Фолькер Шпайтель
| Фолькер Шпайтель | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | нім. Volker Speitel |
| Народився | 1950  |
| Країна |  Німеччина |
| Діяльність | терорист |
| Знання мов | німецька |
| Членство | Фракція Червоної Армії |
| У шлюбі з | Ангеліка Шпайтель |
Фо́лькер Шпа́йтель (нім. Volker Speitel; нар. 1950, Федеративна Республіка Німеччина) — західнонімецький терорист, член ліворадикальної терористичної організації «Фракція Червоної армії» (RAF).
Навчався на графічного дизайнера і у 1969 році одружився з Ангелікою Шпайтель, пізніше також терористкою «Фракції Червоної армії». Разом з Крістофом Вакернагелем, Зігфрідом Гауснером і Віллі Петером Штоллем та його дружиною протягом певного часу на початку 1970-х років проживав у комуні в Штутгарті[1].
Був залучений до руху «Червона допомога», що протягом 1970-х років працював на підтримку «Фракції Червоної армії», а пізніше став членом штутгартської групи «Комітету проти катувань політичних в'язнів ФРН», який критикував умови ув'язнення першого покоління RAF[2].
З 1973 року Шпайтель працював у юридичній фірмі Йорга Ланга і Клауса Круассана — захисників терористів на судових процесах. Після того, як Ланг пішов у підпілля, Шпайтель перейняв на себе частину його обов'язків[3].
Пізніше, за його власними словами, він підготував справи в папках для адвокатів Арндта Мюллера та Арміна Ньюерли, в яких, серед іншого, були заховані 650 грамів вибухівки та три одиниці вогнепальної зброї, передані до в'язниці Штаммгайм ключовим ув'язненим терористам організації, двоє з яких, Андреас Баадер та Ян-Карл Распе, застрелилися з них.
Після смерті Гольгера Майнса у 1974 році, Шпайтель, завдяки контакту з гейдельберзьким адвокатом Зігфрідом Гаагом, захисником Андреаса Баадера, вступив до RAF і деякий час проживав з іншими терористами у Франкфурті-на-Майні[4].
В наступному році повернувся до Штутгарта і відповідав за передачу речей і зв'язок між ув'язненими та перебуваючими на волі членами «Фракції Червоної армії». За словами самого Шпайтеля, юридична фірма Клауса Круассана була центром зв'язку між ув'язненими терористами першого і другого поколінь організації.
2 жовтня 1977 року Шпайтель був заарештований у потязі дорогою в Путтгарден[5]. Згодом він відмовився від членства в «Фракції Червоної армії» і дав численні свідчення[6], викриваючи діяльність Петера-Юргена Боока, Герта Шнайдера і Крістофа Вакернагеля. Судовий розгляд його свідчень був обмежений попередніми слуханнями свідків за кордоном, оскільки Шпайтель, попри виклик суду, не з'явився на деякі судові засідання[7].
У грудні того ж року разом з Гансом-Йоахімом Деллво йому висунули звинувачення у членстві в терористичній організації, за якими 14 грудня 1978 року Шпайтеля засудили до трьох років і двох місяців ув'язнення[8].
1 вересня 1979 року був звільнений і перебував під програмою захисту свідків Федерального управлення кримінальної поліції Німеччини. Спочатку Шпайтель проживав під іншим ім'ям у Бразилії, де керував рекламним агенством, проте оскільки в Бразилії з'явився ризик його викриття, згодом він повернувся до Німеччини і під ім'ям Томаса Келлера очолив рекламний відділ виробника причепів Westfalia у 1985 році[9][10].
У 1980 році Der Spiegel опублікував автобіографічний текст Шпайтеля у трьох частинах під назвою «Wir wollten alles und gleichzeitig nichts. Volker Speitel über seine Erfahrungen in der westdeutschen Stadtguerilla» (укр. «Ми хотіли всього і нічого водночас. Фолькер Шпайтель про свій досвід у західнонімецькому міському партизанському русі»)[1][11][12].
- ↑ а б Speitel, Folker (27 липня 1980). Wir wollten alles und gleichzeitig nichts (I). Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Wunschik, 1997, с. 205.
- ↑ Wunschik, 1997, с. 206.
- ↑ Volker Speitel: Wir wollten alles und gleichzeitig nichts. № 32/1980 (нім.). Der Spiegel. с. 30—39.
- ↑ Knobbe, Martin (27 квітня 2007). Der Ankläger und sein Informant (нім.). Stern. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Speitel und Hans-Joachim Dellwo sagen sich von der RAF los (нім.). FR Online. 18 листопада 1978. Архів оригіналу за 2 червня 2008. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Wunschik, 1997, с. 139.
- ↑ The Stammheim Suicides (амер.). German Guerilla. 4 жовтня 2007. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Der Meistersinger der RAF. Focus Online (нім.). 13 листопада 2013. Архів оригіналу за 9 липня 2022. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Die Nacht von Stammheim. Stern (нім.). 202-10-09. Архів оригіналу за 3 грудня 2024. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Speitel, Folker (3 серпня 1980). Wir wollten alles und gleichzeitig nichts (II). Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Speitel, Folker (10 серпня 1980). Wir wollten alles und gleichzeitig nichts (III). Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Процитовано 11 травня 2025.
- Wunschik, Tobias. Baader-Meinhofs Kinder. Die zweite Generation der RAF. — Opladen : Westdeutscher Verlag, 1997. — 520 с. — ISBN 978-3531130880.
