників у штаб-квартирі ОПЕК у Відні 21 грудня 1975 року, під час якого вона взяла псевдо «Надя»[7]. Згідно зі свідченнями очевидців, вона застрелила поліцейського Антона Тіглера та іракського співробітника ОПЕК Алаа Хасана Хафалі, однак її так і не засудили[9].
20 грудня 1977 року Крьохер-Тідеманн була заарештована вдруге. Разом з Крістіаном Меллером, терористку заарештували швейцарські прикордонники після перестрілки у Фаї на французькому кордоні, під час якої двоє офіцерів отримали серйозні поранення. Під час арешту поліція вилучила частину викупу за раніше викраденого австрійського промисловця Вальтера Міхаеля Палмера[7].
30 червня 1978 року вона була засуджена до п'ятнадцяти років ув'язнення за замах на убивство[10]. Судовий процес у замку Прунтрут, що проходив з посиленими заходами безпеки, став резонансним у ЗМІ. Зокрема й через те, що під час процесу в будівлі суду в Берні вибухнула бомба[11]. Оскільки на той час у Швейцарії не було в'язниць суворого режиму для жінок, кантон Берн побудував спеціальне крило в жіночій в'язниці в Гіндельбанку спеціально для Крьохер-Тідеманн[12]. Там вона марно намагалася домогтися поліпшення умов утримання, оголосивши голодування[11].
У 1986 році Крьохер-Тідеманн планувала вийти заміж за цюрихського журналіста та письменника Яна Моргенталера, що, згідно з тодішнім швейцарським законодавством, надало б їй громадянство і, таким чином, унеможливило б її екстрадицію до Німеччини. Однак міська рада Цюриха заборонила укласти шлюб, посилаючись, зокрема, на те, що оскільки партнерство у в'язниці неможливе, шлюб, відповідно, також[12].
Після відбуття двох третин свого ув'язнення Тідеманн екстрадували до Німеччини в грудні 1987 року, де надалі вона відбувала решту свого терміну. 3 листопада 1989 року вона постала перед Кельнським судом за звинуваченням у подвійному вбивстві під час захоплення заручників в офісі ОПЕК[13]. 22 травня 1990 року її було виправдано, оскільки, на думку суду, незважаючи на усі докази, її участь у вбивстві не була доведена з упевненістю[14].
Вирішальним фактором для виправдання, ймовірно, стали також свідчення тодішнього міністра внутрішніх справ Вернера Майгофера про те, що Крьохер-Тідеманн, згідно з даними розвідки, під час теракту все ще перебувала у Ємені[15].
Крьохер-Тідеманн звільнилася у 1991 році. Вже у в'язниці вона відмовилася від тероризму і розлучилася з Норбертом Крьохером.
У 1992 році їй діагностували рак, вона перенесла кілька операцій і померла 7 жовтня 1995 року у віці 44 років. З 1996 року вся її письмова спадщина 1975—1995 років зберігається в Міжнародному інституті соціальної історії в Амстердамі під назвою «Документи Ґабі Тідеманн»[16].
- ↑ https://books.google.cat/books?id=Ip1RAQAAIAAJ&q=Gabriele+Kr%C3%B6cher-Tiedemann+Norbert+Kr%C3%B6cher&dq=Gabriele+Kr%C3%B6cher-Tiedemann+Norbert+Kr%C3%B6cher&hl=ca&sa=X&ei=DGuUUaXtM6mO7AaIlIGoCg&ved=0CFwQ6AEwBw
- ↑ Melzer, Patricia (2015). Death in the shape of a young girl: women's political violence in the Red Army Faction (англ.). New York: New York University Press. с. 213. ISBN 978-1-4798-6407-2.
- ↑ Gaby Tiedemann Papers (англ.). International institute of Social History. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ Schönherr, Maximilian (24 липня 2007). 04.04.1977: Terroristen aus Schweden (нім.). SWR2. Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ Reinders, Ralf (1995). Die Bewegung 2. Juni, Gespräche über Haschrebellen, Lorenz-Entführung, Knast (PDF) (нім.). Berlin — Amsterdam: ID-Archiv. ISBN 3-89408-052-3.
- ↑ Brief mit Finger. Der Spiegel (нім.). 17 січня 1988. ISSN 2195-1349. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ а б в Letzte Adresse. Der Spiegel (нім.). 27 лютого 1983. ISSN 2195-1349. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ Dahlke, Matthias (2007). Nur eingeschränkte Krisenbereitschaft (PDF) (нім.). Oldenbourg: Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte. с. 659, 661.
- ↑ Zwei Tage Angst (PDF) (нім.). Öffentliche Sicherheit. 3 грудня 2011. Архів оригіналу (PDF) за 16 лютого 2010. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ Tribelhorn, Marc (26 грудня 2016). Eine Frau im Kriegszustand. Neue Zürcher Zeitung (нім.). ISSN 0376-6829. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ а б Zemp, Silvan (19 серпня 2021). Die Linksterroristin in Hindelbank (нім.). Schweizer Radio und Fernsehen (SRF). Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ а б Baur, Alex. Diskreter Abschied vom Terror (нім.). Dei Weltwoche. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ Gast, Wolfgang (15 листопада 1989). Wiener Opec-Anschlag vor Kölner Landgericht. Die Tageszeitung (нім.). ISSN 0931-9085. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ Tiedemann, Gabriele (28 травня 1990). URTEIL (нім.). Der Spiegel. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 6 вересня 2025.
- ↑ Moncourt, André; Smith, J. (2013). The Red Army Faction. Volume 2: Dancing with imperialism (нім.). Montreal, Quebec: Kersplebedeb. с. 61. ISBN 978-1-60486-030-6.
- ↑ Gaby Tiedemann Papers (нім.). International Institute of Social History. Процитовано 6 вересня 2025.
